П’ять київських гімназій: з оркестрами, військовим вишколом та екскурсіями

Початкова освіта існувала ще за часів Київської Русі, а от середня з’явилася лише на початку ХІХ століття й слугувала щаблиною для вступу до вищого навчального закладу.

Дати достойну освіту своїй дитині – бажання будь-яких притомних батьків. Та загальнодоступною тогочасну середню освіту не назвеш – навчання у гімназії коштувало від 50 до 100 рублів, що для переважної більшості населення було “непідйомною” сумою. Та й у Міністерстві народної просвіти не приховували, що розцінюють навчання як кастовий привілей. Профільний міністр Іван Делянов у 1887 році у доповіді “Про скорочення гімназичного освіти” відверто говорить про небажання бачити за партами дітей кучерів, кухарок та дрібних крамарів. На момент цього зізнання у Києві вже діяло п’ять гімназій.

Перша. “Для спраглих до науки”

Така вимога до майбутніх вихованців прописана окремим рядком у гімні Першої київської гімназії, що звучав у день її урочистого відкриття 30 січня 1812 року. Жоден з освітніх закладів ще не відкривався з такою помпезністю. В місто прибув військовий губернатор Михайло Милорадович, щоб на червоній оксамитовій подушечці піднести представникам місцевого дворянства Статут нового навчального закладу – Київської Вищої Гімназії або Першої Імператорської Олександрівської Гімназії.

Читайте також: Як розростався Київ?

Згідно зі Статутом, вона прирівнювалася до вищих навчальних закладів, а її успішні випускники отримували звання “дійсного студента” та службовий чин XII класу.

Одним з ініціаторів відкриття закладу був Тадеуш Чацький – польський історик та державний діяч, який на той момент обіймав посаду шкільного інспектора Волинської, Подільської та Київської губерній.

Програма навчання в Першій київській гімназії включала обов’язкове вивчення польської мови та літератури, а також російської, французької, німецької, латині та грецької. Остання з часом залишилася лише на правах факультативу “за бажанням”, а от така звична для нас англійська з’явилася у розкладах лише на початку XX століття.

Крім того, діти вчили історію, географію, право, математику, фізику, практичну механіку, історію, архітектуру, ботаніку, полеводство, хімію та хірургію. Були у розкладі і не зовсім звичайні предмети. Наприклад, уроки верхової їзди та конярство. До обов’язкових предметів також належали фортифікація, малювання, музика, фехтування й танці.

Правда, у перший навчальний рік науку тут опановували лише 48 учнів.

Перший директор гімназії Яків Мишковський домігся того, щоб закладу віддали одну з найкращих будівель у центрі Києва – Кловський палац, який на той час був ще двоповерховим.

Та в ті часи назвати це приміщення фешенебельним не можна було. У навчальних класах не топили, учні сиділи на заняттях у шубах, сама будівля була дуже занедбаною і брудною всередині. За спогадами Єгора Брадке, попечителя київського навчального округу, який відвідав гімназію в 1831 році, і учні, і вчителі мали “дикий вигляд”.

Нове приміщення гімназія отримала у 1847 році. Побудоване за проектом архітектора Олександра Беретті воно зайняло майже весь квартал на Бібіковському бульварі й виглядало дійсно ефектно. Нині це жовтий корпус Київського університету ім. Шевченка.

Серед випускників Першої київської гімназії – письменники Михайло Булгаков та Костянтин Паустовський, патофізіолог, засновник Інституту експериментальної біології та патології АН УРСР Олександр Богомолець, чиє ім’я зараз носить медичний університет, авіаконструктор Ігор Сікорський, поет та співак Олександр Вертинський та багато інших відомих діячів науки та мистецтва.

Друга. З молитвою за успіхи освіти

Друга київська гімназія з’явилася у місті майже одночасно з відкриттям Київського університету, у 1836 році. Подію відзначили урочистою літургією у церкві Михайлівського монастиря, де помолилися за процвітання освітньої галузі – і почалися заняття.

Головна причина відкриття Другої київської гімназії – неспроможність Першої вмістити всіх охочих до науки. Частину її учнів просто перевели, тим самим одразу забезпечивши наповнюваність класів нового закладу. В перший же навчальний рік за парти Другої гімназії сіли майже 250 учнів, до 1906 їх кількість збільшилася до 700.

Варто зазначити, що якщо Перша гімназія за соціальним статусом вихованців була елітарною, то до Другої брали дітей, незалежно від соціального статусу, національності чи віросповідання.
Свого приміщення гімназія не мала – ще два десятки років заклад постійно переїжджав, орендуючи приватні особняки. Лише в 1856 році на Бібіковському бульварі (нині – Тараса Шевченка, 18) за проєктом Павла Шлейфера було збудовано будівлю гімназії, в якій нині розмістився офіс “Укртелекому”.

Читайте також: Як умру, то… Вражаючі київські заповіти

В Другій гімназії викладають російську, французьку, німецьку та церковно-слов’янську, а також грецьку та латинь. Також діти вчать математику, фізику, історію та географію. Багато уваги у закладі приділяють естетичному вихованню. Серед обов’язкових предметів – малювання та музика, тобто хоровий спів.
Заняття займали майже весь день. Щодня у розкладі – чотири уроки по півтори години з тригодинною перервою після двох перших.

З її стін вийшли засновник школи біохімії Олексій Бах і видатний мікробіолог Сергій Виноградський, який згодом завідував агробактеріологічною лабораторією Пастерівського інституту в Парижі, відомий композитор і диригент Рейнгольд Глієр, який пізніше очолив Київську консерваторію, а також один з найвидатніших піаністів світу Володимир Горовець. Також “Другу” закінчили полярник Отто Шмідт та автор тексту українського гімну Павло Чубинський.

