Про це в своїй лекції в ході Virtual Design Festival розповів Тобіас Армбост, архітектор та урбан-дизанер, повідомляє Dezeen.
Армбост – автор книги “The arsenal of exclusion & inclusion”, в ній йдеться про міські об’єкти, які роз’єднують та зближують громадян.
Одним з таких об’єктів був паркан, з яким Тобіасу Армбосту випало працювати.
“Це був громадський простір, який насправді належить одній людині, і власник дуже сильно наполягав, аби ми залишили паркан”,
– розповідає архітектор.
Тобіас з командою вирішили обіграти паркан та замість кордону збудувати місце для активності.
Вони створили паркан, який водночас був і лавочками, а також містив віконця. Команда архітекторів та дизайнерів зробила з огорожі гнучке, багатофункціональне місце для спілкування.
Втім, звісно, місто неможливо передбачити і часом цей паркан використовували найбільш несподіваними способами.
Тобіас зазначає: “Місто – це простір для єдності, але також – простір для інакшості”. Інколи цю інакшість не сприймають або ж навіть хочуть її позбутися.
Архітектор розповідає, як навколо одного з торгових центрів у Меріленді в США постійно катались та проводили час скейтери. Керівництво торгового центру вирішило змінити музику на класичну, щоб відвадити скейтерів.
Не дуже хочеться кататись, коли на фоні грає “4 пори року”,
– зазначає Тобіас.
Армбост розповів, що бачив навіть спеціальний проєкт лавочок, аби на них не могли спати бездомні.
У Нью-Йорку тобі наче диктують, що ти можеш і не можеш робити в громадських місцях, наприклад, спати на лавочці”.
Те ж саме стосується цілих окремих районів, в яких не пускають або від яких стараються відвадити окремі групи людей.
Тобіас показує таблички, які якось побачив в вікні одного з офісів. На одній написано: “Не тинятися без діла”. На іншій: “Рівні можливості для оренди житла”.
Архітектор вважає, що таким чином створюється “сіра зона соціальної практики” – ви можете тинятись, якщо в результаті орендуєте в нас житло; можете тинятся тут без діла тільки якщо ви належите до окремого типу людей.
До окремого типу людей можна було б віднести, наприклад, тих, що ходять або не ходять в музеї. Втім, працюючи над проєктом для Музею сучасного мистецтва в Квінсі, архітектори та дизайнери вирішили не мислити такими категоріями та створили простір для всіх.
Армбост зазначив, що місце одразу облюбували жителі району та стали проводити там час, і навіть ті, що раніше ніколи не були в цьому музеї і взагалі не знали, що він там є.
Завдяки такому простору можна дізнатися, з ким поруч ти живеш та усвідомити всю різноманітність груп, що присутні в районі.
До того ж, це дозволяло людям знайомитись з мистецтвом та заохочувало розглядатим виставки, оскільки вони проводили час поблизу музею.
Читайте також:
Київ vs Ванкувер. Як стати найкращим містом в світі