З 24 лютого у шести сховищах Державного податкового університету перебували більше 700 людей. Викладачі залишилися в навчальному закладі, щоб допомагати людям, які туди приходили.
«Був дизельний генератор, який вмикали на 2 години на день. Ми готували їсти і розносили їжу по домівках тих, хто залишився стареньких людей або в бомбосховища тут неподальоку. Кожного ранку, це вже була традиція, з 7 до 8 ранку були обстріли по цьому району. Близько 100 снарядів падало за годину навколо університету. На один з поверхів ходили телефонувати – лише там ловив зв’язок, і бачили звідти, як то там, то там щось горить», – згадує Антон в ефірі 1+1.
Одного дня росіяни вирішили «денацифікувати» і сам навчальний заклад – бо почали обстріл вузу зі 100-літньою історією. 23 березня після влучання в дах загорівся центральний корпус, згодом постраждали 50% приміщень університету.
«Ми почали його тушити, води не було, лише скважина. Носили воду, вогнегасники. Але врятувати не вдалось. Думаю, вони хотіли збити флаг України на баштах. Але в них так і не вийшло», – ділиться викладач.
А через 2 дні окупанти прорвалися у місто та застали Антона з іншим волонтером під стінами університету:
«Почули голос: «Ребята, мы по вас стрелять не будем». Чоловіків по пояс розділи, передивились плечі, татуювання, мозолі на пальцях від автомата. З нас ніхто не воював, тому одягнули і сказали дати мобільні телефони. І один з окупантів каже: «Цей хлопець дзвонив в тероборону». Мені кажуть встати, і в спину командир: «Застрелите его, чтоб только никто не видел». Зі спини, щоб не було паніки. Мене хотіли вбити в Інституті права людини».
Після цього викладача спитали, звідки він – і той відповів, що з мікрорайону Гладковка Київського району в Донецьку.
«У відповідь один з окупантів сказав: «Так ты мой земляк. Така моя доля, що він жив колись біля мене. І сказав, щоб я йшов назад, до всіх. Мене відпустили, коли командир спитав, чого я живий, той сказав, що там нічого немає в телефоні», – згадує пережите Антон.
Нагадаємо, Ірпінь у день міста 11 вересня звернувся до світової спільноти з нагадуванням, що окупанти залишили по собі руїни. Також українка дівчина створила відео “Ірпінь до та після російської окупації”.