(Не)видимими нитками. Перформенс про жіночу працю, що залишається непоміченою

Автор: Марта Грабовська
16:14 07.08

“Якщо жінка вишиває рушник, вона може передати його доньці або внучці, але якщо вона підмете підлогу, то через три години вона має зробити це знову”, – пояснює культорологиня, мисткиня та юристка Марія Прошковська. 1000 хвилин вона вишивала невидимими нитками, щоб підкреслити – щодня жінки роблять безліч роботи, яка немає видимого, матеріального результату.

(Не)видимими нитками. Перформенс про жіночу працю, що залишається непоміченою

Виставка складається з 6 п’ялець з тканиною, найстаршій з яких – 120 років. Крім того – відеоінсталяція, що зображає мисткиню під час вишивання весільного рушника невидимими нитками.

Невидима праця

В інтерв’ю для “Емігрантського радіо” перформерка розповіла – сюжет невидимої праці знайомий їй ще з дитинства.

В сім’ї Марії Прошковської проблема неодооціненої щоденної, рутинної роботи стояла гостро – батько працював в силових структурах та дослужився до генерал-майора, а мати була домогосподаркою.

З боку батька не було жодного уявлення, що можна робити вдома цілий день”,

загрузка...

– розповідає Прошковська.

Перформенс триває 1000 хвилин. Все для того, аби візуалізувати відсутність результату, з якою стикаються жінки в побуті.

Читайте також: “Випадкові зустрічі” в невипадковому Києві – репортаж, що змушує замислитись

Якщо жінка вишиває рушник, вона може передати його своїй онучці. Якщо вона підмітає підлогу, то через три години вона має зробити це знову”,

– пояснює мисткиня.

Концепт підкріплено сумною статистикою: за 2019 рік 12,5 млрд годин на день жінки та малолітні дівчата по всьому світу витратили на неоплачену побутову важку хатню роботу.

П’яльця

Годі й придумати кращої ілюстрації невидимої праці.

Ідучи на виставку і краєм вуха чуючи, що мова начебто про вишивку, ми бачимо порожні полотна.

Читайте також: Секс і Київ. Де закінчується “сексуальна свобода” і починається “несвобода”?

Не знайшовши красивих кольорових картин, ми можемо розчаровано пройти повз, упускаючи з розуму один, найважливіший аспект – цю тканину також хтось зробив. Вона нічим не гірша і не краща за вишивку, яку ми звикли бачити, але чомусь коли ми бачимо порожнє полотно, ми схильні казати: “Там нічого немає”.

Є.

Найстаршій з тканин – 120 років!

Її робила дівчина в 1900-му році перед своїм весіллям, готувала собі придане. І в мене було абсолютне відчуття, що я працюю в співавторстві з усіма цими жінками, які протягом 120 років робили цю тканину, створювали її руками, мабуть, співали собі якихось пісень…”,

– розповідає Прошковська.

Запитання та відповіді

Роздивляючись цю експозицію, ми маємо поставити собі кілька запитань: чи відчуваємо ми, що знецінюють нашу працю?

Чи буває таке, коли ми – наче те полотно – відчуваємо, що нас самих недостатньо, і оточення, не знайшовши на нас яскравих візерунків, відвертається від нас, проходить повз?

Чи проходимо ми повз когось з тих же причин?

Чи знецінюємо ми чиюсь працю, сприймаючи її як належне?

Поставивши собі ці запитання та відповівши на них, все невидиме стане видимим назавжди.

Читайте також: Люди як потяги. Репортаж з виставки картин про улюблений транспорт

Виставка-перформенс мисткині Марії Прошковської відкрилась вчора в Щербенко арт-центрі, що знаходиться за адресою вул. Михайлівська, 22в. 

Вона діятиме до 5 вересня, вхід в галерею безкоштовний. 

Читайте також: Де в Києві жити добре: ревізія мікрорайону на Виноградарі – репортаж

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...