Чому Михайлівський? Чому Золотоверхий?
11 липня 1108 року Святополк Ізяславович закладає будівництво нового храму у Києві. Вважається, що таким чином князь хотів відсвяткувати перемогу над половцями і віддати дяку керманичу небесного війська – Архангелу Михайлу.
Нова святиня зводилася чи то поруч, чи то на місці іншого храму, який будував ще батько Святополка – Ізяслав. Цікаво, що храми мають одну спільну рису – обидва названі на честь засновників.
Справа в тому, що Ізяслав під час хрещення прийняв ім’я Дмитро, відповідно його храм був Дмитрівським. А Святополк обрав собі ім’я Михайло, звідси і Михайлівський собор. Так одним пострілом князь поцілив у дві мішені: начебто на честь головного архангела збудував святиню, але й про себе не забув.
Читайте також: До Дня Конституції: ТОП-11 фактів
Першочергово храм був дерев’яним. Однак дуже скоро розпочалася його перебудова: з’явилася кам’яна споруда, урочисто прикрашена мармуром, мозаїкою та розкішними іконами. А вершину храму вінчав позолочений купол.
Це вперше в Київській Русі з’явилася святиня на оздоблення куполу якої не пошкодували дорогоцінного металу. Можна тільки уявити, який ефект справляв блиск золота на жителів міста, храм одразу ж почали називати Золотоверхим. До речі, саме з Михайлівського собору і бере свій початок традиція позолочувати купола церков.
Факт: Михайлівський Золотоверхий собор став останнім храмом у Києві оздобленим мозаїкою. Треба сказати, що мозаїка Михайлівського вирізнялася тим, що була виконана не у типовому для того часу візантійському стилі, а мала риси унікального «київського» стилю.
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Християнська романтика
Довгий час головною святинею Михайлівського собору були мощі Святої Варвари. Паломники з усієї країни рушали до храму аби «доторкнутися» до чудотворних мощів. А головним християнським сувеніром з Києва були, так звані, перстні Святої Варвари – дорогоцінні або й звичайні прикраси, які на певний час клали у раку з мощами, а потім продавали вірянам.
Але виникає питання: як же мощі Святої Варвари Іліопольської, яка прийняла мученицьку смерть у 306 році в Римі, опинилися в столиці Київської Русі?
Згідно легенди їх привезла з собою як раз у 1108 році наречена князя Святополка – Варвара Комніна. Донька візантійського імператора Олексія І Комніна теоретично могла взяти з собою у придане мощі Святої Варвари, адже вони зберігалися у Константинополі.
Але історики не знайшли підтвердження тому факту, що принцеса привезла з собою святиню. Більше того навіть факт шлюбу Варвари та Святополка фахівці вважають сумнівним.
Пролити світло на історію появи святині в Києві, мабуть, вже не вдасться. Залишається прийняти факт – мощі Святої Варвари зберігалися у Михайлівському соборі аж до 1930-х років. А сьогодні вони знаходяться у Володимирському соборі.
Факт: Спочатку мощі Святої Варвари зберігалися у кипарисовій домовині. Значно пізніше гетьман Іван Мазепа пожертвував кошти на срібну раку з позолотою.
Читайте також: Київська спадщина Віктора Васнецова – Володимирський собор
Численні занепади та відродження храму
Перший нищівний удар по Золотоверхому нанесли татаро-монголи. У 1240-х роках війська хана Батия захоплюють Київ, грабують собор і сильно ушкоджують його стіни, а золоті купола і взагалі знищують. Згідно однієї з версій, мощі Святої Варвари в цей важкий час рятують монахи, які ховають святиню під сходи.
Майже двісті років собор знаходився у доволі складному стані, а коли почав потихеньку відновлюватися, сталася ще одна катастрофа. Київ захоплюють хан Менґлі Ґерай, його війська знову грабують християнську святиню.
