«Феліціан»
Велике місто завжди потребує великої кількості води, тому на Контрактовій площі здавна був облаштований резервуар, до якого стікалися води з Андріївської гірки. Коли ж для Контрактової настали «золоті» часи розбудови, примітивний резервуар замінили фонтаном. Сьогодні важко сказати, який саме вигляд він мав, але достеменно відомо, що вже в XVIII столітті на його місці з’явився фонтан «Феліціан».
Ротонда на чотирьох опорах у барочному стилі була увінчана великою статуєю апостола Андрія, який тримав у руці позолочений хрест. Внизу розташовувався янгол з чашею в руці, саме з неї і витікала життєдайна вода. Кияни вважали, що вода з фонтану «Феліціан» є цілющою.
Цікавий факт: Свою назву фонтан «Феліціан» отримав завдяки обізнаним київським студентам. Фігура янгола чомусь нагадувала їм римську богиню достатку та благополуччя Феліціату. Її зображали на монетах з рогом достатку у руках.
Читайте також: Повставши з попелу: цікаві факти про Михайлівський Золотоверхий собор
«Самсон»
У 1808 році взялися за реконструкцію «Феліціану». На зміну янголу прийшов Самсон, який роздирає пащу лева. Сюжет для Києва нетиповий. Існує версія, що ця скульптура з’явилася завдяки старанням багатої купчихи, яка конче хотіла, щоб на Контрактовій встановили точну копію її приватного фонтану. Втім, більшість істориків вважають, що біблійський Самсон з’явився в українській столиці через пропаганду. Після Полтавської битви силач Самсон став символом імперських амбіцій і користувався популярністю.
У 1811 році спалахнула страшна пожежа на Подолі, яка зруйнувала ротонду, але сам водограй вцілів. Згодом альтанку відбудували і ще на сто років для фонтану «Самсон» настали спокійні часи. Аж поки не почалася Друга світова. Напередодні старту воєнної кампанії скульптури апостола Андрія та Самсона зняли і передали в музей старожитностей, на їх місце встановили менш цінні копії.
Цей дивний крок виявися неймовірно далекоглядним. Другу світову фонтан пережив, а от радянське господарювання – ні. В 1934 році фонтан розібрали. Напевно, водограй нова влада невподобала через те, що він довгі роки був місцем паломництва і в свідомості киян був символом християнської віри.
Читайте також: До Дня Києва: незвичайні пам’ятники міста
Але існує і інша трагікомічна версія. Мовляв, прогулювався якось Подолом Павло Постишев і побачив купу сміття біля ротонди. Картина секретарю українського ЦК ВКП (б) не сподобалася і він розпорядився прибрати. От тільки не уточнив що саме: чи то сміття, чи то фонтан. Виконавці вирішили перестрахуватися і прибрали все.
Як би там не було але у 1982 році про легендарний фонтан згадали і вирішили його відновити. Ось тут і стала в нагоді дерев’яна скульптура Самсона з музею. Послуговуючись нею зробили точну копію, але з бетону і встановили на історичному місці.
Цікавий факт: Про фонтан «Самсон» є чимало легенд. Згідно однієї, Київ існуватиме доти, доки стоятиме фонтан. А от інша легенда стане в нагоді тим, хто хоче отримати омріяну київську прописку. Адже існує прикмета: той, хто вип’є води з цього фонтану, вже ніколи не покине Києва.
Читайте також: Місто-курорт до Революції: в яких парках кияни гуляли, милися та могли зустріти повій
«Іван» та «Урод»
Здавалося б, ставлення до фонтанів повинно було бути однозначно позитивним. Однак, кияни оцінювали водограї за декількома параметрами і не завжди високо.
Так, коли улюблений цивільний губернатор Іван Фундуклей у 1843 році власним коштом встановив фонтан на Європейській площі (тоді Театральній), кияни оцінили водограй надзвичайно високо. Казали, що й дивитися приємно, і вода тут найсмачніша. А сам фонтан назвали «Іваном» на честь мецената.
Але коли «подвиг» спробував повторити воєнний губернатор Дмитро Бібіков, історія обернулася для нього знущаннями та жорсткими жартами. У тому ж таки 1843 році Бібіков дає кошти на спорудження фонтану на Майдані Незалежності.
Дещо скупуватий Бібіков грошей дав мало, тому його «подарунок» місту навіть фонтаном назвати важко. По суті це був брудний басейн з невеличким кривим струменем. Кияни, які і до того військового губернатора не долюблювали, отримали однозначний привід для пліток та пересудів. Фонтан називали не інакше як «Уродом» та так настирно, що згодом ця назва почала з’являтися навіть в офіційних документах.
Цікавий факт: За легендою фонтан «Іван» був копією одного з найгарніших в імперії – Італійського фонтану у Петергофі.
Читайте також: До Дня архітектури: легендарні зодчі Києва
«Близнюки» Термена
На повну силу зашуміли фонтани у столиці лише після того, як було побудовано перший центральний київський водогін. Тоді керманичі міста зобов’язали підрядників встановити цілу низку водограїв у столиці. І справа тут не стільки в естетиці, скільки в практичності: кияни приходили до фонтанів набрати води та напоїти худобу. Але не варто думати, що вода була дармовою. Якщо хтось набирав більше 6 відер води, то мав платити. Та й напоїти худобу можна було лише за гроші. Сьогодні важко уявити собі, наприклад, коня, що п’є воду з елегантного фонтану-чаші на Золотих воротах, але було й таке.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
За виготовлення та монтаж фонтанів взявся завод Олексія Термена. А от автором водограїв-близнюків став відомий архітектор Олександр Шиле. Ймовірно, на проєктування фонтанів у вигляді чаш його надихнула паризька площа Вогезів з його неймовірним водограєм.
Але як би там не було перший фонтан Термена з’явився на Європейській (тоді Царській) площі ще в 1872 році. А з 1899 до 1901 року водограї заводу Термена практично заполонили місто. Чавунна чаша на елегантній ніжці прикрашена маскаронами левів та людських голів – ось такий вигляд мала типова продукція заводу. Виготовлення та монтаж одного фонтану вартували 6 тисяч рублів. На сьогодні у Києві зберіглося лише сім «близнюків»: два маленьких, і п’ять великих.
Цікавий факт: За легендою на заводі Термена працював майстер з нестерпним характером на прізвисько Фараон. Користуючись тим, що він поїхав у відрядження, підлеглі дещо видозмінили проєкт і додали до левів не античні маскарони, а у вигляді злющої людської голови. Коли майстер повернувся, то фонтани вже «пішли» в роботу. Бідолашний вирішив судитися, однак Феміда залишилася глухою і зображення злого майстра назавжди стали частиною київського ландшафту.