А що ж ми? Вважаємо, що все це вигадки божевільних еко-активістів, переконані, що на наш вік вистачить, купуємо те, що завтра стане сміттям і успішно перетворюємо країну на звалище. Це прикро, але сталої системи споживання і відновлення ресурсів нам ще дуже і дуже далеко.
Ось, наприклад, Швеція хвалиться, що захоронює лише 1%відходів, 99% – переробляє, з них 49%– на енергію. Стокгольм на 80% забезпечує себе теплом від спалених відходів.
Порівняємо: Україна за приблизними підрахунками, перобляє від 3 до 6% відходів. Решта 94% захоронюється на полігонах, скидається на звалищах, потрапляє у ґрунт, водойми. Ми кажемо «за приблизними підрахунками», бо в Україні навіть немає релевантних даних і ніхто не знає, скільки точно сміття утворюється в країні, місті, селі.
Не існує системи обліку відходів і єдиної бази, де зберігалися б дані про це. За наявними даними у Києві за рік утворюється від 1,3 млн тонн до 1,6 млн тонн відходів. Кожен киянин продукує 350 кілограмів сміття на рік, середня родина із трьох осіб – майже 1000 кілограмів.
У Києві більша частина відходів їде на сміттєвий полігон у Підгірцях, від 150 до 250 тисяч тонн на рік спалюється на заводі “Енергія”, а невеликий відсоток все ж потрапляє на переробку. З 2019 року у місті стартував проєкт роздільного збору побутових відходів. Сировину із контейнерів для пластику, скла, паперу везуть на сортувальні лінії, де відбирають те, що неможливо переробити, і далі – на переробні підприємства.
Як повідомили «Великому Києву» у столичному КП «Київкомунсервіс», на обслуговуванні підприємства станом на листопад 2021 року перебувають 907 контейнерів-дзвоників для роздільного збору різних компонентів побутових відходів. 427 контейнерів для збору пластику, 467 – для скла, 13 контейнерів для паперу. Окрім того, є 313 контейнерів-сіток для пластикових відходів та 250 контейнерів для небезпечних відходів, куди кияни можуть складати відпрацьовані батарейки, акумулятори, лампи а також – ртутьвмісні термометри. Разом – 1470 штук.
За увесь час з моменту запуску столичного проєкту роздільного збору відходів на переробку поїхало 371 096 кілограмів пластику, 808 140 кілограмів скла та 4830 кілограмів паперу. Із помаранчевих контейнерів для збору небезпечних відходів було передано на утилізацію 70 000 кілограмів батарейок, 133 500 енергозберігаючих та люмінісцентних ламп, ртутьвмісних термометрів – 10 400 штук.
Той факт, що ця кількість відходів не потрапила на полігони чи звалища, а була перероблена, це гарна новина. Однак обсяги відходів рік від року зростають, а левова їх частка все ще складується в землю. Сміттєпереробної галузі не лише у Києві, а ніде в Україні немає.
Аби це сталося, нам необхідно запустити реформу управління відходами, на яку у влади чи то бракує політичної волі, чи надто сильно тисне «сміттєве» лоббі, якому не потрібна реформа. Законопроект 2207-1д «Про управління відходами» після першого читання так і не був винесений на друге. Понад рік його дописують, переписують, затягують і зволікають.
Цінна вторсировина тим часом стає сміттям і їде на звалища. Звалища ростуть і множаться. Деякі українці, сидячи по вуха у смітті, жартують із шведської активістки Ґрети Тунберг.
Чи зможемо ми хоч колись жити, як шведи? Ось в чому питання.
Читайте також: На виставці Zемля у Києві будемо нюхати аромати землі і шукати нові сенси
Нагадаємо, Київщина заявляє про будівництво шести сміттєпереробних заводів – експерти сміються.