Сьогодні уявити собі Київ зразка 1800-х років дуже складно, адже більше як за 200 років місто змінилося аж надто сильно. І не в останню чергу цим змінам послугувала одна з найбільших київських катастроф.
В кінці XVIII – на початку XIX століття культурним та торговельним центром міста був Поділ. Вузенькі криві вулички, обліплені дерев’яними будиночками, парканами та численними крамничками – ось як виглядав тоді район Подолу.
Згідно статистичним даним в місті проживало трохи більше 40 тисяч людей, майже всі вони жили у будинках з дерева: на 4 тисячі будинків припадало лише 49 кам’яних. А ще кам’яними були храми міста. Цікаво, що тоді в українській столиці бракувало брущатки, тому навіть дороги та мостові були вимощені дерев’яними настилами.
Ясна річ, що така архітектура є ідеальною для пожеж і час від часу вони дійсно спалахували, тому здивувати киян вогнем було непросто. Однак пожежа 1811 року не тільки здивувала, а жахнула всіх, навіть високе імперське керівництво.
Читайте також: Вони рятували від спраги, спеки та радували око: перші київські фонтани
Велика київська пожежа
Ранком 21 (за старим стилем 9-го) липня 1811 року на Подолі почали дзвонити дзвони храмів, але сповіщали вони не про велике свято, а про нечуване лихо. Згідно однієї з версій вогонь спочатку спалахнув між Житнім ринком та Воскресенською церквою. І швидко почав розповсюджувати: нетривкі будинки спалахували, наче сірники, а далі вогонь майже буквально «йшов дорогами» – горіли дерев’яні настили.
Спершу кияни ще якось намагалися рятувати крам, тому зносили його в кам’яні церкви. Але це виявилося марною справою, вогонь розгорався з такою силою, що навіть святині не витримували його навали. Далі люди усвідомили, що єдиним прийнятним сценарієм є втеча. Звивистими палаючими вулицями бігли тисячі людей, вони прямували в сторону сучасної Оболоні і звідти безсило спостерігали, як вогонь руйнує все їх життя.
Дуже швидко весь Поділ: від Верхнього Валу до Поштової перетворився на нечувано велике багаття, яке за офіційними даними розгоралося три дні. Під загрозою опинилася Кінна площа (нині Європейська) та район Куренівки, однак його врятувала річка Глибочиця.
Пожежа, за розмахом рівна римській, стерла з мапи міста весь Поділ: вигоріли 1176 будинків, 11 кам’яних храмів та 3 монастиря.
Читайте також: Повставши з попелу: цікаві факти про Михайлівський Золотоверхий собор
Чому горів Поділ: не грайте, діти, з сірниками
Чи дійсно Поділ палав всього три дні – на це питання історики поки що не знайшли однозначної відповіді. Деяка частина дослідників спирається на спогади очевидців, які пишуть, що ще й в серпні місяці доводилося гамувати пожежу. Щодо того, чому ж сталася катастрофа, історики теж не доходять згоди: існує дві версії, кожна з яких по-своєму є переконливою.
Вже 12 серпня 1811 року до Києва приїздить пристав Анічков, який повинен розібратися у причинах пожежі. Нетривале розслідування виявило винуватця, ним призначили 15-ти літнього сина міщанина Авдіївського. Мовляв, хлопець ранком 21 липня бавився з вогнем, ця дитяча необережність і призвела до фатальних подій.
На користь цієї простенької офіційної версії свідчить погодний чинник. Справа в тому, що літо 1811 року виявилося аномально спекотним. Температури стояли такі, що навіть Дніпро ледь не висохло. Рівень води в річці знизився настільки, що оголилися піщані островки по яким з легкістю можна було дійти до Труханового острова.
Однак, були свідчення очевидців, які не вкладалася в офіційну трактовку. Кияни на власні очі бачили, що від самого початку вогонь спалахнув одразу в чотирьох сторонах. Припустити, що це сталося в наслідок банальної дитячої витівки було б нерозумно. Ситуація більше нагадувала підпал.
Читайте також: Звіринецька катастрофа: вітчизняний «останній день Помпеї»
Чому горів Поділ: наполеонівські плани
Велику київську пожежу 1811 року ще називають «наполеонівською» і не дарма. Справа в тому, що вже в 1810 році було зрозуміло, що війна з Наполеоном І неминуча. Аналізуючи можливу тактику військової кампанії, імперські радники зрозуміли, що йти на Москву французи будуть або через Ригу, або через Київ. Ось чому в Києві почалося будівництво Звіринецького укріплення та інші воєнні приготування.
Зважували свої шанси, вочевидь, і французи. Тому ще з 1810 року постійно посилали до Києва розвідників та диверсантів, здебільшого з числа польських шляхтичів. Коли ж сталася пожежа, кияни припустили, що це була не фатальна необережність, а цілеспрямований підпал. Мовляв, ці самі диверсанти і кинули перший умовний сірник.
Містом поповзли чутки. Так, працівник Межегірської фаянсової фабрики Давид Моленко розказав, що якось під час нічного обходу натрапив на 4-х диверсантів. Завадив їм підпалити фабрику та полонив негідників. Ті ж в свою чергу зізналися, що є французькими агентами і що вони «перекинуті» до Києва в числі загону з 500 чоловік. А ще сказали, що їх заробітна платня складає 25 рублі на день – сума не чувана, а їх задачею є підпал Києва.
Подібних історій можна було почути в ті часи чимало, кияни вірили в те, що Поділ спалили наполеонівські приспішники. Говорили про «жидів», поляків та французів, яких нібито схопила поліція одразу після пожежі, але приховує цей факт.
Ясна річ, що зараз достеменно сказати, яка версія правдива не має можливості. Однак, послуговуючись логікою можна припустити, що правда десь по середині. Майже повністю дерев’яне місто цілком могло спалахнути через побутові причини, а засуха посилила ефект. А що до наполеонівських диверсантів, то й вони могли навідуватися в місто, адже воєнна кампанія вже йшла повним ходом, незважаючи на те, що офіційно війна почнеться лише через рік.
Читайте також: До Дня архітектури: легендарні зодчі Києва
Відродження Подолу
За відновлення міста взялися майже одразу, однак довести справу до кінця вдалося лише після перемоги над Наполеоном І. Свій план реконструкції Подолу запропонував перший в історії міста головний архітектор Андрій Меленський, однак прого проєкт забракували. Натомість перевагу віддали ідеям Вільяма Гесте. Шотландський зодчий жодного разу не був у Києві, однак, знаючи про пожежу, запропонував не відновлювати, а будувати наново.
Цього разу Поділ спланували з прямими паралельними та перпендикулярними вулицями, а будинки почали зводити кам’яні – аби не допустити повторної пожежі. Погорільці отримали від держави грошові кошти на розбудову своїх приватних будинків. А ще 200 тисяч рублів з казни виділили на поновлення Флоровського та Братського монастирів. Їх збудували першими і не тільки через релігійні побоювання. Справа в тому, що саме ці монастирі прихистили дітей, жінок, хворих, які залишилися безхатченками у наслідок однієї з найжахливіших київських пожеж.