Журналісту ВК він розповів про особливості підготовки дошкільнят до гри у великий теніс, про команду оптимістів 80+ та про те, як МТА пережила негаразди 2020 року.
Київ б’є рекорди за кількістю спортивних залів. Але в Україні все ще бракує спортивних баз, які б могли готувати спортсменів до участі у міжнародних турнірах і чемпіонатах. Одна з таких п’ять років тому відкрилася у Пущі-Водиці на місці колишньої закинутої ДЮСШ заводу «Ленінська кузня». Тоді відбудова спортивного комплексу супроводжувалася скандалами.
Люди не вірили, що Тенісна Академія справді стане базою для підготовки національних збірних та центром з відбору талановитих дітей. Сьогодні в Академії навчається 700 юних спортсменів – не лише з Києва. Також на базі тренується Дарія Снігур, яка у 2019 році здобула для нашої країни титул на юніорському Вімблдонському тенісному турнірі у Великій Британії.
– Пандемія коронавірусу вплинула на роботу спортивних закладів. МТА відчула наслідки?
Спортивна індустрія у всьому світі опинилася в епіцентрі наслідків пандемії. Навесні довелося повністю чи частково обмежити роботу. Це тривало понад 2 місяці. Було дуже боляче – ми несли збитки, але зуміли пережити цей час і втримати команду. Зараз, навпаки, стало більше відвідувачів. Адже теніс в теплу пору відбувається на відкритому повітрі, а взимку – на великих критих територіях, тому зараз більше людей відвідує тенісний корт. Крім того, у нас є фітнес-зал, а також окремо тренуються спортивні команди.
Якщо на фітнесі та тенісі весняний локдаун майже не позначився, то у спортивних команд, які тренуються на наших територіях, нерідко виникають складнощі через обмежене фінансування та відсутність змагань.
– На вашій території тренуються українські олімпійці, які представляють державу на міжнародній арені. Це так?
Так, на території Академії регулярно проводять свої навчально-тренувальні збори Національна дефлімпійська збірна команда з волейболу, а також Національна федерація із баскетболу та Національна федерація із футболу. Ми маємо поруч сучасні футбольні поля у Бучі та Ірпені. Ну і, безумовно, у нас тренуються спортсмени Федерації тенісу. Протягом року у нас відбувається понад 300 тенісних спортивних заходів. Майже кожні вихідні проводимо якесь дитяче змагання: регіональне, всеукраїнське чи міжнародне.
– Тобто в один день у вас може бути кілька змагань?
Можете собі уявити, і це тільки теніс. Щодо інших видів спорту, це, перш за все, футбол, волейбол, софтбол. Регулярно у нас проводять збори плавці, хоча у нас невеликий басейн. Також відбуваються збори із дзюдо, карате, а також чемпіонати із бальних та спортивних танців і художньої гімнастики. Це все не секретна інформація. Її підтвердять у Міністерстві молоді і спорту. Ми щороку їм рапортуємо (сміється – ред.).
У спортсменів дуже сильним є переконання (упередження) щодо фарту – фартове чи нефартове місце. Нас вважають фартовими. Після тренувань в МТА спортсмени часто непогано себе показують у міжнародних змаганнях.
– У вас є три спортивні локації в межах Академії. Вони всі в одному місці чи розкидані територіально?
Альма-матер – багатофункціональна база олімпійської підготовки була створена у Пущі-Водиці в 2015 році. Це база повного циклу, де можна жити, тренуватися, навчатися – все, що необхідно для професійних спортсменів. Ми отримали цей статус на рівні держави, оскільки у нас багато національних команд проводять навчально-тренувальні збори чи змагання міжнародного рівня.
У 2016 році ми реконструювали 9 тенісних кортів у Києві на Повітрофлотському проспекті. Вони були в занедбаному стані. Зараз це одні із найпопулярніших тенісних кортів у м. Києві.
– Це була якась державна тренувальна база? Кому вони належали?
Наскільки мені відомо, цю базу було відкрито на початку 90-х років. Якийсь час там проводили міські турніри. Але буквально за 15 років вони опинилися у занедбаному стані.
– Тобто раніше на цих кортах проводили міські турніри, а зараз маєте спільні спортивні заходи на рівні Києва?
Безумовно, адже там тренуються не лише професійні тенісисти.
Ми зібрали понад 700 дітей різного віку від 3–4 років до 18–20 років. Хтось сприймає гру в теніс як хобі, а для когось вона стане професією. Якщо в Пущі-Водиці ми тренуємо 400 дітей у школі тенісу, то на Повітрофлотському проспекті їх понад 200. Третя наша локація теж Солом’янці – у цій школі понад 100 дітлахів вчаться грати у великий теніс.
