Майбутнє має здатність перетворюватися в сьогодення. У 90-х, коли масово закривалися великі і не дуже заводи, нас лякали тотальним безробіттям і хаосом. Натомість, що б не казали, зараз ми живемо краще, ніж тоді, а міста все більше схожі на європейські – хай і це відбувається досить хаотично.
Постіндустріальний світ став реальністю – промисловість, звісно, не зникла, але її значення для економіки багатьох міст суттєво скоротилося.
Такі кардинальні зміни у зайнятості людей не могли не відобразитися на містах – які до того під лаштувалися під індустріальну епоху. І саме на часі усвідомити, що ми отримали від неї у спадок. З якими пережитками минулого, що обтяжують рух у майбутнє, потрібно розпрощатись.
Навіщо міста: заводи у містах і міста для заводів
Ще півтора століття тому міста були аж ніяк не такими населеними, як зараз, та й міст було не так багато. У 1850-му році у світі в містах проживало майже 6,5% населення Землі, у 1900-му частка подвоїлася – до 13,6%, наразі ж – понад половина людства є містянами. Причиною стрімкої концентрації людей в містах стала економіка – промислова революція ХІХ сторіччя і системна індустріалізація ХХ-го.
Читайте також: На кону – Київ. Хто виграє вибори?
Невеликі ремісничі майстерні існували у містах завжди, але з появою масового виробництва все більшим заводам і фабрикам знадобилося все більше робочих рук. Водночас відбувалася механізація сільського господарства – роботи в селах ставало все менше. В пошуках шматка хліба та кращої долі тисячі і мільйони рушали в міста – де на них чекали.
Перші десятиліття індустріалізації вилилися у шалену житлову кризу – нові містяни буквально тулилися по горищах і підвалах, спали по декілька людей на одному ліжку чи на підлозі. Але люди були конче потрібні на виробництві – тож великі компанії почали будувати житло для робітників, поближче до місць роботи.
Читайте також: Нові міста. 6 прогнозів про наше майбутнє після “корони”
Так виникали нові шахтарські селища, міста-заводи, найновіші з них – міста атомників. «Старі» міста обростали новими районами, про «доіндустріальну» спадщину міст не надто переймалися – «ми наш, ми новий світ збудуємо!». Так, початок ХХ сторіччя – бум ідей про «ідеальне місто», «місто-сад».
Але найголовніше, що втрачали міста, – сутність міської громади як спільноти вільних, але взаємопов’язаних людей. Власники та керівники великих підприємств стали справжніми господарями міст – і не важливо, то США, СРСР чи Європа. Новим містянам просто ніколи було адаптуватися до міського життя, а «старі», як-то кажуть, корінні містяни, розчинялися у вирі індустріального розвитку.
Після індустріалізації: глобалізація наносить удар у відповідь
Стрімка глобалізація і в першу чергу розвиток міжнародної логістики у другій половині ХХ століття зумовили занепад багатьох локальних індустрій.
Єдиний світовий ринок зумовив занепад багатьох індустріальних міст. Прикладом зазвичай наводять автомобільну столицю США – Детройт, – але таких міст і селищ безліч. Все просто – японські автівки були кращими, а японське виробництво – ефективнішим.
Великі компанії все частіше переміщали виробництва у країни з дешевшою робочою силою, все більше позначався і вплив автоматизації виробництва – і разом з можливостями міжнародного транспорту чимало локальних виробництв були приречені.
«Залізна завіса» утримувала промисловість СРСР від процесів деіндустріалізації міст, що розпочалися у розвинених країнах ще у 1970-1980-х роках. Тож обвал 1990-х у нас був неминучий і цілком прогнозований.
Обвал індустріальної економіки спричинив різке скорочення потреби у робітниках – однак не зумовив дефіциту товарів за рахунок глобального ринку та міжнародної системи логістики.
Читайте також: Готелі після карантину будуть безконтактними та персоналізованими – ФOTO
Те, що колись сталося з сільським господарством і призвело до відтоку людей з сіл, сталося з промисловістю – вже не потрібно було багато людей. Та якщо тоді люди тікали з сіл у міста – цього разу тікати нікуди. Практично всі наші міста вже були індустріальними.
Житло, освіта, транспорт – масове все!
Доіндустріальне виробництво в містах було досить роззосереджене, та й невеликі майстерні часто суміщалися з житлом їх власників і працівників. Поява великих заводів і фабрик зумовила потребу у масовому житлі – відразу треба було поселити багато людей, власне так і з’явилося багатоквартирне житло. Ну як багатоквартирне – спочатку гуртожитки, що нагадували солдатські казарми, потім вже окремі кімнати, квартири.
