Київщина непереможна: з перших днів війни вони стали на оборону краю

Автор: Оксана Тупальська
12:06 24.02.2023

У перші дні повномасштабного вторгнення до ТРО, військкоматів стояли черги, раніше цивільні зверталися до Нацполіції, щоб ті взяли їх в свої лави, представники суспільно важливих професій змагалися за життя українців. Завдяки цим людям впродовж року більш жорстоких випробувань для краю мільйони залишаються в безпеці, евакуюються, рятуються від пасток ворога. Коротко про деяких з тих, кого тепер уже знаємо в обличчя.

Київщина непереможна: з перших днів війни вони стали на оборону краю
Світлодіодне освітлення

22-річний прапорщик ДСНС, респіраторник гірничо-рятувального відділення у Києві Юрій Лозинський працював на евакуації людей під час першого після повномасштабного вторгнення прильоту по багатоповерхівці у Києві на вулиці Лобановського, 6А.

Спускав на ношах чоловіка з 20 поверху. Коли Юрія запитали, скільки загиблих йому довелося дістати з-під завалів у Києві з кінця лютого – нарахував близько 20-ти. Серед них – жертви масованого обстрілу дронами 10 жовтня.

«Коли в цьому ж будинку (на Лобановського у лютому – прим.) ми спустилися у підвал, там ховалися люди. Діти сиділи на землі перелякані. Хтось плаче, хтось мовчить. Ти світиш ліхтариком і теж бачиш очі. Вони дивляться на нас, наче на Богів. В цих поглядах так багато всього, заради чого варто працювати далі», – згадує Юрій.

Начальник департаменту патрульної поліції Євген Жуков після вторгнення ворога на Київщину відповідав за лад у Києві та здійснення служби поліцейських на території області:

«На це пішло кілька днів, щоб перегрупувались і вже наш важкий спецсназ виїжджав на резонансні виклики. А я спілкувався з військовими, бо в них було озброєння. Патрульні поліцейські разом з підрозділами спеціальних операцій чіпляли патрульну гаубицю за Джип Хамер і виїжджали працювати по Київській області по ворогу».

Завдяки відважним і вправним діям поліцейських вдалося видерти з рук ворога 130 тисяч людей та служити у формі цивільних, здійснюючи диверсії проти росіян.

Задовго до початку повномасштабного вторгнення гурт «Бумбокс» приготувався до участі в обороні України – придбали все необхідне на фронт.

А 24 лютого звернулися до поліції, щоб ті їх взяли в свої лави. Тепер обстрілюють росіян з безпілотних апаратів. Спочатку гнали геть ворога з Київщини, а тепер служать на Донбасі. 

Фронтмен і засновник гурту «Тінь Сонця» Сергій Василюк у перші дні російського вторгнення на територію України вступив у Київську територіальну оборону, служив на Харківському напрямку і тепер воює на Донбасі у складі 130 батальйону.

Телевізійний журналіст спортивного каналу Олександр Сосовський воював на сході з 2015, щоб повернути межі України та визволити край. 

Коли почалося повномасштабне вторгнення, залишив свою квартиру на Нивках та пішов боронити незалежність у складі 93-тьої бригади «Холодний Яр». Був у війську, доки бригаду в 2023 році не відправили на ротацію.

З телевізійного офісу на фронт пішов і редактор Олексій Висоцький. З 24 лютого у складі ТРО Олексій воював поблизу Гостомеля, тепер – у Донецькій області. 

Фотокореспондент Євген Малолєтка у перші дні російського вторгнення поїхав з Києва до Маріуполя, щоб фіксувати правдиві події в місті, яке потрапило під російські обстріли.

“Коли вони (росіяни) взяли Маріуполь в кільце, увімкнули на повну потужність усі радіостанції на різних частотах. І казали, що це ВСУ вас обстрілює, це “АЗОВ” обстрілює. Зелений коридор тільки на Донецьк. Іншого шляху евакуації немає. Чекайте, ДНР прийде”, – свідком такої брехливої пропаганди став Євген. Він провів в окупації в Маріуполі 3 тижні.

