Що відбувалось два роки тому на Київщині
Окупація Київщини була однією з основних цілей російської агресії, адже вона відкривала шлях до столиці.
Військові дії на Київщині тривали понад місяць. 15 територіальних громад Вишгородського, Бучанського та Броварського районів опинилися під окупацією – це 270 населених пунктів області.
Після себе росіяни залишили руїни, катівні та могили. За час окупації загинули 1370 жителів Київщини, 714 з них були закатовані.
За даними ООН від початку повномасштабного вторгнення у Київському регіоні ворог забрав життя та травмував понад 1500 людей. У 127 населених пунктах були зафіксовані втрати серед цивільних. Страждання та витривалість людей Київщини потрапили до ТОП-100 кадрів світу журналу Time’s.
Читайте також: Київщина непереможна: з перших днів війни вони стали на оборону краю
Спогади очевидців
Молодші жителі Чорнобиля, яких називають самоселами, під час окупації повідомляли розвідці про рух російської техніки під їхніми вікнами. Люди ж пенсійного віку згадували про залякування, які намагалися вчинити путінські «асвабадітєлі». Саме територія зони відчуження була першою, куди приїхали танки ворога.
Вони в Екоцентрі розмістилися. Тай мої собаки побігли туди до них, а я слідом за собаками. А тут ції хлопці. Один з них якийсь бурят він, начзміни – ходив колесом навколо мене. Чоловік, який лишився в мене в пам’яті. Неприязний, непривітливий. Видно, що противник», – згадує Євген Маркевич.
Жителі розташованого за 63 км від Києва селища Лук’янівка пам’ятають, як наприкінці лютого зайшли російські танки. З того дня населений пункт майже місяць перебував у російській окупації. Голова села Володимир Бондар згадує, як російський командир ставив йому автомат до скроні, коли попросив завозити хліб для місцевих мешканців.
“Піхота їхня пройшла, стукали людям, кричали: “Не виходьте, ховайтесь, ми російська армія”. Наше село з трьох у нашій громаді постраждало найбільше. 31 будинок зруйнований повністю, 120 пошкоджено”, – каже голова села.
У селі Мощун не залишилось жодної хати, яка не зазнала обстрілів окупантів. Ворог обстрілював населений пункт артилерією, мінометами, градами, ураганами – все тому, що населений пункт був ключовим на шляху до Києва.
Його жителька Марія залишилася відірваною від світу та не знала, що всі мешканці евакуювалися. В хаті зникло світло, зв’язок, газ та навіть перестав працювати годинник.
«Люди з села виїхали 5-6 березня, а до 9 то все село виїхало. А я і не чула та не знала. І нікуди не виїжджала. Я через місяць дізналася, що я одна в селі. Стріляли з зенітки, з автоматів – тріскотня стояла, наче дитячі іграшки. Тоді сильний, но глухий – видно, стріляли з танків…», – розповіла жителька села, що залишалась вдома до його звільнення 24 березня.
Жителі Демидова втратили свої городи, однак пригальмували наступ окупантів. Селище затопила річка Ірпінь, дамбу якої підірвали, щоб зупинити наступ окупантів. Хід росіянам на Київщину тоді пригальмували, проте велика вода залила всі двори.
Читайте також: Підірвані мости і дамба. Як річка Ірпінь допомогла захистити Київ
Військові згадують про визволення Київщини
«Чех» – розвідник нашого 251 батальйон ТРО ЗСУ згадував, як з побратимами робили вилазки в тил ворога, багато трофеїв збирали:
«Захопили купу ПТУРів, притягнули ЗСУ. І лінію оборони рили, і диверсантів ловили, і засідки в тилу ворога теж робили. І так щодня аж до самого «жесту доброї волі».
Підрозділ «Чеха» працював під час звільнення Київщини та Житомирщини, а вже потім був перекинутий на іншу ділянку фронту:
«На початку квітня, коли орки почали тікати, ми одразу зачистили Демидів. Увійшли туди в перших числах квітня, потім махнули аж на Федорівку, зачистили там село і ліс навкруги, а потім повернулися у Федорівку та дочистили там. Росіяни дуже швидко тікали, але ми не давали їм спокійно жити, буквально наступали їм на п’яти.
Читайте також: Місце, що врятувало киян: ландшафтний заказник «Ріка-Герой Ірпінь» створили на Київщині
Відігнати росіян з області українським військовим вдалося завдяки правильному вибору тактики бою, а також тому, що на відміну від окупантів добре знали територію, на якій воюють. В цьому переконаний боєць підрозділу, який має псевдонім Бот, що брав участь у звільненні Бучі та Стоянки.
«Ми їх гнали по річці Ірпінь, а потім вони там загальмували, скупчились – бо місцевості не знали і їх розбила наша артилерія. А потім десятки груп з різних підрозділів лазили через річку і їх кошмарили. Вони вперлися в річку і на всіх точках отримали – таких як Мощун, Гута Межигірська, північніше. Я тоді їздив у розвідку на Стоянку, там теж їм добре дали наші. Вони не розраховували на такий спротив», – згадує військовий.
Читайте також: Незламна Буча та відома на весь світ вулиця Вокзальна: як відбувається відновлення міста