Якщо спочатку робітники їхали в міста без сімей і це були переважно чоловіки, то з часом до міст перебиралися і сім’ї, все частіше на заводи і фабрики йшли працювати і жінки.
В робітничих містечках з’являлися дитячі садки (жінка має працювати!), школи – в яких вчили знову ж тим знанням, які будуть потрібні робітникам. Думати про майбутнє особливо не треба було – зі шкільної лави забирали на роботу.
З підвищенням вимог до кваліфікації працівників поширювалися училища, вузи теж ставали масовими – конструкторські бюро потребували сотень і тисяч інженерів для розрахунків і креслень. Треба віддати належне – стала масовою і медицина, однак яке виробництво не зацікавлене у здоров’ї працівників? Але знову – піклуватися про власне здоров’я не надто було потрібне, «за тебе подумають».
Читайте також: Тепер кожен за себе. Що означає запуск метро та маршруток
Більшість виробництв початку індустріалізації були не надто «чистими»: дим, викиди, шум, антисанітарія… У боротьбі за права робітничого класу житло намагалися все більше відокремити від виробництва – відстанню. Так з’явилися спальні райони – віддалені від робочих місць. Міста стрімко розповзалися – за генеральними планами освоювали все нові і нові землі.
Читайте також: Як перетворити міський паркан на місце для тусовок – уроки дизайнера (ФОТО)
Дістатися роботи пішки вже не вийде – потрібен транспорт, масовий транспорт.
Громадський – для робітників, дороги – для автомобілів, адже заможний і керівний клас намагався селитися ще далі від брудних міст, переповнених робітниками. Заміські селища еліти породили попит на субурбанізацію серед середнього класу – славнозвісна омріяна «одноповерхова Америка» і наша «модель успіху» з дачею за містом.
Місто-мрія масового виробництва і масового проживання виявилася зовсім не схожим на «класичне» місто доіндустріальної епохи.
Подібні одне на одне, індустріальні «міста-майбутнього» без ідентичності виявилися не дружніми до людей, адже і мета була іншою – лише розселення персоналу, «робочих рук». Натомість історичні квартали та пам’ятки виявлялися занедбаними, а люди, не здатні до праці, до фізичної праці – «другорядними».
Місто для життя замість міста-фабрики
Стрімкий злет індустріальної економіки зумовив формування моделі «міста-фабрики», де мешканець практично не приймає рішення. Неврахування людської психології, ставлення до людей як в першу чергу до робочої сили, яку треба розселити і забезпечити базовими послугами, зумовило кризу таких міських проєктів.
Робочі селища з часом перетворювалися на гетто, з високим рівнем злочинності і безнадії. Спроби будівництва соціального «житла для бідних» також завершувалися невдачами: славнозвісний соціальний квартал Пруітт-Айгоу у США довелося знести, і це не єдиний приклад.
Не спрацювала і модель міських шосе, що перетворилися на «дороги смерті». Шалені втрати через ДТП і затори, люди ігнорують підземні переходи, обмеження швидкості, будь-які «неприродні» правила.
Читайте також: Що збудувати замість розв’язок. 20 ідей урбаніста
Генеральні плани міст у постіндустріальному світі взагалі втратили свій початковий сенс.
Міста вже не зростають – не потрібно будувати в полях навколо нові заводи-гіганти і спальні райони. Немає і грошей для їх реалізації – а міста в індустріальний час «розтягли» на десятки кілометрів. За оцінками експертів, реалізація лише транспортних проектів генплану Львова потребує 4 млрд євро, про київський годі й казати – лише 3 млрд доларів метро на Троєщину, сотня розв’язок – а місто будує одну на рік.
Міста потребують перезавантаження – оптимізації використання територій, інфраструктури, іншого способу планування розвитку, інших економічних моделей. Нематеріальне виробництво, сфера послуг, туризм виходять на перший план – а людина стає головним споживачем. І обирає – чи жити далі тут, чи переїхати в інше, більш успішне місто.
Читайте також: Чи варто боятися їздити в метро після карантину
Ми повертаємося на новому рівні до розуміння, що місто – в першу чергу люди, міська громада, і її сила – в різноманітті, що забезпечує внутрішню економіку, ідентичність і привабливість для туристів і інвесторів. Міста, що це усвідомлюють і формують простір для людей – різних людей і у різних сферах – виживуть і стануть успішними. Інші приречені на деградацію і загибель.
Читайте також: Тюрма та поезія – Київ у 20-30 роках ХХ століття