Однак уже в 1496 році Михайлівський собор вдається відновити і починається період його розквіту. На момент XVI століття монастир вважається одним з найбільших та найбагатших в Україні, йому належать численні землі.
Ставши ласим шматочком, монастир привернув увагу короля Сигізмунда ІІІ, він вирішує віддати його уніатам. Але ідея виявляється невдалою – православну святиню з запалом відстоюють українські козаки.
Факт: Антоній Грекович був намісником уніатського Митрополита Іпатія Потія і усіляко намагався підпорядкувати собі православні храми, в тому числі і Михайлівський собор. Реакція козаків на такі дії була жорсткою: вони схопили Грековича і зимою 1618 року утопили його в ополонці в Дніпрі.
Читайте також: 101 подія в історії тисячолітнього Києва
В 1620 році ігуменом монастиря стає Іов Борецький, який розпочинає масштабну реставрацію. Разом з тим, Борецький активно протидіє уніатам, і Михайлівський собор на якийсь час стає осередком руху за відновлення православної Київської митрополії.
З 1713 по 1715 роки, вже за часів ігуменства Іоанікія Сенютовича, було побудовано трапезну церкву Іоанна Богослова. А в 1746-му добудовуються ще дві частини храму: на честь Святої Варвари та на честь Святої Катерини. Розпочинається зведення дзвіниці.
В ХІХ столітті у монастирі з’являться церква Святого Миколая, комплекс келій для послушників та декілька корпусів для паломників. А ще архієпископський будинок з флігелем, де знаходився хор та духовна семінарія.
Життя монахів Михайлівського собору здається безхмарним і стабільним, однак вже дуже скоро станеться найбільша трагедія в історії Золотоверхого.
Читайте також: На святому місці: що сьогодні там, де були храми?
Безбожники і урядовий квартал
З приходом більшовиків Михайлівський собор закрили, а в його приміщеннях розмістився складський архів. Іконостас храму було знищено, зруйнували і цінну раку мощів Святої Варвари, саму ж святиню передали до музею Києво-Печерської лаври. Цінні мозаїки та фрески, серед них і композицію «Євстахія», перенесли до Софійського собору. Всі ці дії передували головному удару по храму.
Справа в тому, що в 1934 році, коли столицю УСРС перенесли в Київ, постало питання будівництва урядового кварталу. На конкурсі архітектурних проєктів розглядалися варіанти, які мали на увазі знесення Михайлівського собору. Рішення було ухвалене, а підрив собору «приурочили» святу Маковія – трагедія сталася 14 серпня 1937 року.
Факт: У 1932 році свою думку з приводу знесення храмового комплексу висловив Олександр Довженко: «При вирішенні проблеми будівництва парку культури Михайлівський монастир попроситься «піти», він віджив свій вік. Абсолютно неприпустимо навіть думати, що ці стіни комусь потрібні. Я думаю, коли ми знесемо Михайлівський монастир, то будівництво парку дасть потрібний ефект».
Читайте також: 126 років із дня народження генія. Олександр Довженко називав Київ “убогим” і водночас мріяв про нього
Відродження
Про відродження унікального пам’ятника архітектури заговорили вже за часів Незалежності. Одним з активних прихильників ідеї відновлення монастиря став письменник Олесь Гончар, його думку одностайно підтримувала церква. Почався збір коштів, але досить скоро стало зрозуміло, що масштабний проєкт потребує дуже значної суми.
На щастя, влада теж вирішила підтримати ідею відновлення храму. Уже в 1998 році відбудували дзвіницю, а в 2000-му на мапі Києва знову з’явився Михайлівський Золотоверхий собор.
Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?
Факт: Федір Ернст, Іполит Маргилевський і Микола Макаренко виступали проти знесення собору, у 1937 році їх репресували. Після відновлення Золотоверхого на стіні при вході до монастиря з’явився бюст М. Макаренка. А 17 травня 2011 року на стіні храму розмістили меморіальну табличку Олеся Гончара.