Не цей день в історії
В 1990 році розпочався так званий «парад суверенітетів»: коли одна за одною республіки Радянського Союзу проголошували себе суверенними. Україна не стала винятком і 16 липня 90-го року на голосування у Верховній Раді УССР була винесена «Декларація про державний суверенітет України».
Результати голосування вражають своєю одностайністю: 335 депутатів проголосували «за» і лише четверо були проти. На хвилі піднесеного настрою Верховна Рада того ж таки дня підписала постанову: «вважати 16 липня Днем проголошення незалежності України».
Постанова закріплювала також необхідність щороку святкувати День Незалежності, тому вже наступного 1991 року численний натовп вийшов на головну площу Києва.
Читайте також: Чому кияни почали святкувати День прапору раніше за всіх?
Свято було безпрецедентним, тому партійні лідери, очевидно, перебували у певній розгубленості не знаючи як саме вибудувати сценарій святкових заходів. А від так пішли за стандартним алгоритмом: покладання квітів до пам’ятника Леніну, урочисте зібрання у палаці «Україна». Проте були й відмінності: Хрещатиком пройшов багатотисячний марш. Учасники якого не тільки були вбрані в вишиванки, але й несли в руках не червоний, а синьо-жовтий прапор. Надвечір тоді ще на Жовтневій площі відбувся урочистий концерт. Так Україна вперше і востаннє святкувала День Незалежності в липні.
Цікаво, що концертну сцену встановили поруч з пам’ятником Жовтневої революції. Мине всього лише декілька місяців і у тому ж таки 1991 році площу перейменують в Майдан Незалежності, а пам’ятник революції демонтують.
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Акт незалежності
Щойно Україна вперше відсвяткувала День Незалежності, як до Києва завітав Президент США Джордж Буш-старший. У своїй промові, яку у пресі назвали «Котлета по-київськи», американський очільник закликав українців відмовитися від «самогубного націоналізму». Буша-старшого уважно вислухали, але не дослухалися поради.
Справа в тому, що Джордж Буш-старший виступав у Верховній Раді 1 серпня, а вже 18 серпня у Москві розпочалися події, які увійшли в історію як «Серпневий путч». Не довго споглядаючи за проблемами Москви, Леонід Кравчук 24 серпня 1991 року приймає «Акт проголошення незалежності України».
Читайте також: До Дня Конституції: ТОП-11 фактів
На той момент Кравчук був головою Верховної Ради УССР, прийняття Акту він пояснював зокрема і так: «виходячи із смертельної небезпеки, яка нависла була над Україною в зв’язку з державним переворотом в СРСР 19 серпня 1991 року».
Сам по собі прийняття Акту проголошення незалежності було значним кроком, але не вирішальним – останнє слово було за народом. Тому на грудень призначили референдум.
Цікаво, що у своїй промові Джордж Буш-старший натякнув, що США не визнає незалежності України і підтримуватиме стосунки з офіційною Москвою. Однак вже 26 грудня 1991 року США змінили своє рішення і визнали незалежність України, відбулося це за каденції того ж таки Буша-старшого.
Читайте також: Топ-10 фактів про пам’ятник Володимиру Великому
Референдум та вибори
На 1 грудня 1991 року призначили і всеукраїнський референдум, і перші вибори президента. З референдумом все було біль-менш просто. Одне питання: «Чи підтримуєте ви Акт проголошення незалежності України». І два варіанти відповіді: «так» або «ні».
А от з виборами було трохи складніше. Виявилося, що очолити Незалежну зажадало більше 90-та осіб. Всі вони мали до 31 жовтня 1991 року зібрати бодай 100 тисяч підписів на свою користь. Справитися з завданням вдалося лише сімом, а на вибори пішли лише шість – соціаліст Олександр Ткаченко зняв свою кандидатуру.
Шістка тих, хто претендував на пост Президента України виглядала так: Леонід Кравчук та Ігор Юхновський висувалися як незалежні кандидати; від партії «Народний рух України» йшов В’ячеслав Чорновіл; «Українська республіканська платформа» пропонувала голосувати за Левка Лук’яненко; Партія демократичного відродження України висунула Володимира Гриньова; а Народна партія України – Леопольда Тябурянського.
Читайте також: До Дня архітектури: легендарні зодчі Києва
1 грудня явка на виборчі дільниці була зразковою: 84,18% українців, а це приблизно 32 млн, зажадали проголосувати.
Результати всеукраїнського референдуму перевершили всі очікування: 90,32% тих українців, що прийшли на дільниці проголосували на підтримку Акту проголошення незалежності України. Найбільшої підтримки ідея незалежності здобула в Тернопільській та Івано-Франківській областях: «за» проголосувало 98% виборців. А найменше підтримували незалежність у Криму – 54%
Що ж до президентської кампанії, то переміг саме той кандидат, який свого часу і поставив на голосування історичний Акт – Леонід Кравчук. Він набрав 61,59% голосів, довгий час цей результат був рекордним серед українських керманичів.
Читайте також: Хрещення Русі: легенди та факти про перших київських християн
Саме так Україна стала одразу здобула і незалежність, і очільника. 20 лютого 1992 року Верховна Рада прийняла нову постанову «про День Незалежності України», закріпивши за святом дату 24 серпня.
Цікаво, що Польща та Канада змагалися у тому, хто перший визнає незалежність України. Перемогла Польща, яка вже 2 грудня 1991 року надіслала відповідну ноту. Документ був надрукований з орфографічними помилками, які не стали виправляти, аби встигнути бути найпершими. І недарма так поспішали: Канада визнала незалежність України теж 2 грудня, але спізнилася на декілька годин.