Академія допомагає дітям, які мають потенціал та бажання спробувати себе у професійному спорті. Це спеціальні програми або спонсорська підтримка, коли діти отримують від Академії знижки, безкоштовні години користування кортами, компенсацію витрат, пов’язаних з поїздками на турніри, де вони виграють перші місця і цим самим прославляють і Україну, і МТА, і, власне, себе.
– Скільки років вашим наймолодшим тенісистам? З якого віку рекомендують починати займатися тенісом? У футболі чи фігурному катанні тренування можуть починатися вже із 2-3 років.
У тенісі ми використовуємо методику підготовки у формі гри. Вона дозволяє залучати до занять тенісу дітей із 3 чи 4 років. Малеча приходить і просто грає, але ця гра є певною системою. Тренери їх готують до правильних навантажень у тенісі та правильної координації, коли формуються рухові навички, відчуття м’яча.
Коли у 6-7 років такі діти починають грати через маленьку сітку, то вже гарно підготовлені до цього. Такі діти можуть досягати більшого вже до 11-14-16 років.
– Якщо дитина хоче займатися тенісом, наскільки це дороге заняття для родини?
Теніс відрізняється від інших видів спорту своєю сезонністю. Собівартість програми залежать від того, коли ви займаєтеся, – влітку чи взимку.
Влітку цей вид спорту доступніший. Якщо займатися ним для здоров’я, то в принципі, це невеликі витрати. Одна година оренди корту у теплу пору року коштує 180 грн.
Якщо ви тренуєтеся двічі на тиждень, то це, в принципі, сума, яку середній українець може собі дозволити.Так само школа тенісу для початківців – це суми, які більшість може собі дозволити. Професійний спорт, безумовно, достатньо дорогий. Перельоти коштують недешево, а є ще інші витрати.
Насправді професійним тенісистам доводиться дуже багато подорожувати світом. Їхати на турніри і в Австралію, і в Америку, в Японію, Європу.
– Ви сказали про відбір спортсменів. Академії вдається вирощувати чемпіонів? Назвіть кілька прізвищ.
У нас зараз тренується більше 30-ти дітей із високим потенціалом. Вони мають спонсорські контракти. Дві дівчинки на повному забезпеченні – контракті. Це Даша Снігур та Марія Долженко. Академія тенісу повністю зараз покриває усі витрати.
Нам колеги свого часу рекомендували подивитися на цих дівчат і дати їм можливість проявитися. На той момент Даші було 14 років, Марії – 12. Даша Снігур минулого року виграла юніорський Вімблдон. Дуже велике досягнення для українського тенісу за останні роки незалежності.
– Вони киянки?
Даша – так, а Марія з Харкова. Даша тренувалася до 14 років у різних фахівців, але за нашою пропозицією прийшла в МТА, а Марія тренувалася у Харкові, і щоб продовжити якісно тренуватися, вона переїхала до Києва.
– Де готуєте тренерів? Скільки їх працює у вашій академії?
Тренерів із тенісу в Україні не вистачає. Це пов’язано із високою конкуренцією на міжнародному рівні. Зараз тренер із тенісу затребуваний всюди.
Хороші тренери отримують міжнародну зарплатню. Це теж впливає на собівартість тенісних послуг. Адже зарплата тренера в Україні дуже корелюється з тими зарплатами, які отримують тренери на міжнародному рівні.
– Скільки в середньому отримує такий тренер?
На міжнародному ринку зарплатня може коливатися від погодинної оплати – від 10-20 доларів за годину, а якщо тренер топового рівня, то він може отримувати до 10-15 тисяч доларів на місяць. Назвати середню зарплатню дуже складно.
– За кордоном працює багато українських тренерів?
Дуже багато. Це одна із проблем, коли українці виїжджають із країни, щоб заробити гроші. Знаю, що багато з них потім хотіли б повернутися і жити серед своїх земляків на Батьківщині.
– Побутує думка, що у Радянському Союзі великий теніс вважався грою, притаманною для капіталістичного світу. Коли ви особисто захопилися цим видом спорту?
У Радянському Союзі був теніс. У той час було дуже багато тенісистів і були школи, які історично існують досі. Наприклад, наш головний тренер – Лариса Іванівна Савченко була неодноразовою чемпіонкою світу за часів Радянського Союзу та після його розпаду.
