Київський військовий госпіталь, 1755 рік
Держава завжди в першу чергу опікується тими, хто їй ще потрібен. Тому не дивно, що одним з перших державних медичних закладів Києва став саме військовий госпіталь. Дивує інше – чому так пізно? Війни та конфлікти в імперії спалахували досить часто, але найближчими до України військовими шпиталями довгий час були московський та ризький. І тільки в середині ХVIII століття виникла ідея відкрити у Києві профільний медичний заклад.
Спочатку Київський воєнний госпіталь був розрахований лише на 50 ліжок, однак дуже скоро на його долю випало страшне випробування. Війна 1812-го року внесла свої корективи в життя української столиці – потоком хлинули біженці і поранені. Невеличкий шпиталь розрахований на півсотні хворих, повинен був надавати допомогу одночасно двом тисячам фронтовиків. Лікарі щодня проводили сотні складних операцій та ампутацій. І хоча за цей час значно розширилося госпітальне кладовище, все ж треба визнати, що випробування війною Київський воєнний госпіталь витримав з честю.
Читайте також: Звіринецька катастрофа: вітчизняний «останній день Помпеї»
У 1830-му році розпочинається масштабна розбудова – зводиться новий корпус, який стане одним з кращих в країні. А вже в 1833-му у госпіталі починають не тільки лікувати, але й навчати – відкривається штатна воєнно-фельдшерська школа. Цікаво, що Київський воєнний госпіталь у багатьох відношеннях був і залишається передовим закладом. Саме тут почали практикуватися студенти медичного факультету Університету Святого Володимира, і саме тут високо оцінили роботу і почали залучати до співпраці сестер милосердя.
Впізнаваний сьогодні архітектурний ансамбль у вигляді жовтої П-подібної будівлі госпіталь отримав у 1838 році, на той момент він уже був розрахований на 1,5 тисячі ліжок та мав навіть невеличке жіноче відділення на 25 ліжок.
Читайте також: Город-герой! Как Киев побеждал «испанку», потеряв 10 тысяч человек
Факт: Війн та всіляких катаклізмів на долю воєнного шпиталю випало чимало. І завжди медики демонстрували неабияку витримку та професіоналізм. Так під час Першої світової війни Київський воєнний госпіталь встановив сумний рекорд – на 1 січня 1916 року у ньому перебувало 15 тисяч хворих. А під час Другої світової війни госпіталь хоч і був в евакуації, все ж продовжував роботу, за даними статистики близько 80% його пацієнтів після лікування мали змогу повернутися на фронт.
Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?
Кирилівська лікарня, 1786 рік
Аж надто довгий час здоров’ям киян опікувалися відьми, знахарки, травниці, монахи, але тільки не лікарі. Треба визнати, що в питаннях розвитку медицини Київ довгий час пас задніх. Почасти ситуація стала виправлятися після настання трагічної для православної церкви події – наказу Катерини ІІ про секуляризацію церковних земель. Говорячи просто: землі відбиралися у церковних служителів і віддавалися на інші нужди.
Така доля спідкала і Кирилівський чоловічий монастир, який закрили, а на його території відкрили спочатку будинок інвалідів, а потім і Кирилівську лікарню. Вона стала однією з перших лікарень Києва, але до зразкової їй було далеко.
Перший корпус, побудований вже під потреби лікарні з’явився у 1802 році, а в 1823-му до нього додалися ще два. І хоча лікарня постійно розширювалася, місця категорично не вистачало. Так у відділенні для душевно хворих завжди перебувало в 2-3 рази більше людей, ніж мало бути за планом. Тому умови утримання пацієнтів більше нагадували тюремні, ніж лікарняні.
Кирилівську лікарню свого часу відвідав у якості журналіста Олександр Купрін, побачене його вразило настільки, що виник нарис під назвою «Киевский Бедлам»:
«Это еще не «буйное», а только «острое» отделение, но и здесь уже есть камера для изолирования бешеных. Это небольшая, совершенно пустая комната, около сажени в квадрате: стены ее обиты красными деревянными планками, упруго поддающимися при ударе. Здесь же в стене вделан клозет, но он для больных в припадке бешенства не только бесполезен, а скорее опасен: недавно одного сумасшедшего, который влез туда головою, насилу вытащили наружу. В этих камерах необыкновенно холодно, и воздух такой зловонный, что поскорее спешишь из них выбраться. Прежде чем посадить сюда больного, его раздевают донага (иначе он растерзает все платье, а в худшем случае – удавится им) и задвигают окно тяжелым ставнем».
