Машиніст метро про несподівані готелі, казуси в тунелях та любов із 25-річним досвідом на “Дарниці”

Автор: Ліліана Григорак
17:45 19.08

Електродепо “Дарниця” обслуговує Святошинсько-Броварську лінію. Цієї “червоною” гілкою користується все місто. “Великий Київ” дізнався, як працюють люди, котрі щодня відповідають за тисячі життів. Ми вкотре впевнилися, що вони “Герої великого міста”, яких мають знати в обличчя.

Машиніст метро про несподівані готелі, казуси в тунелях та любов із 25-річним досвідом на “Дарниці”

“Дарницьке” з досвідом

Команда депо працює як годинник із з 1965-го року. Всі залежать один від одного, тому шансу на помилку немає. Деякі працівники працюють цілодобово.

Вранці в депо завжди можна зустріти оператора лінійного пункту, медсестру, машиніста, прибиральниць, людей з мийного цеху, механіків та слюсарів. Це не весь колектив. Загалом у команді метрополітену — 8 тис. співробітників.

Протягом дня у “Дарниці” працює одночасно декілька сотень спеціалістів.

Знайомі нам нові японські вагони на “червоній” гілці курсують із 2013 року, але є й модернізовані старі машини 70-х років. У депо можна знайти справжні раритети. Ось один із них. Переконані, що вам хоч раз у житті доводилося проїхатися на ньому.

Контраст між новими та старими вагонами досить відчутний.

Стати машиністом — бути дотичним до рейок на все життя

Олександр працює машиністом 25-й рік. Атмосфера депо та водіння під землею — справа життя. Каже, що розпочав із технікума, де навчався на машиніста.

Потім була армія, але ця “тема” там теж його не оминула і, звісно, наступна точка — депо “Дарниця”. Роботі приділяє багато часу, як і вся команда, для яких безпека пасажирів — ключова.

“За 25-ть років робота для мене стала звичкою, але я її все одно люблю”, — каже машиніст. Звісно, яка ж тут романтика, якщо куди не глянеш в депо — всюди зона підвищеної небезпеки та напруга 825 вольт.

Машиністи, як солдати, готові до всього: і під потяг, якщо треба, і на раритет. Але про це згодом.

У кожного машиніста є обов’язкова процедура на початку робочого дня, яку вони повинні пройти рівно за 34 хвилини. День розписано посекундно, а тому важлива кожна мить.

Типовий ранок розпочинається з лінійного пункту. Тут машиністи отримують документи і прямують до медпункту на обстеження. Щоденний передрейсовий огляд є обов’язковим! Як і для машиністів трамваїв, про яких ми писали раніше.  “Без печатки у маршрутному листі мене не допускають до роботи. Все фіксується. Записують навіть, скільки машиністи відпочивають після зміни”, — каже Олександр.

Потім машиніст отримує ключі. На ці етапи йде 14 хв. Інші 20 хв — прийом рухомого складу та огляд справності потяга.

Звісно, звечора їх детально оглядають слюсарі, але машиністи також відповідальні за стан машини.

Одночасно на лінію виходить біля 40 машиністів включно з резервними. Загалом їх у депо “Дарниця” близько 270.

Обід у машиністів називається “технологічною перервою”. Вона триває від 30 до 60 хв. Обідні пункти розташовані на Лісовій та Академмістечку. Тут машиніст передає потяг колезі, а сам іде обідати. “Все розписано по хвилинах. Декілька мінімальних запізнень — штраф та мінус премія”, — каже Олександр.

Зміни машиністів різні: бувають з 6:30 і до 19:00, з 16-17 год і до закриття метро. У такому випадку працівники залишаються ночувати у депо, де є 17 кімнат. Завідує “імпровізованим” готелем жінка, яку називають “будильницею”. Її головний обов’язок — будити машиністів та підтримувати порядок у кімнатах.

“Спимо по одному в кімнаті, бо інколи колеги заважають, а нам треба виспатися, щоб дотримуватися точного технологічного процесу”, — зауважує Олександр.

Найдорогоціннішим у своїй роботі машиністи називають пульт із необхідним арсеналом для безпечного перевезення та контролю 5 вагонів. Є тут, наприклад, радіо, щоб сумно не було, а також зв’язок із диспетчером, якщо потрібна допомогти чи передати інформацію. Саме на цьому приладі розташована кнопка для закриття дверей у вагонах та оголошення станцій.

