“Випадкові зустрічі” в невипадковому Києві – репортаж, що змушує замислитись

Автор: Марта Грабовська
20:16 27.07

Виставка в Voloshyn Gallery, що називається “Випадкові зустрічі. Відділ печалю”, складається з кількох картин, на яких зображені кімнати, відео та дивні інсталяції із сопілками.

“Випадкові зустрічі” в невипадковому Києві – репортаж, що змушує замислитись

Що це означає? Трактувати можна по-різному.

Випадкові зустрічі – це, певно, не про домашніх Це більше про готелі, ресторани, зали, віддалені від вашого помешкання вулиці й інші місця.

Чи раді ми таким зустрічам? Одна з картин зображає чоловіка та жінку за столом у досить нуарному стилі, там майже напевне накурено і шумно, і тим не менше, з поз цих людей помітно, що вони активно та уважно спілкуються.

Через зачіску героїні картини та загальну атмосферу не вдається ніяк спекатись асоціації із культовою співачкою Емі Вайнхаус і її музичним відео на трек “I’m no good”.

загрузка...

І він надиво добре інтегрується в цю тему.

Читайте також: Секс і Київ. Де закінчується “сексуальна свобода” і починається “несвобода”?

За сюжетом відео, чоловік вимагає пояснень від коханої щодо подружніх зрад, надаючи їй фото- та відеодокази. Трек починається словами: “Зустріла тебе внизу в барі, засмученим. Ти засучив рукава і запитав, що я з ним робила?”.

Тобто випадкові зустрічі – це коли хтось застає нас зненацька.

Втім, є й хороші новини – випадкові зустрічі майже ніколи не тривають занадто довго.

Червона лінія внизу однієї з картин нагадує таймлайн відео, що промовляє: “Ця випадкова зустріч закінчиться, як і всі решта, і ця кімната закінчиться, як і всі кімнати, де за все життя ми були лише раз”.

Читайте також: Люди як потяги. Репортаж з виставки картин про улюблений транспорт

Сірий туманний колір створює відчуття відчуженості, марева. Ніби ми бачимо, але насправді не знаходимось там. Відчуття примарності тільки підкріплює майстерно переданий художником вид з вікна.

І справді, в випадкових зустрічах примарність відчувається в ті моменти, коли ви вітаєтесь з людиною, обмінюєтесь ввічливостями: “Як твій останній проєкт? Гарно, ми все встигли. А ти все ще без роботи? Ні, я знайшла, і дуже задоволена, дякую, що питаєш. Пусте, я часто згадую про тебе. Я теж. Ну, добре, папа”, а потім думаєте: “Що це було? Хто це?”. І через секунду вже забуваєте про цю зустріч, ніби це наснилося.

І от ще – павук чи пальма?

Жах чи можливість присісти і відпочити?

Що мають на увазі випадкові зустрічі – обов’язок ламати комедію і бути ввічливим та привітними чи все таки ковток свіжого повітря, коли незнайомій людині можна розповісти про дуже інтимні особисті речі?

Звісно, у такому ракурсі випадкові зустрічі багатьом слугують полегшенням.

І останнє – сопілка.

Читайте також: Ви змінюєтеся, але не зникаєте. В київському музеї пояснюють мінливість життя – репортаж

Наскільки великий ризик того, що випадкова зустріч змусить нас “плясать под чужую дудку?” (зберігаючи оригінальність вислову).

Локально – майже у 100% випадків ми стаємо заручниками ввічливості, адже навряд чи осмілимося сказати людині, яку випадково зустріли: “Слухай, я зараз не в настрої. Давай іншим разом. Наприклад, ніколи. Ніколи тобі підійде?”.

Глобально – ймовірність “нульова”, адже про більшість випадкових розмов та зустрічей ми забуваємо відразу після їх завершення.

Але.

Чи абсолютно всі люди, яких ми зустрічаємо, залишають на нас відбиток у вигляді емоції, ідеї чи бодай простого спогаду?

Про це ми можемо дізнатись тільки спілкуючись з іншими людьми, і тоді сопілку трактувати стає ще цікавіше. Роздивляючись візерунок, вирізьблений по дереву, ми напевне можемо сказати, що люди, розмови, місця, готелі і все-все-все, випадкове і заплановане, залишає і на нас візерунок, як на сопілці.

Галерея Voloshyn Gallery знаходиться за адресою Терещенківська, 13А. 

Графік: Середа — Неділя 11:00 — 18:00

Читайте також: Чоловік повинен. Ця виставка на Подолі на тему стереотипів про мужність – репортаж

Великий Київ у Google News

підписатися
загрузка...