Колишній воротар футбольних команд «Динамо» та «Дніпро» Святослав Сирота добровільно пішов до військкомату, щоб воювати за Україну:

 «Жив у Горенці. І коли почалася війна – тут поруч Буча, Гостомель – було чути перші обстріли. Я вже не працював, були дома з родиною, 2 чи 3 дні просиділи без світла під обстрілами, і потім ми вирушили. Побачили, що ірпінський міст вже підірваний. В Київ не було куди їхати, тому вирішили евакуювалися на західну Україну трьома родинами – дівчата, діти і я. Приїхали до Дрогобича і там пішов до військкомату», – згадує Святослав.

Киянин Богдан Лапко від початку повномасштабного вторгнення залишається у столиці, щоб допомагати у порятунку людей.

Водій «швидкої» крізь затори з автівок, які намагалися евакуюватись, перевозив маломобільних та важкохворих до лікарень, а після деокупації області – їхав серед перших за саперами, щоб допомогти людям, які натерпілися від росіян.

З кінця лютого до перших днів квітня медики НДСЛ “Охматдит” працювала в якості бойового госпіталя.

У центрі Києва під звуки вибухів за вікнами та сигнали сирен рятували як цивільних, так і військових, які постраждали від російських обстрілів.

“Коли велися активні бойові дії і в околицях нашої лікарні було чути стрілянину, вибухи, приймали поранених. Це були як цивільні, так і бійці тероборони. Сім’ї, діти, їхні батьки. До чого неможливо було звикнути – це історії пацієнтів і той психологічний стан, в якому вони перебували. Нажаль, у нас не було підготовки, як говорити з пацієнтом, на очах якого російські військові вбили дружину і двох дітей, а він залишився без двох ніг. У нас не було відповідей пацієнту, який втратив свій зір від потрапляння уламків, як пояснити матері, що її дитина загинула”, – згадує лікар Максим Храпак.

Спортсменів Київщини Віталія Сапило, Дмитра Євдоченка та Дмитра Мартиненко об’єднує спільна історія – вони докладали зусиль до тренувань, мріяли про нові досягнення та перемоги у міжнародних змаганнях. Лютий минулого року жорстоко і безжально перервав їхні мрії та прагнення, та відібрав життя. Однак сьогодні їх називають «Янголами спорту» – людьми, які дають приклад та надихають. 

Віталію Сапило було 21. 25 лютого 2022 року загинув під білоруським кордоном на Київщині обороняючи землю від вторгнення окупантів. У перші години агресії був командиром танка та знищив 30 одиниць ворожої техніки. Отримав несумісні з життям травми під час авіаудару росіян – у його танк прицільно потрапила ракета ворожого штурмовика Су-25.

У перший день повномасштабного вторгнення старший лейтенант В’ячеслав Радіонов загинув, врятувавши усю льотну бригаду у Василькові, яка у перші дні війни рятувала Київ від повітряних атак ворога.

Саме з нього починається історія «привидів Києва»

Після важкого поранення під час бойових дій на Київському напрямку 20-річний Данило Мельник потрапив до російського полону. На фронті в бою під Бородянкою він втратив ноги та кисть руки, проте найстрашніше пережив у пастці окупантів.

Проте тепер каже – буде жити повноцінним життям, бо має для цього бажання і сили.

Боєць Київської ТРО Мирослав Откович служить на Східному напрямку. Він був учасником наступальної операції під час звільнення Харківщини, а тепер його батальйон отримав нові завдання на Донецьких рубежах.

Навіть під час відпустки не припиняв служити побратимам – організував акцію, аби військові, що повертаються з фронту мали доступ до якісних медичних послуг.

Інженер-електромонтер Едуард Кашков від початку повномасштабного вторгнення відновлює енергопостачання, яке руйнують на Київщині росіяни.

Свою роботу називає енергетичним фронтом. Навесні, коли жителі регіону найбільше потерпали від окупантів, замінював дроти, розірвані уламками російських снарядів.

«Осколок як потрапляє, провід одразу стає як розочка – його розсікає. Бачив дуже багато трансформаторів, осколками пробитих. Якось думав, що народився в сорочці: у селі Святопетрівське (під Бучею) проводили заміну трансформатора, коли туди прилетіла ворожа ракета. Замінили – і почався обстріл з градів. Ми були на землі, а один колега на висоті, в корзині підйомника. Слава Богу, пощастило. Метрів за 30 від нас впав снаряд», – каже Едуард.

Нагадаємо, задля оборони Києва захисники столиці тренуються відбивати наступ з півночі та залишають ворогу таємні “сюрпризи”.

Великий Київ у Google News

підписатися