Апостольське пророцтво чи пізня вставка?
Одна з найкрасивіших і найромантичніших легенд Києва пов’язана з Андрієм Первозваним. Вона описує події, що нібито сталися майже 2 тисячі років тому.
І так, Апостол Андрій, який з дитинства вирізнявся прагненням пізнати справжнього Бога, спочатку став учнем Івана Хрестителя. А потім першим апостолом, якого призвав до себе Ісус Христос. Саме тому Андрія і називають Первозваним.
Читайте також: Велика пожежа, яка зробила третину киян безхатченками
Після того як Спаситель прийняв мученицьку смерть, а потім воскрес, його учні вирішили відправитися по всьому світу задля того аби проповідувати істину віру. Андрію Первозваному випало йти у Грузію та Скіфію.
Обійшовши півсвіту Андрій врешті опинився на Дніпровських схилах, де на той момент ще не було міста. Піднявшись на гору апостол встановив дерев’яний хрест і сказав: «Чи бачите гори ці? На цих горах засяє благодать Божа, буде місто велике, і Бог спорудить багато церков». Пророцтво виявилося правдивим і скоро на Дніпрі з’явилося місто Київ.
Читайте також: На святому місці: що сьогодні там, де були храми?
Такою є епічна легенда про апостола Андрія, за нею місто було налаштоване на християнство ще у І столітті н.е. Однак, більшість істориків піддають істинність легенди сумнівам і висувають свою, більш приземлену, версію подій.
Мовляв до хрещення Русі про Андрія Первозваного ніхто й не думав. Але коли Київ остаточно став християнським містом, то всі князі почали хреститися. Не виключенням став і Всеволод Ярославович, який у хресті отримав ім’я Андрій. У 1086 році князь заснував храм на честь свого небесного покровителя – Андріївський (Янчин) монастир. Традицію батька продовжив Володимир Мономах, який у 1116 році наказав ігумену Сильвестру внести правки у «Повість врем’яних літ» і додати легенду про Андрія Первозваного. Цікаво, що у першому списку повісті, датованому 1039 роком, жодної згадки про апостола немає.
Читайте також: Великдень по-київськи: височенна «баба», букети для Богородиці та балаганчики на Хрещатику
Був чи не був апостол Андрій на Дніпровських схилах однозначно ніхто не скаже. Але починаючи з 1086 року у Києві з’явилася традиція зводити храми на честь Андрія Первозваного. Так у ХІІІ століття на місці встановлення дерев’яного хреста збудували Хрестовоздвиженську церкву, а в 1744 році з’явився один з найпрекрасніших київських храмів – Андріївська церква.
Християни за покликом душі чи за примусом?
Читайте також: Повставши з попелу: цікаві факти про Михайлівський Золотоверхий собор
Історія появи у Києві чи не найперших християн виглядає досить двоякою. У 860 році Аскольд і Дір рушають з військовим походом на Константинополь (Царгород). І ось кораблі київських князів встають на підходах до міста.
Аби завадити загарбникам патріарх Фотій І рушає у церкву, де молиться про спасіння. А потім, за легендою, патріарх бере ризу святої Богородиці і вмочує її в море, до того спокійне, воно починає бурлити. Врешті розпочинається буря і шторм, які практично руйнують кораблі киян. Побачивши таке диво, Аскольд і Дір разом з військом (дружиною), приймають християнство.
Історія хрещення перших київських князів, знову ж таки, виглядає дуже романтизованою. Цілком можна припустити, що реальні події були більш прозаїчними: князі військову кампанію програли і були змушені прийняти християнство і присягнути патріарху. Цікаво, що приблизно за таким же сценарієм Фотій І змусив прийняти нову віру болгар.
Похрестилася тому що час прийшов чи щоб до шлюбу не йти?
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Аскольд і Дір хоч і прийняли християнство все ж розповсюдити свою віру не змогли. Досить скоро влада переходить до рук Олега, який, як відомо, був язичником. Тож Київська Русь залишалася територію язичницьких вірувань ще досить довгий проміжок часу. Але гонінь та переслідувань християн не було. Справа в тому, що Олег мав тісні економічні, а від так і культурні зв’язки з Константинополем. Тому християни почали почасти з’являтися у Києві, не в останню чергу завдяки активній роботі місіонерів.
Тенденція продовжувалася і в період правління князя Ігоря. За деякими свідченнями дружина князя – Ольга досить приязно ставилася до християнства і охоче приймала у себе місіонерів. Коли ж волею долі Ольга стала княгинею, то почала серйозно думати про прийняття християнства. В цій історії теж не обійшлося без легенд.
