Популярна легенда появи великої кількості каштанів у центрі міста має російський шлейф. Такою її передавала радянська пропаганда. Проте варто розуміти, що все, що відбувалося у Києві в останні тисячоліття – це творіння жителів міста, українців, які тут жили та дбали про свій край.
Каштани екзотичними для Києва деревами були ще в XVII-XVIII століттях. Дослідники знайшли в «Історії міста Києва» (1799-1800 рр.) розповідь про те, що каштани висаджували ченці на подвір’ях деяких монастирів, а заможні городяни садили їх біля свої садиб.
А вже у 1838 році київський генерал-губернатор Дмитро Бібіков запропонував розсадити дерева та зробити більше алей з каштанами. Кажуть, начебто частину дерев було завезено з Балкан. Однак імпортні дерева росли в центрі міста не надто довго. Бо є відомості, що сам Бабіков пропонував викорчувати каштани, а на їх місці посадити пірамідальні тополі. Це начебто відбувалось з ініціативи Миколи І, якому не сподобались квітучі дерева – вони ж бо були символом київського самоврядування.
Тим часом, жителі столиці на нерозумні рішення не зважали – позбирали викорчувані саджанці та перенесли їх до своїх садиб. Так дерева ще більше прикрашали місто.
А тут є інша інтерпретація легенди про київські каштани:
Між іншим, не так давно замість каштанів посадити в’язи на Хрещатику пропонували кияни-активісти. Мовляв, каштани сохнуть та хворіють. Щоправда, якщо уважно придивитися, як бідні дерева виживають в центрі міста, одразу стає зрозуміло, що там і дрібним квіточкам непросто. Адже для того, аби дерево буяло, воно має споживати вологу та рости на грунті, а не під тротуарною плиткою.
Коренева система каштана росте в глибину і в ширину – для того, щоб могутнє дерево не знесло вітрами. Відтак, пів метра, або навіть метр від крони – надто мало, щоб коріння дерева споживало воду.
Варто зазначити, що найбільш крислатий каштан в світі має вік близько 4-ох тисяч років та діаметр крони 57 м.