Довідка ВК: Лариса Нейланд (при народженні Савченко, нар. 21 липня 1966, Львів) — українська радянська, українська та латвійська тенісистка, відома передусім виступами в парному розряді, дворазова переможниця турнірів Ґранд Слем у парних жіночих змаганнях та чотириразова володарка титулів Ґранд Слем у міксті. Граючи в парі з Наташею Зверєвою, Савченко виграла Відкритий чемпіонат Франції 1989 року, здолавши у фіналі пару Штеффі Граф та Габріела Сабатіні. 1991 року, знову в парі з «мінською риссю», вона виграла Вімблдонський турнір, а 1992 року разом із Цирілом Суком тріумфувала у Вімблдонському міксті.
Лариса Савченко має звання Заслуженого тренера України, працює головним тренером Міжнародної тенісної академії (МТА).
– Росіяни досить потужно про себе заявляють у світовому спорті. Як думаєте, чого бракує Україні? Наш «золотий вік» у спорті вже був чи ще попереду?
По-перше, якщо порівнювати з росіянами, то тенісна індустрія в Росії приблизно у 10 разів більша, ніж українська. Тому дуже важко порівнювати масштаби. Зірки, які народжуються в Україні, – це дорогоцінне каміння, яке маємо знаходити та оберігати.
У тенісі є кілька світів – державний, комерційний, приватний. Дуже багато тренерів працюють особисто на себе як фрілансери, і вони несуть власні бренди.
Російський ринок, як і український, має багато таких прикладів, коли тренера винаймають батьки, і дитина з ним працює приватно. Підхід МТА суттєво відрізняється. Наша мета – зробити систему підготовки від початкової освіти в тенісі до професійних перемог. Також ми виступаємо за прозорі відносини між батьками дітей, спортсменами і тренерами, які закріплюються договорами і звідки сплачуються податки.
Насправді в Росії мало центрів, аналогічних українській Міжнародній тенісній академії МТА.
– У вас є група віком 80+. Це колишні фізкультурники, професійні спортсмени-тенісисти чи це люди, які доводять, що біологічний вік немає нічого спільного зі станом душі?
Тренування нашої групи віком 80+ відбувається у тенісному клубі, що знаходиться на Солом’янці. Цей клуб ми придбали минулого року, коли власник більше не зміг ним займатися. Серед клієнтів клубу була категорія 80+. Лідерці цієї групи зараз 80 років, і вона постійно виграє турніри. І там є чоловік, якому 90+. Це дуже круто, що Україну представляють у такому золотому віці.
– А є турніри і для такої категорії?
Так. Найближчим часом має відбутися турнір в Угорщині, і їх спеціально запрошують туди, навіть купують квитки. Ми, зі свого боку, надаємо цій групі можливість займатися у нас безкоштовно. Крім того, потрібно ще мати ракетку, м’ячі, тому всі допомагають, як можуть, щоб ці люди продовжували займатися і надихати.
– Коли ви створювали МТА, все-таки ключове слово «тенісна», тобто розуміли, що ця ніша незаповнена в Україні? Чому саме теніс?
Річ у тім, що з самого початку МТА планувалася ще до 2012/ 13 року. І основною метою було зробити міжнародну тенісну академію на кшталт європейських, яка б була орієнтована на людей з пострадянського простору. Зокрема, з Росії, Білорусі, Казахстану. Свого часу ми навіть збудували кампус та їдальню на цю кількість спортсменів, а також готель для батьків. Але почалася війна, і це сильно вплинуло на можливість фінансування Академії. Безумовно, для нас став закритим російськомовний ринок, і ми мали розраховувати виключно на український.
– Фінансування повністю приватне, чи є якесь частково і державне?
Фінансування приватне. Міжнародна тенісна академія була збудована інвестиційним фондом «ВІК», власником якого є Ігор Кононенко.
Зараз це сучасна база олімпійської підготовки із професійними тенісними кортами, обладнаними тренажерними залами і басейном.
І нам вдалося зібрати команду висококласних тренерів, реабілітологів, педагогів. Тобто ми створили всі умови для виховання спортсменів міжнародного рівня. Насправді наш статус бази олімпійської та паралімпійської підготовки – це результат складної та наполегливої роботи всього колективу МТА.
– Кілька років тому програма «Схеми» провела своє розслідування зі звинуваченнями, що МТА збудовано на місці дитячого табору радянських часів. Мовляв, ніхто не збирається тут навчати дітей. Ви тоді запрошували журналістів «Схем» приїхати сюди і подивитися, як відбуваються тренування і що собою являє база. Чи відреагували журналісти на ваше запрошення?
Ні. Жодним чином. Хоча ми проводимо конференції з нашими спортсменами і завжди запрошуємо журналістів, коли олімпійці проводять у нас навчально- тренувальні збори. Так само запрошують журналістів Національна федерація баскетболу чи волейболу. Наскільки мені відомо, журналісти «Схем» не реагують на такі запорошення. Тобто, як завжди, далі обвинувачення, непідкріпленого ніякими фактами, вони не пішли.
