Після закінчення Львівської військової академії планував у січні йти на Донбас, проте наприкінці лютого був призначений заступником командира взводу та потрапив на Київщину. Його історію розповідає ВВС-Україна.
«Нас було 7 БМП, танк і медична машина, ми проїхали село, виїхали на поле, а наступне село за 4-5 кілометрів вже було окуповане. Наш танк вперся носом у блокпост, я був у третій БМП, і ззаду нас вже замкнули… полетіли осколки, перед очима блимнула іскра і я бачу, що ліву кисть сильно розбило, а на правій зачепило пальця», – згадує Данило.
Згодом, уже непритомного, з ранами рук та ніг закривавленого Данила знайшли окупанти. Спочатку тримали в якійсь школі на території України, потім вивезли в приміщення з актовим залом, яке перетворили на госпіталь. Лежав поруч із російськими солдатами. Через важкі поранення лікарі пропонували йому вколоти адреналін в серце, щоб прискорити смерть, а один з військових – застрелити, щоб не страждав. І в той же час медики пропонували йому поспілкуватися, щоб «розібратися»:
«Я кажу – розумієте, мені було 12, коли ви забрали Крим, у мене було нормальне життя, я собі вчився і мене ніхто не ущемляв. У сім’ї російською говорили, а я сам ще зі школи – українською. Коли ви зайшли на нашу територію, у нас були свої розборки, а ви тут до чого?” – переповідає військовий.
А після – Данила вивезли на гвинтокрилах в польовий госпіталь на територію Білорусі, там відрізали поранену кисть.
«Пальці ще можна було скласти докупи, але зараз це вже безтолкові думки», – говорить.
Після цього прирекли на нелюдські знущання – кинули до підвалу для допитів. Каже, там утримували переважно цивільних, яких вивезли з Київщини. Люди поруч з ним були з тих, що вижили – розповіли Данилу, що їх збирали купами на Київщині та виставляли за позиції, по яких українці цілились мінометами, не знаючи, що там росіяни розмістили мирних.
Згодом бійця доставили в СІЗО на територію РФ. Там знову віддали хірургам, щоб ті відрізали частину пальців рук – цього разу через обмороження.
21 квітня завдяки обміну полоненими Данила повернули додому. Тепер мріє стати військовим психологом, створити власний бізнес та одружитися. Каже, знає побратимів, які так вчинили попри поранення. І хоч на протезах, проте навчився ходити.
Нагадаємо, жителька села під Бородянкою вимагає покарання росіян, які вбили її дитину. Вона згадує, як під час окупації в її хату влетіло і вбило дівчинку. Також, волонтер з Ірпеня розповів, як йому приставили автомат до спини та сказали: «Застрелите, чтоб никто не видел».