“Машиніст має знати про можливі несправності всіх серій поїздів та протягом 5 хв їх вирішити, щоб їхати далі”, — каже Олександр.

Бути слюсарем — бачити додаткові сенси

У депо “Дарниця” є основна локація, куди  прибувають всі потяги на перепочинок. Тут машиністи залишають машини, а техмайстри проводять щоденний огляд. Робочий день триває 12 годин і вони ніколи не сидять без роботи.

Так виглядають канали рухомого складу, де слюсарі перевіряють чи відповідають нормі технічні показники.

Хороший слюсар навіть на слух може з’ясувати, чи є несправність в потязі. Варто лише постукати по боковій частині потяга. Щоденний огляд одного з них займає близько півгодини. Протягом дня таких потягів назбирується не один десяток. Команда справляється завдяки наявним інтервалам між рейсами. “Фахівець, який займається роками ремонтом наших потягів, бачить несправності відразу ”, — каже машиніст із повагою про своїх колег.

Більше того, кожен потяг навіть має свій щоденник, в якому слюсарі фіксують проведені огляди  та поточний технічний стан машини.

Лише після цього машиніст має право здійснити черговий рейс.

Окрім зони огляду рухомого складу, є ще ремонтна канава та мийка.

Місце фізичного відпочинку працівників депо — лавка біля входу. Тут можна присісти та видихнути, а ще це місце зустрічі  працівників перед роботою чи після. Психологічно технічні майстри та машиністи розряджаються у спортзалі.

Тримати депо в полі зору — бути оператором лінійного пункту

Щоб машиніст розпочав свою роботу вчасно та був допущений до кабіни — його контролює оператор лінійного пункту.

Алла працює більше 20-ти років на цій посаді. Контроль явки машиністів, проходження ними медкомісії, актуальний стан завершених змін та монітор видачі рухомого складу — основні обов’язки жінки.

12 годин у будні протягом 20 років і щоразу з усмішкою. Алла знає, що від неї залежить старт робочого дня всіх у депо.

Ось стенд із номерами поїздів — 52 маршрути, які актуальні сьогодні.

Напроти стола — пожежна сигналізація депо, як тільки вона спрацює, жінка повинна викликати підмогу. Сюди також навідуються машиністи за особливим блокнотом, де розписано похвилинно робочий час.

Тут збереглася атмосфера ще з 1965-го, коли відкрили електродепо. Старі телефони досі залишаються актуальними.

Тобто в депо ця частина — як дім, де радо зустрічають та завжди готові допомогти за потреби.

Реалії, які ховаються за усмішкою працівників депо

Машиніст Олександр розповів нам про “найболючіші” психологічні моменти роботи — це суїцид киян. Бо в такі моменти людину майже неможливо врятувати.

“Самогубців на рельсах за моє життя були чимало. Пік — 2008 рік, коли скачок доллара зламав людей. Суїцидальних випадків було 3-4 на місяць. Коївся жах”, — запевняє Олександр. Це одна з причин, чому в більшості випадків машиністами працюють чоловіки. Хоча в депо все ж є одна жінка з посвідченням машиніста, але працює інженером.

У випадку суїциду машиніст має діяти за спеціальною інструкцією:

  • зняти високу напругу — сповістити про це диспетчера;
  • після підтвердження зниження напруги спуститися на рейки;
  • витягнути тіло самостійно або викликати аварійно-відновлювальну бригаду.

І до приємнішої теми.

Кияни ще ті любителі користуватися кнопкою допомоги в поїзді. Не дивно, адже у 5-ти вагонах у годину пік може вміститися 1,5 тис. осіб, тому машиніст не лише відповідальний за транспорт.

До ТОП-3 прохань киян входить: медична допомога, виклик поліції та сповіщення про загублені речі. “Пасажири дуже сумлінні — через дурниці не викликають. Якщо не брати до уваги вболівальників після футболу або “веселих” людей в ніч на Новий рік”, — додає машиніст із стажем.

Депо “Дарниця” — місце, пронизане стресостійкістю та відповідальностю за безпеку та комфорт жителів Києва. Впевнені, після нашого спецрепортажу “Герої великого міста”, ви поглянете на поїздки в метро через іншу призму. Якщо хочете ще раз відчути автентичну атмосферу цієї локації — тоді цей відеоролик саме для вас!

Читайте також: 1 день з життя трамвайного депо: лофт із історією та жінки, які люблять водити трамваї

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...