Мовляв, гарна і розумна вдова Ігоря впала в око візантійському імператорові Костянтину VII Багрянородному. Ольга йти під вінець не хотіла, але разом з тим жінка намагалася за всяку ціну зберегти дружні стосунки з Візантією. Тому й вигадала справжню інтригу: заявила претендентові на руку й серце, що він християнин і не може дозволити собі шлю з язичницею. Тоді імператор запропонував Ользі прийняти нову віру на що княгиня охоче погодилася і попросила Костянтина стати її хрещеним батьком. А після того, як обряд провели, Ольга з удаваним сумом сказала, що хрещений не може одружитися з похреснецею і залишимося, мовляв, друзями.
Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?
Ця легенда є просто чарівною, вона показую княгиню Ольгу надзвичайно хитрою і мудрую. Однак історики знову мають інші трактовки розвитку подій. Щоправда в цій частині історії дослідники не доходять одностайності.
Перша частина істориків вважає, що хрещення Ольги проходило не в Константинополі, а у Києві приблизно у 40-х роках Х століття. Від так Костянтин не був хрещеним батьком Ольги і це не заважало шлюбу.
Друга група дослідників обстоюють ідею, що княгиню хрестили таки у Константинополі, однак не відомо коли саме. Найбільше реалістичною видається 955 рік, а обряд проводив Роман ІІ (син і співправитель Костянтина). Знову ж таки, згідно цієї версії жодних перешкод для шлюбу не було.
У хресті Ольга отримала ім’я Олена. Повернувшись до Києва княгиня намагалася переконати й свого сина Святослава прийняти нову віру, однак той рішуче відмовлявся. Більше того, за часів правління Святослава Ігоровича на Русі почалися гоніння християн.
Поклик душі чи політичні мотиви?
Читайте також: Топ-10 фактів про пам’ятник Володимиру Великому
У 978 році великим київським князем стає Володимир Святославович, який увійде в історію як Володимир Хреститель, Святий Володимир.
Але перші роки дорослого життя Володимира І зовсім не підходять під образ святого. Взагалі біографію князя можна умовно поділити на дві аж надто різні частини.
Перша розказує історію типового жорсткого язичника. Будучи молодшим сином Святослава Ігоровича від ключниці Малуші, Володимир не мав жодних шансів на київський престол. Тому брав його силою і кров’ю. У Володимира було два брата: Ярополк та Олег. Так от спочатку Ярополк вбив Олега, а потім Володимир розправився з Ярополком і так став київським князем.
Криваві братовбивчі історії боротьби за престол не дивина. Але Володимир вирізнився і ще однією сумнівною сторінкою своєї біографії. Він зажадав одружитися с княгинею Полоцька Рогнедою. Дівчина відреагувала неприязно, нагадала претендентові на руку та серце про те, що його мама була ключницею і рішуче відмовила. Тоді Володимир вбив батька та двох братів Рогнеди на її очах і силою повів під вінець.
Читайте також: Київська спадщина Віктора Васнецова – Володимирський собор
До 30 років Володимир І був язичником, у цей період свого життя він наказав звести величне капище, де, за свідченнями деяких істориків, приносилися навіть криваві жертви богам. Однак згодом князь вирішив змінити віру і почався другий період його життя.
Володимир, за легендою, не одразу вподобав саме християнство. Спочатку він вислухав представників різних регалій: ісламу, іудаїзму, «латинського» християнства (католицизму). Але врешті зупинився на православ’ї.
Чи було рішення Володимира продиктоване змінами в свідомості – сказати важко. Достеменно відомо, що на той час Київська Русь мала тісні зв’язки з Візантією, тож рішення могло бути політично вмотивованим. Справа в тому, що приблизно в 987 році Володимир Великий заключив договір з візантійськими імператорами Василем ІІ та Костянтином VIII і мав на меті отримати зизки з цього партнерства.
У якості вдячності за допомогу Володимир І затребував від Василя ІІ, щоб той віддав сестру Анну. Перемовини зайшли в глухий кут через різні релігії і тоді Володимир вирішив похреститися. Анна Візантійська стало другою дружиною князя.
Читайте також: 101 подія в історії тисячолітнього Києва
На цьому історія могла б і закінчитися, адже як показує історія Ольги, зовсім не обов’язково було щоб правитель і народ були однієї віри. Одначе Володимир Великий вирішив піти далі у своїх реформах і проголосив хрещення Русі.
Першими хрестили 12 синів князя та бояр, а потім жителів Києва зібрали біля притоку Дніпра – ріки Почайна і провели масовий обряд Таїнства Святого Хрещення.
Коли саме сталася ця подія невідомо. Навіть рік історики називають приблизно – 988-й. Що ж до дня 28 липня, то його «призначили» днем хрещення Русі на честь дня пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира.
Тож, розпочавши своє життя незакононародженим сином язичника, Володимир врешті став Хрестителем Русі, засновником одного з найбільших храмів – Десятинної церкви, а по смерті був канонізований і став святим.