Покращення умов утримання у Кирилівській лікарні сталося лише на початку ХХ століття, коли заклад почав лікувати солдатів, поранених на фронтах Першої світової війни.
Читайте також: Непристойні адреси старого Києва: життя повій
Говорячи про легендарну психіатричну лікарню, не можна не згадати деяких її іменитих пацієнтів. Припускають, що свого часу тут лікувався відомий художник Михайло Врубель, який, до речі, розписував Кирилівську церкву. Однак, більш відомою стала сповнена трагізму історія Артемія Веделя. Відомий український композитор потрапив до «психіатрички» через політичні міркування і став її заручником на довгі роки.
Факт: Артемій Ведель був послушником Києво-Печерської лаври, коли передбачив насильницьку смерть Павла І. Імператор пророцтво оцінив по-своєму і без допомоги лікарів поставив діагноз композиторові – психічно хворий. Пройшло два роки, Павло І таки помер від «апоплексичного удару табакеркою в голову». Його син і спадкоємиць Олександр І, який на думку істориків був і сам замішаний у вбивстві батька, вирішив не відпускати горе-пророка. Так Ведель провів 9 років у статусі психічно-хворого, його випустили з Кирилівської лікарні лише, коли композитор вже був при смерті.
Читайте також: Об’єднані Лук’янівською тюрмою: Богомолець, Петлюра, Рильський, отець Олександр
Олександрівська лікарня, 1875 рік
Одна з найвідоміших лікарень української столиці почала працювати ще в 1875 році. Однак її появі передували десятиліття палких дискусій і бездіяльності.
У це важко повірити, але до ХІХ століття у Києві не було багатопрофільної міської лікарні. І хоча керманичі міста подекуди і задумувалися про необхідність відкриття медичного закладу, який би надавав допомогу киянам, все ж далі розмов справа не йшла.
І тут стаються аж дві значні події в історії міста. По-перше: реформа муніципального самоуправління відкрила можливість для створення міської думи. А по-друге: в Києві спалахують нові і нові епідемії. Як наслідок у 1873 році одним з перших рішень, яке приймає нова Київська міська дума стає розпорядження про будівництво Олександрівської лікарні.
Одразу ж повстало питання: а де будувати? Аналізуючи ландшафт міста, спеціальна комісія дійшла висновку, що для лікарні найбільше підходе територія Шовковичного саду, неподалік від Хрещатика. Однак, місцевість вже мала своїх господарів – вона належала Київському благодійному товариству. Тож міському бюджетові довелося «схуднути» на 17 тисяч рублів, аби викупити привабливий шматок землі під потреби майбутнього медичного закладу.
Читайте також: Дореволюционная медицина: кого, чем и где лечили в Киеве?
Архітектором Олександрівської лікарні став Володимир Ніколаєв, але не варто думати, що від самого початку будівництво було грандіозним, зовсім ні. Всього лише два дерев’яні бараки, зведені на кам’яному фундаменті, а ще службове приміщення, їдальня, морг і невеличка капличка – ось і все для початку. На функціонування лікарні з міського бюджету виділялося близько 15 тисяч рублів на рік, заклад був розрахований на 65 ліжок.
Факт: З незрозумілих причин, влада міста спочатку не дозволяла меценатам приймати участь у фінансуванні Олександрівської лікарні. Тому, коли Олена Демидова (дружина київського голови Павла Демидова) пожертвувала 7,5 тисяч рублів на потреби лікарні, було не ясно куди ж дівати ці гроші. Врешті вирішили покласти їх на депозит. Згадали про «заначку» лише через 15 років, коли набігли непогані відсотки. Зрештою суми вистачило на будівництво нового кам’яного корпусу лікарні. В ньому розмістилося перше в історії України дитяче відділення і перший пологовий будинок.