Публікації з однаковими заголовками «Київщина побудує шість сміттєпереробних заводів» почали з’являтися на різних ресурсах після того, як 9 вересня КОДА затвердила Схему планування Київської області.
Преса чесно і «під копірку» відписалася про заводи із переробки твердих побутових відходів, перевантажувальні станції, навіть дали уточнення, де будуть будуватися заводи. Ймовірні місця їх появи – Бородянка, Баришівка, Фастів, Сквира, Миронівка та Ясногородка. Сказано також, що будуватися переробні комплекси будуть на базі існуючих сортувальних станцій. У якості довідки вказано перелік населених пунктів, де такі станції є – Біла Церква, Переяслав-Хмельницький, Обухів, Фурси, Глибоке, Підгірці та Погреби.
Якщо ввести у Гугл пошуковий запит зі словами «В Київській області побудують сміттєпереробні заводи», можна отримати дуже цікаву добірку безглуздих обіцянок за різні роки. Наприклад, у 2015 році Київ планував будувати сміттєспалювальні заводи. Тодішній директор Департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА Дмитро Новицький стверджував, що будувати будуть три комплекси – один біля заводу Енергія (Енергію не використовувати, збудувати новий), інший – біля Полігону ТПВ №5 у Підгірцях. Де мав бути третій – Новицький не уточнив. Восени 2016 року місцеві мешканці перекрили полігон у Підгірцях. Після цього місто пообіцяло закрити полігон до 2018 року, ця обіцянка від початку була неможливою для виконання. Небезпечний і найбільший в Україні полігон працює і досі.
У той же час активно почала обговорюватися і лобіюватися тема зеленого тарифу на спалювання відходів. Бізнес і влада у Києві всерйоз розглядали можливість будівництва заводів для спалювання змішаного сміття. Які працюватимуть приблизно за тим принципом, як працює зараз столичний завод Енергія – спалювати відходи із отриманням теплової та електричної енергії. Ідея зеленого тарифу і державних дотацій на спалювання сміття, та і самого визнання змішаних відходів відновлюваними джерелами енергії зазнала фіаско. Остаточно від цієї ідеї у Києві відмовилися, коли стало зрозуміло, що на такі заводи Європа грошей не дасть, а будувати завод за 300-500 мільйонів євро самостійно ніхто в нашій країні не буде.
Після цього заговорили про заводи із механіко біологічними технологіями переробки відходів (МБТ), які, по суті, є дуже сучасними велетенськими сортувальними лініями, де зі сміття відсортовується уся цінна сировина. Те, що не є цінною сировиною але годиться для спалювання – висушується, пресується і стає паливом для підприємств (наприклад, RDF паливо), решта залишків, які вже нікуди не годяться, але є інертними і нешкідливими, захоронюються на спеціальних полігонах. На такі заводи можна просити гроші у Європі і отримати їх, як це зробив Львів.
МБТ-завод коштує у десять разів дешевше, аніж спалювальний для змішаних відходів. Вже не 300-500 мільйонів, а лише 30-50 мільйонів євро. Це виглядає значно ближчим до українських реалій варіантом. Але ж лишається проблема, куди подіти відходи, які залишаться після ретельного сортування? Захоронити, чи зробити паливо і спалити? Але де спалити? І де захоронити? Столичні полігони доживають свої останні роки. Вони є зонами техногенної катастрофи і чорною дірою, куди вилітають і розчиняються сотні мільйонів гривень із міського бюджету.
Якщо Київ і область будуватимуть МБТ-заводи, це означає, що треба шукати куди подіти сміття, яке залишиться після відбору цінних ресурсів. Отже, біля МБТ-заводів треба будувати спалювальні потужності, де буде спалюватися паливо, яке вироблятиметься на переробних комплексах. І треба десь захоронювати золу і інертні залишки. Тобто, потрібні ще і нові полігони, бажано – поруч із заводами. Це додаткові десятки мільйонів євро плюс до вартості будівництва самих МБТ-комплексів.
За приблизними підрахунками, шість таких комплексів потребують інвестицій близько мільярда євро! І як область збирається їх побудувати? Область, яка не спромоглася досі збудувати жодної муніципальної сортувальної лінії, жодного полігону для твердих побутових відходів? Яка, знаючи, що Київ вже шість років говорить про закриття полігону у Підгірцях, не подбала про те, куди возитиме сміття після того, як полігон рекультивують! Сортувальні лінії, які на сьогоднішній день існують, це приватні бізнеси. І якщо власник лінії орендує під неї землю, це ще не означає, що на тій землі можна збудувати сміттєпереробний завод.
Найпотужніше в області підприємство, таке, якого немає навіть у Києві – це Обухівміськвторресурси в Обухові. Засновник і власник Армен Полатьян, не очікуючи допомоги від держави чи від інвесторів, зміг встановити високі стандарти на сортування і переробку відходів.
За вторсировиною у нього стоять в черзі українські та закордонні компанії, пелети, які він виробляє із відходів дерева, закуповують країни Північної Європи. Хоча, все, відходи, які лишаються після відсортовування цінних компонентів, ОМВР також везуть на полігон у Підгірцях.
На граблі порожніх обіцянок ми наступали вже не раз. 9 грудня 2019 року на сміттєвому полігоні у Підгірцях Київ в особі Кличка підписав меморандум із областю в особі голови КОДА Олексія Чернишова про співпрацю у розв’язанні проблеми із побутовими відходами.
Область мала знайти землю під будівництво сміттєпереробних комплексів та нових полігонів і через пару місяців оголосити про здобутки. Ніхто з присутніх на події журналстів (в тому числі – авторка цього матеріалу) і громадських активістів так ніколи і не почув, чим же завершився пошук землі. Хоч неодноразово цікавилися. За неофіційною інформацією, обласним чиновникам, які кинулися шукати землю, усі громади показали дулю.
Тому сприймати серйозно все те, що написано про заводи із переробки відходів у документі, затвердженому КОДА, поки що неможливо. Можна намалювати хоч 20 заводів і кожен з них – як у Копенгагені, із лижною трасою на даху. Це буде красива фантазія, яку розповсюдить преса, проковтнуть люди, а згодом усі забудуть.