Про це ідеться у соцмережі самої активістки, Марії.
“Інклюзивність міського простору – це не лише про точкові рішення у вигляді пандусів, понижень чи тактильної навігації, в першу чергу це про спосіб мислення. Це про всіх і для всіх”, – зауважує киянка.
Вона переконана, що важливо розуміти, що маломобільна людина, це не обов’язково та, що пересувається за допомогою крісла колісного. Адже тільки-но ви підвернули ногу або несете важкі валізи – починаєте відчувати потребу в безбарʼєрності.
Дівчина права в тому, що з кожним днем зростає кількість ветеранів та ветеранок, що віддають своє здоровʼя за те, щоб люди могли жити мирне і вільне життя. Проте повертаючись до Києва, їм доводиться обмежувати своє життя, бо вони не мають можливості ні скористатися громадським транспортом, ні банально перейти через дорогу.
“Натомість наша міська влада щоразу намагається “перевинайти велосипед”. Наприклад, вкладаючи десятки мільйонів гривень в підземні переходи з ненормативними ухилами та непрацюючими ліфтами, замість найпростішого та найдешевшого рішення – надземного пішохідного переходу”, – вважає Марія.
Поки місто буде виділяти мільярди гривень на нікому непотрібні розвʼязки та мости, ігноруючи альтернативу автомобілям у вигляді розвитку громадського транспорту та велоінфраструктури – Київ інклюзивним та людиноцентричним не стане, переконана активістка.