Мальовничий куточок
Все починалося з того, що київським князям треба було десь відпочивати. Властителі обрали для себе мальовничий куточок за межами міста і облаштували там замок. Улюбленою розвагою князів було полювання. В лісах, які оточували новий замок було багато диких звірів, саме тому місцевість і отримала таку немилозвучну назву ‑ «Звіринець». З часом поруч з маєтками влади земної з’явилася і резиденція влади небесної ‑ Видубицький монастир, заснований приблизно у 1070 році.
Читайте також: До Дня Києва: незвичайні пам’ятники міста
Експозиція драми
Минав час і про Звіринець влада згадала тоді, коли на місто насувалася страшна небезпека – наполеонівські війська. Війни не починаються раптово і про перспективу кровопролиття імперська влада задумалася ще в 1810 році. Тоді комісія воєнних інженерів інспектувала Київ і дійшла невтішних висновків: зі сторони Звіринця місто абсолютно не прикрите і може бути завойоване військами противника. Так виникла ідея будівництва Звіринецького укріплення. Цікаво, що зрештою Наполеон вирішив обійти Київ стороною.
А в 1893 році Звіринецьку фортецю перетворили на склад боєприпасів. Саме цей крок зрештою і обернувся страшною трагедією для тисяч киян. Але перш, ніж перейти до подій 6 червня 1918 року, варто сказати ще декілька слів про вклад Миколи І. Саме цей імператор розпорядився вивести територію Звіринця з-під контролю київських керманичів, тому забудова місцевості велася хаотично. Тут з’явилися приватні маєтки, гуртожитки, торгові заклади, школи і все це поруч з небезпечним об’єктом. Загалом на території Звіринця проживало близько 10 тисяч людей.
Читайте також: Місто-герой: якою ціною? Історія в цифрах
Перший акт: у полоні
6 червня 1918 року о 9-й годині ранку кияни спостерігали за смертельно небезпечним видовищем: зривалися і піднімалися в небо освітлювальні ракети. Це був перший дуже тривожний дзвіночок, на який відреагували пожежники і рушили на місце катастрофи.
В цей час мешканці Звіринця вже були налякані не на жарт, проте небезпеку вони оцінили по-своєму – вирішили, що місто обстрілюють більшовики і сховалися в підвалах.
І тут о 10 годині 10 хвилин стався вже справжній вибух нечуваної сили. Він в один момент обірвав життя сотень людей, в тому числі загинули і пожежники. Ті, хто встиг сховатися у підвалах – стали заручниками свого укриття, приречені на страшну мучительну смерть. Решта жителів Звіринця з дітьми на руках бігли хаотично забудованими вулицями у пошуках порятунку, але так і не могли його знайти.
Для того, аби краще зрозуміти силу вибуху, варто знати лише декілька фактів. Колишній маєток генерал-губернатора Києва, а в 1918 році дім гетьмана Павла Скоропадського знаходився на вулиці Шовковичній. У ньому повилітало скло з вікон. Університет Святого Володимира залишився без масивних дверей. Постраждали і майже всі будинки на старому Хрещатику. Густий дим в небі над столицею та безперервний гул красномовно свідчили про те, що відбувається справжній жах. Але це був лише початок.
Читайте також: Чорнобильська весна у Києві: «Це не світло, це смерть!»
Другий акт: паніка
Після першого вибуху послідували і інші, спинити канонаду було неможливо – два мільйони зарядів дочекалися свого часу і детонували один за одним. А до всього Звіринець охопила ще й пожежа. Задушливий дим та вогонь забирали майно, домівки та життя тисяч людей. Мешканці місцевості Звіринець опинилися в полоні.
Тим часом центрі Києва почалася паніка. Здавалося, що місто опинилося в епіцентрі землетрусу. Трусило та вибивало шибки у домівках на вулицях Хрещатик, Фундуклеївській, Інститутській та навіть поблизу Сінного базарю. Ошаліли люди не знали, що робити і в паніці бігали містом, намагаючись дістатися більш безпечного Святошина. Посилювали страх серед натовпу і чутки, про те, що вибухи – це дії більшовиків, які за всяку ціну хочуть взяти місто.
Читайте також: В’язні Сирецького концтабору: змушені порсатися у трупах, їсти пацюків та просити смерті
Третій акт: моторошна картина
Почасти втамувати пожежу вдалося лише через два дні – 8 червня. І тут пожежникам та рятівникам відкрилася страшна картина, яка нагадує останній день Помпеї. Прямо на вулицях лежали понівечені і обгорілі тіла людей, деякі жінки тримали на руках дітей – вогонь не пощадив нікого.
У підвалах домів, під завалами, знаходили цілі сім’ї, які загинули від задухи. Ще одна страшна картина відкрилася у печерах монастиря святого Іони: 30 монахів заховалися тут від вибухів, вижити вдалося лише трьом.
У радіусі 5 км від епіцентру вибуху не залишилося нічого: повністю зруйновані дома, вигорілі сади та вирвані з коренями дерева. Звіринець перетворився одночасно і на руїну, і на братську могилу. Тіла загиблих зносили на подвір’я Школи старшин, сюди рушили сотні киян на упізнання. Однак, впізнати в обгорілих останках когось було дуже важко, тому з’явилися довжелезні списки без вісті пропалих.
Вулиці Києва заповнили біженці, а це більше 10 тисяч людей, які залишилися без нічого. Особливо моторошно уявляти дітей, які просто блукали вулицями, шукаючи батьків. Через декілька днів після трагедії місцева влада організувала збірний пункт на території Олексіївського саду, тут декому вдалося віднайти своїх близьких, однак щастило не всім і українська столиця зіштовхнулася з проблемою сиріт та безхатченків.
Читайте також: Город-герой! Как Киев побеждал «испанку», потеряв 10 тысяч человек
Післямова: біда згуртовує
Окремих слів вартують дії київської влади, різних організацій та добровольців. Катастрофа згуртувала і мобілізувала людей з блискавичною швидкістю. Вже 6 червня об 11 годині до місця трагедії вирушили пожежні, рятувальники і медики, в лікарнях підготували 1,5 тисячі ліжок. А 10 червня з’явилися численні пункти харчування для біженців, різноманітні установи відкрили свої двері аби надати людям хоча б тимчасовий прихисток. Поруч з цим влада всіляко намагалася вирішити житлове питання і вже почала планувати зведення бараків.
Не залишилися осторонь і артисти, вони давали благодійні вистави та концерти, на яких йшов збір коштів для постраждалих. Підприємці теж охоче жертвували гроші, на одному лише з’їзді гірських промисловців було вирішено пожертвувати 100 тисяч карбованців. Гроші були вкрай потрібні, адже всього за два дні Київ отримав збитків на сотні мільйони карбованців і майже 12 тисяч безхатченків.
Читайте також: «Люди втрачали розум, намагалися покінчити з собою. Київ потонув у трупному смороді». Спогади очевидців про Бабин Яр
Звіринецька трагедія назавжди увійшла в історію Києва і, як це часто буває, в ній не обійшлося без загадок. До цього часу точна причина вибухів невідома. Серед версій: малоймовірна про теракт і більш реалістична, згідно з якою усьому виною недбалість. Мовляв робітники не дуже уважно ставилися до пожежної безпеки, тож з маленької іскри безвідповідальності спалахнула велика трагедія зруйнованих життів.