Третя. Під звуки вальсу

У побудованому для київського підприємця Назарія Сухоти особняку, розташованому за адресою Контрактова площа, 12, тимчасово розміщувався Магістрат, а потім Міська дума. Коли Друга гімназія шукала собі приміщення, кияни пропонували передати їй цей просторий двоповерховий будинок. І його віддали. Але не Другій, а Третій київській гімназії, яка відкрилася у липні 1874 року. Через два роки будинку Сухоти перебудували під потреби закладу: над старою будівлею надбудували два поверхи, а поряд на місці одноповерхового будинку звели новий триповерховий корпус, фасад якого виходив на Контрактову площу та служив головним.

У 1916 році за парти Третьої київської гімназії сіли майже півтисячі учнів.

Примітно, що багато випускників цього закладу згодом стали істориками, богословами, перекладачами, юристами, громадськими діячами, інженерами, біологами та медиками. Музикантів серед них немає. Проте саме музичній освіті у гімназії приділялася особлива увага. Через велику кількість бажаючих грати на музичних інструментах при гімназії організували духовий та струнний оркестри.

Четверта. Від Закону Божого до КДБ

Відкрита у 1868 році чотирикласна прогімназія у 1883 році трансформувалася у повноцінну гімназію-восьмирічку. Проблем з набором учнів не виникало, щороку – повний комплект. А от з приміщенням, як і в інших закладів, – одвічні прийми.

Два десятки років гімназія за 5 тисяч рублів орендує триповерховий будинок на розі сучасних бульвару Шевченка та вулиці Пирогова, який нині належить Національному педагогічному університетові імені М.П.Драгоманова.

У 1884 році зі стін гімназії вже виходять перші випускники, й лише наступного року міська дума не погоджується передати гімназії ділянку на Великій Васильківській вулиці під будівництво власних корпусів. В якості підрядника будівництва обирають Лева Гінзбурга. Гроші на проєкт вартістю 155 тисяч рублів збирали всім світом. Найбільшу суму змогли акумулювати колишній та діючий керівники закладу – Олександр Михайлов та Микола Стороженко. Значні внески зробили місцеві підприємці-меценати: брати Лев і Лазар Бродські та Микола Терещенко. Останній, крім внесків на будівництво, ще й оплатив 4 тисячі рублів за виготовлення іконостасу для гімназійної церкви.

Читайте також: Пам’ятник княгині Ользі: завдяки чи всупереч?

Кажуть, депутати неохоче віддавали освітянам шмат землі у 1200 квадратних сажнів. Та врешті вони не шкодували, адже будівля гімназії стала справжньою окрасою мікрорайону. За радянської доби тут розташувалася кузня кадрів для КДБ, а нині за адресою Велика Васильківська, 96 розташовано Центр спеціальних операцій по боротьбі з тероризмом (СБУ).

Загалом навчання в Київській 4-й гімназії мало відрізнялося від інших. Ті ж самі уроки Закону Божого, мови, математики, біології, історії та малювання. Тут теж вчили грати на духових музичних інструментах, участь у хорі – обов’язкова для всіх.

Родзинка закладу – екскурсії, які організовував вчитель історії Володимир Волошинов. Діти відвідали всі визначні місця в Києві, бували у Білій Церкві та Чернігові, а також в Одесі, Ризі, Мурманську, Астрахані, Ташкенті й Самарканді. А ще – в Туреччини, Греції, Єгипті, Швеції та Норвегії.

П’ята. Навколо світа замість випускного

Києво-Печерська стала п’ятою за рахунком чоловічою гімназією, відкритою в Києві.

Жителі Печерська нарікали, що дітей в їхньому районі багато, а гімназії – жодної. У 1882 році Міська дума погоджується з необхідністю її заснування, але не знаходить гідного приміщення. Для неї винаймають будинок на Нікольській, та одночасно починають будівництво. Необхідні 100 тисяч рублів надав меценат Микола Терещенко, але за умови, що це буде повноцінна гімназія-восьмирічка, а її подальше утримання місто візьме на себе. На тому й домовилися. Влітку 1885 року до підготовчого, першого та другого класів записалися по 30 учнів і почалося навчання.

Читайте також: Поділ, Лавра та Печерська ковзанка: Київ зимовий очима художників

Тут вивчали латинську, російську, французьку та німецьку мови, а також математику, фізику, природознавство, географію, історію і філософію. Крім того, у розкладі були малювання й хоровий спів. Тут можна було опанувати гру на духових інструментах і скрипці й відразу ж реалізувати свій талант, граючи у гімназійному оркестрі.

Окреме місце у системі навчання посідав предмет, що мав назву “військова гімнастика” й містив елементи стройової підготовки. Викладали цю початкову військову підготовку діючі офіцери розташованого на Печерську військового гарнізону.

Екскурсійна географія її вихованців вражає. Для учнів випускних класів тут організовували щось на кшталт поїздок на пам’ять – так діти відвідали Крим, Кавказ, Фінляндію, Швецію, Швейцарію і Данію, побували в Парижі, Берліні, Дрездені, Празі, Вені, Будапешті й навіть Ватикані, де їх особисто приймав Папа Пій X.
Деякі мандрівки могли тривати місяць.

Роль таких екскурсій описав їх організатор і головний натхненник, директор гімназії Вячеслав Петр: “Одна така подорож розвиває більше, ніж рік навчання за книгами у закритій тісній кімнаті, тоді як юнакові надається можливість перевірити те, чого його вчили у школі, крім того, він накопичує багато знань із тих галузей наук, які не входять до гімназійного курсу”.