На хвилі автомобілізації міста «з радістю» позбавлялися трамваїв, за шалені кошти будували метро, а по факту «закопували» ті ж трамвайні лінії, марили надземними монорейковими дорогами…
Читайте також: Скільки станцій метро потрібно насправді Києву: цікаві факти
Однак зараз світ захоплюють «старі-добрі» трамвай та велосипед, на вістрі технологічної революції не лише не електромобілі, що справді переживають друге народження, а й електросамокати, саме вони змінюють нашу реальність у містах.
Читайте також: “Якщо хтось скаже, що за рік метро на Троєщину побудує — женіть його” — велике інтерв’ю з Олексієм Кучеренком
Та й взагалі транспортна революція зараз – це найперше практики спільного використання на основі ІТ-технологій, локалізація надання послуг і діджиталізація, а отже менше потреб кудись їздити. «Його величність онлайн» разом з розвитком сервісів логістичних компаній робить міський транспорт у нинішньому розумінні інакшим, а часом – і непотрібним.
Мрії про майбутнє: автопілоти, атомні авто і монорейки
Появу транспортної футурології можна спостерігати з 1920-х років – часу поширення напрямку в архітектурі та плануванні міст, що дістав назву «модернізм». З ним пов’язані ідеї про «ідеальні міста», де функції будівель розділені (житло окремо, робочі місця окремо і далеко), вулиці «віддано» автомобілям, а ідея вулиці як публічного простору зведена нанівець. Власне модернізм породив підземні переходи в містах – як реалізація ідеї фізичного розділення потоків людей та машин.
Читайте також: Кілька фактів про київський фунікулер та його героїв, яких ви точно не знали
Першими з мінусами тотальної автомобілізації стикнулися США – в тому числі завдячуючи лобі автомобільної промисловості. Корпорація «Дженерал Моторс» свідомо сприяла знищенню громадського транспорту, скуповуючи та закриваючи трамвайні компанії. Відповіддю на шалені затори, від яких у США потерпають ще з 1930-х, стали мрії про багато широких автобанів, багаторівневі розв’язки, тунелі.
Читайте також: Попов про виклик Кличка на дебати, будівництво метро на Троєщину та необізнаність Верещук
У розвинених країнах чимало з цього реалізували, а у СРСР намагалися ще з тих же 1930-х років копіювати подібні рішення, з політичними гаслами «доженемо і переженемо Америку!»
Читайте також: Що приховує ескалатор на Хрещатику і куди веде його 50-ти метровий тунель
Та у цій погоні радянські ідеологи слідували по тим самим граблям, що й Штати, однак не маючи на то ресурсів. У 1960-70-х роках таки почали масово будувати шляхопроводи і розв’язки де треба і де не треба, які наразі часто вже «втомилися».
Читайте також: Машиніст метро про несподівані готелі, казуси в тунелях та любов із 25-річним досвідом на “Дарниці”
Новий виток транспортної футурології – 1950-ті. Стрімкий розвиток технологій, відновлення після Другої світової війни, атомний та космічний бум, у поєднанні з реаліями автомобілізації, породили «картину майбутнього», яка проіснувала кілька десятиліть, а у нас для багатьох уявляється досі: автопілоти, нові види двигунів, і поступово – мрії про літаючі автівки.
Читайте також: 1 день з життя трамвайного депо: лофт із історією та жінки, які люблять водити трамваї
Втім, у нас ще чимало місто планувальників «застрягло» у 1930-х: подивімося на «космічні» плани збудувати десятки нових розв’язок і тунелів у генплані Києва, хоча місто спроможне лише на 1-2 нових шляхопроводи на рік, і то рахуючи і ремонт «втомлених». До речі, у Європі часом старі розв’язки просто зносять, замінюючи однорівневими перехрестями.
Читайте також: Майбутнє півдня та заходу Києва: генплани і реалії-2040
Окрема історія – про громадський транспорт майбутнього, яким багатьом ввижалися монорейкові дороги на надземних естакадах. У Києві було дві хвилі таких експериментів – у 1960-х роках діяв тестовий полігон монорейки на ВДНГ, а у 2000-х у Гостомелі збудували також демонстраційний відрізок системи «Капвей» – теж вагончик на надземній естакаді. Обидві спроби зазнали краху, хоча тема монорейкової дороги між дніпровськими островами вважалася перспективною.
Читайте також: Київ-2040: подорож у майбутнє або як виглядатиме столиця у майбутньому
Наразі ж час від часу виникають новини про концепцію «СкайВей» – щось середнє між монорейковою дорогою і струнним транспортом, де вагончики теж рухаються над землею. Проект створено в Білорусі як інноваційний і наразі чимало де на пострадянському просторі під нього збирають кошти – що все більше нагадує фінансову схему залучення інвестицій, аніж технологічний проект.
Великий крах транспортної футурології
Найбільше «розвінчання міфу» щодо транспорту у місті сталося наприкінці ХХ століття: приватні автомобілі були визнані найгіршим способом організації перевезень у містах. Шкода для екології через викиди, смертність, травматизм та відчуття небезпеки через дорожні аварії, а найголовніше – затори, і будувати нові широкі дороги і розв’язки тут – все одно що гасити пожежу бензином.
Читайте також: Дорога смерті в Кончу-Заспу
Автомобілі займають надто багато місця, а простір у місті – найдорожче. Це практично зводить нанівець переваги електромобілів – хоча завдяки електротязі забруднення повітря вже немає, але в заторі це не має значення. Про атомні автомобілі вже ніхто не мріє, а двигуни на водні відійшли на задній план на фоні буму електромобілів (так, для них вже є навіть павербанки).