Я вже сказав, що МТА за свій рахунок тренує талановитих дітей, проводить на своїй території заходи різних рівнів. Так само багато турнірів у наших стінах відбувається за участю київських школярів.
А на кортах Тенісної Арени МТА, що на Повітрофлотському проспекті, ми організували інклюзивні групи для дітей з особливими потребами. Як я вже сказав, у нас безоплатно тренуються люди віком 80+, а також ми підтримуємо потенційних олімпійських чемпіонів. Невже було б краще, щоб тут стояла не сучасна спортивна школа із широким спектром послуг, а закинуті руїни дитячого табору? Ми навели порядок на цих територіях – висіяли газони, висадили квіти. Переконаний, що навіть мешканцям Пущі-Водиці набагато приємніше бачити охайний сучасний комплекс, аніж закинутий гуртожиток, в якому жили невідомі люди.
– У нас в принципі будь-що, що стосується київських забудов і землі, завжди в епіцентрі скандалу. Як думаєте, кому потрібен був той скандал? Чому виникла ця ситуація?
Річ у тім, що у нас МТА збудована на базі занедбаного табору «ЮНГА», який належав заводу «Ленінська кузня». Я був тут у 2010 році та бачив тодішню розруху. Будівля, в якій ми з вами знаходимося, була занедбана, басейн – без вікон і дверей. Поряд був гуртожиток, у якому без гарячої води жили погодинно або щодобово будівельники. Все виглядало дуже занедбано.
– У дитячому таборі «ЮНГА» на той момент діяли якісь спортивні гуртки чи секції?
Ні. Це була повністю занедбана територія. Із будівель залишилися гуртожиток і басейн. Ми їх реконструювали і добудували ще один поверх. Зараз тут можуть проживати діти та тренуватися усі охочі.
– Але тенісні корти вимагають певних площ. Чи змінився вигляд лісистого масиву у цій частині Пущі-Водиці?
Щоб максимально компактно розташувати корти, ми зробили їх двоповерховими. Це дуже дорого з точки зору інвестицій. Але це була вимушена позиція, адже нам потрібні місця, де б тенісисти могли займатися. Частина дерев, безумовно, на нашій території була видалена, але ми відшкодовували це – висаджували молоді рослини натомість. Зараз боремося за кожне дерево на території, щоб вберегти, зокрема, і від шкідників. Соснові насадження справді потерпають від багатьох хвороб. Це підтвердять науковці.
– Ви отримали пільгу на оренду землі у 2020 році. Про який відсоток йдеться і чи не змінилися строки оренди? Було рішення Київради надати землю в оренду на 25 років. Потім лунали пропозиції про скорочення права оренди до 10 років. Чим все закінчилося?
Строк договору не змінювався, а щодо відсотків, то якщо стандартний становить 3%, то для бази олімпійської підготовки – 0.1%. Але все-одно для нас це полегшення.
– Чи можна у вас придбати абонемент як у класичного спортзалу, чи тренуються у вас жителі Пущі-Водиці?
Частину нашої інфраструктури ми виділили під комерційну діяльність. Це фітнес-центр із гнучкою системою придбання клубних карток як повного, так і вихідного дня. У нас понад 1000 членів клубу – від дорослих до малих. І 80 % з них – це сім’ї, батьки та діти. Діти можуть займатися тенісом, плаванням, акробатикою. Батьки в цей час можуть плавати чи брати групові заняття.
– До речі, як відбувається тренування у басейнах? Які нововведення у вас з’явилися через пандемію?
Спочатку нам було важко. Потрібно було нагадувати своїм тренерам про новий санітарний режим, але зараз із цим у нас немає проблем. Усі розуміють ситуацію. Це стосується і клієнтів. Також через пандемію у нас з’явилися попередні записи. Цього не було раніше. Люди могли, коли забажають, приходити у басейн або на групові заняття, або у дитячу кімнату. Тепер потрібно планувати свій час.
– Наскільки цей бізнес виявився вразливим до кризи? Очевидно, що Україну вже зараз лихоманить економічна нестабільність.
Хоча кількість спортсменів кардинально не зменшилася, ми працюємо, безумовно, зараз менше. Відхиляємося від минулого року на 15-20 % і не виконуємо тих обсягів, що були раніше.
Проте ми з самого початку були закритою системою, орієнтованою здебільшого на професійних спортсменів і дітей, тому і для нас наслідки відчуваються, мабуть, трохи менше.
Певен, що наслідки пандемії будуть відчуватися наступні 2-3, а може більше років. Однозначно – вистоять найстійкіші.