Люди як потяги. Репортаж з виставки картин про улюблений транспорт

Автор: Марта Грабовська
13:51 17.07

Чому ми любимо потяги, їздити ними і дивитись на них? Відповідь спробували дати художники. 16 липня в галереї “Білий Світ” відкрилась виставка “Trainspotting”, що означає “дивитись на потяги” – картини на залізничну тематику зачарували і “Великий Київ”.

Люди як потяги. Репортаж з виставки картин про улюблений транспорт

В потягах є щось дуже українське, це майже що окремий культурний шар.

На залізничній тематиці свій перший хайп отримала Верка Сердючка – образ провідниці, що розказує прості і життєві історії, що стосуються нас всіх, не міг не запасти в душу. Жарти про комічних пасажирів та торговців, що мовчки кладуть на стіл календарики та браслети…

Все це переплітається в одну велику картину українського менталітету – починати їсти свій “тормозок” ще до того, як потяг рушив; розбивати шкаралупу зварених “на круто” яєць об стіл та, лежачи на боковому місці в останньому купе, закривати ногою двері, що ведуть до туалету.

В цьому є своя естетика і щось, що робить нас нами, якийсь окремий вид комунікації з людьми. Вибачатись за галасливу дитину в вагоні або організовувати спільний смітник з пакета на своєму столі.

Ще одна жінка, крім Сердючки, відома залізничною темою – Анна Кареніна. Спойлер чи ні – здається, всі це знають – бідолаха закінчила життя самогубством, крокнувши під потяг.

загрузка...

Кареніна зустріла Вронського та закохалась в нього саме на вокзалі, там ця складна та насичена історія і закінчилась.

Словом, ми можемо обрати, ким хочемо бути в нашій залізничній історії – Веркою Сердючкою чи Анною Кареніною.

Окрема краса – в нетерплячому очікуванні свого потяга на вокзалі.

Уважне вдивляння в залізничні світлофори так ніби ми в них щось розуміємо.

Товарняки – цілий окремий розділ залізничної естетики. Ті, що мчаться довго і гучно, і ті, що стоять покинуті.

Розповідаючи про свою серію картин, художниця Анна Ольшевська підкреслила: “Вагони 40х40 [мова про розмір картин] ще поїдуть, в них ще є майбутнє”.

Вона уточнює – в цих вагонів є надія, вони стоять через непорозуміння з документацією.

Здавалося б, така залізнична тема дещо відірвана від карантинних реалій в плані естетики окремих вагонів та рельс, але навіть тут ми, українці, також “стоїмо через непорозуміння з документацією” – не можемо подорожувати через погану коронавірусну статистику.

Можемо провести чітку паралель – люди як потяги – мчать, чекають, аби відправитись в дорогу або знаходяться в такому стані, що вже не дозволяє нікуди поїхати.

З нами, як і з потягами, також трапляються аварії.

На одній з картин зображена пом’ята цистерна з мазутом, що зійшла з рельс. Мазут розлився, відбулась пожежа.

Схоже на те, коли люди втрачають контроль над собою і говорять багато речей, про які потім шкодують. Необережні слова, як і мазут, відмити дуже складно.

Тема покинутості розкривається в серії картин “Експлуатаційно непридатні”.

Старість, інвалідність, іншість… Щось, що не дозволяє нам бути такими активними, як від нас вимагається або ж не бути активними взагалі – ось що можна побачити на цих картинах. Пережити страх, сум і співчуття.

Номери потягів на вагонах – ще одна “людська” річ. Вона відсилає нас до арештантських реалій і от виникає питання –

…а може депо – це концтабори для потягів?

Роботи ще двох художників – Владислава Рябоштана та Сергія Скрипіцина – розкривають інші залізничні аспекти – швидкість, динаміку, місиво з кольорів та силуетів. Дивлячись на ці картини ви майже можете почути звуки потягів.

Зимові картини, на яких сніг перемішався з землею на болотом, відчуваються надиво освіжаючими в спекотний липень.

Слово “trainspotting” стало особливо відомим завдяки Ірвіну Уелшу – так він назвав свою книгу, в російському перекладі відому як “На игле”. За книгою було знято культовий фільм з Еваном Макгрегором в одній з головних ролей.

В книзі є епізод, коли персонажі зайшли на старий Центральний Вокзал, аби сходити в туалет. В процесі до них підходить ще один чоловік, схожий на бездомного, і каже: “Що, хлопці, робите? Теж дивитесь на потяги?”.

З розвитком сюжету виявляється, що цей чоловік був батьком одного з персонажів.

Покинуті діти, покинуті старі, покинуті вагони, “експлуатаційно непридатні”. Все це – частина життя і від цього нікуди не дінешся.

Але суть не в тому, що зробили з нами.

Важливо, що ми самі далі з цим зробимо. Можна безкінечно оплакувати, а можна перетворити це на особливу красу.

Виставка триватиме до 4 серпня. 

Галерея “Білий Світ” знаходиться за адресою вул. Пушкінська, 21. 

Графік: Вт-сб – 11:00-19:00 Нд-пн – вихідні

Читайте також: Ви змінюєтеся, але не зникаєте. В київському музеї пояснюють мінливість життя – репортаж

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...