Читайте також: Майбутнє лівобережного Києва: Генплан 2040
Експериментальні автопілоти вже тестуються, це не лише легкові авто, а й розвізні або далекобійні вантажівки, – однак держави і навіть ООН вже готуються вводити досить суворі законодавчі обмеження, в першу чергу швидкості руху і доступу у житлові зони.
Читайте також: Міста без заводів – що далі?
Все застопорилося на етичних питаннях прийняття рішення при ДТП: якщо зіткнення невідворотне, кого «давитиме» автопілот? Вагітну жінку чи двох бабусь? Чи рятуватиме пасажирів авто – чи повний дітей шкільний автобус? Певно, людство ще не готове передавати такі рішення чотириколісним «кіборгам».
Читайте також: Кінець дорожним мріям: без розв’язок, тунелів і окружної
Призупинилася і тема літаючих автомобілів. Хоча технічно автомобілі-літаки з’явилися ще декілька десятиліть тому, а пасажирські дрони вже проходять випробування, через все вищі заходи безпеки у містах використання повітряного простору все більше урегульовується. В Києві, приміром, літати гвинтокрилом без додаткових дозволів можна лише над Дніпром.
Читайте також: Чого точно НЕ буде в Києві: 5 великих прострочених проектів
Відбулася революція і у громадському транспорті. Ідея пріоритету громадського транспорту над приватними автівками практично звела нанівець переваги «класичного» підземного метрополітену – оминати автомобільні затори, не створюючи при цьому перешкод для руху автотранспорту.
Читайте також: Міста-2030: десять запланованих революцій
Виділені смуги руху, світлофори з пріоритетом громадського транспорту, різноманітні інші технічні рішення забезпечення пріоритету «транспорту для всіх» призвело до ситуації, коли у розвинених країнах практично не будують підземний метрополітен – а віддають перевагу трамваю, в тому числі з підземними ділянками. Дешевою альтернативою є також швидкісні автобуси BRT – хоча вони перевозять і менше людей, ніж рейковий транспорт.
Практично зійшла нанівець тема монорейкових доріг і взагалі надземних ліній громадського транспорту. Кілька міст світу все ж збудували монорейкові дороги, однак розвитку вони не отримали, а деякі з них закриті чи на грані закриття. Такі системи виглядають футуристично – але ключовою засторогою стало питання евакуації при поломках. А вимоги безпеки не дають можливості перевозити більше пасажирів, ніж звичні міські залізниці – трамвай, метрополітен чи міський потяг.
Прихильники надземних ліній часом наводять приклад німецького містечка Вупперталь, де «підвісному трамваю» вже понад 100 років. Але там дуже складний рельєф, і зробити таку дорогу над долиною річки – то був єдиний на той час варіант зробити в місті громадський транспорт. Унікальна система, як гірські канатні дороги чи фунікулери, але це вимушене рішення.
Незвичне майбутнє навколо нас: міста без машин з ІТ-керуванням
З розвитком транспорту футурологи помилилися, але натомість зміни є, і досить суттєві. Замість літаючих атомних авто на автопілоті та надземних монорейок маємо ренесанс двох видів транспорту, що вже переживали бум сотню років тому, – трамвай та велосипед.
Відродилися вони завдяки новим підходам у міському плануванні та новим технологіям як у транспорті, так і у ІТ. Сучасні трамваї – вже далеко не старі милі вагончики, що стояли в заторах разом з автомобілями. Поширення набувають гібридні рейкові системи – коли це наче трамвай, але може рухатися десь по виділених смугах, десь на естакаді, десь і в тунелі, а часом і пішохідною зоною. Але максимально – окремо від автівок, тобто як наземне метро, коштуючи в рази дешевше за підземне метро.
Ще більш масштабний ренесанс переживає велосипед – і знову це планувальні, технологічні і ІТ-рішення. У містах створюється третя вулична мережа – до доріг для автомобілів та пішохідних тротуарів додається окрема велосипедна інфраструктура. Поширення набувають сервіси короткочасного прокату – коли можна взяти велосипед в одному місці, а «віддати» – в іншому, біля точки призначення, і працюють такі системи завдяки ІТ-технологіям.
Подальшим технологічним розвитком велосипеда стали електросамокати і низка інших «засобів мікромобільності», як зараз називають персональний транспорт. А отже пагорби тепер не проблема, та й легко рухаючись електросамокатом, вже не спітнієш по дорозі.
Ширяться і невеликі електрокари, «крісла з моторчиком», якими користуються не лише люди поважного віку, зростає різноманіття засобів мікромобільності – вантажні, з дитячими місцями, спеціальним обладнанням. В умовах великих міст замість «великих» авто, що «загрузають» в заторах, на вулиці виходить «москітний флот» мікромобільності.
Зазнає змін і автотранспорт, і це не лише бум електромобілів. ІТ-технології дозволили створити сервіси замовлення поїздок, всі ці «убершатли», «блаблакари» та інші, що фактично створили новий ринок перевезень. Завдяки сервісам пошуку попутників (карпулінг) підвищується заповненість автомобілів – одна з найбільших проблем автоперевезень.
Головна ж «революція» – що при плануванні транспортної інфраструктури знову найвищою цінністю є людина, її безпека, доступність, врешті мобільність у чистому вигляді. Під час поїздки людина може скористатися найрізноманітнішими способами переміщення – пішки, велосипедом, трамваєм, автомобілем, – залежно від потреби і можливостей. Основою ж транспортного планування стало керування поведінкою людей – добре, що майбутнє лишається людяним.