Отже, влада була поінформована про небезпеку і все ж дозволила столиці жити так, ніби кияни безсмертні.
27 квітня: усі на матч!
Весна 1986 року одна з найтрагічніших в історії Київщини. Тим більше шокують події, які розгорталися в серці української столиці у той самій час, коли «мирний атом» уже почав вбивати. Широко відомо, що тодішня влада обрала стратегію замовчування і активно почала давати, що нічого не сталося. Одним з перших кроків у цьому напрямку було проведення довгоочікуваного футбольного дербі на Республіканському стадіоні.
Читайте також: В’язні Сирецького концтабору: змушені порсатися у трупах, їсти пацюків та просити смерті
Події у Прип’яті. Оцінивши масштаби катастрофи, влада вирішила евакуювати жителів Прип’яті. Відповідне рішення було прийнято о півдні 27 квітня. І треба визнати, що заходили проводилися з блискавичною швидкістю, хоч і тут не обійшлося без цинічної брехні. Близько першої години дня по радіо пролунало оголошення, щодо евакуації, яке закінчувалося так:
«…Всі житлові будинки на період евакуації будуть охоронятися працівниками міліції. Товариші, тимчасово залишаючи своє житло, не забудьте, будь ласка, закрити вікна, вимкнути електричні та газові прилади, перекрити водопровідні крани. Просимо дотримуватися спокою, організованості і порядку при проведенні тимчасової евакуації».
«Тимчасова евакуація» триває й досі. Люди, що покидали домівки та своїх домашніх улюбленців, яких не можна було брати з собою, більше ніколи не повернулися додому. Так виникло місто-привид.
Читайте також: Про роль Хрущова в історії Київського зоопарку і чому одного разу вижило лише 4 тварини із тисячі
А в цей час у Києві. За трохи більше як 100 кілометрів від Прип’яті в український столиці панували зовсім інші настрої. Ніхто не метушився і не турбувався, кияни насолоджувалися першими дійсно теплими днями 86-го року. Стовпчики термометра сягали позначки у 20 градусів. Тому кияни охоче ніжилися на сонечку, прогулювалися парками, засмагали та порпалися у палісадниках та на городах. І хоча містом уже ширилися страшні чутки про смертельну небезпеку, все ж більшість людей ні про що не здогадувалася і весело проводила вихідні.
На 27 квітня було заплановано футбольний матч між київським «Динамо» та московським «Спартаком». Влада добре розуміла, що перенести або скасувати спортивне видовище означало б посіяти сумніви серед жителів міста, тому змагання пройшли за планом. В той день на Республіканському стадіоні (сьогодні Олімпійському) зібралося 82 тисячі поціновувачів спорту. А рівень радіації у Києві тим часом уже перевищував норму у 125 разів!
Цікаво, що футболістів обох клубів теж не повідомили про те, на яку смертельну небезпеку їх наражають. Ніяк не коментували й погане самопочуття футболістів «Спартака», які бентежно спали у ніч з 26-го на 27-ме квітня. Тренер московської команди після матчу, який гості програли, знизував плечима і говорив «ніколи так погано не грали», він і гадки не мав про причини… З Києва спартаківці вирушили до Мінську, знову ж таки, не підозрюючи, що у тому ж напрямку за ними слідує радіоактивна хмара.
А кияни залишилися вдома і вже активно почали готуватися до наступного планового дійства — численної першотравневої демонстрації.
Читайте також: День 27 квітня 1986 року. Шведи помітили аномальну радіацію
В цей же день у Швеції. Неймовірно, але того ж таки 27 квітня у Швеції теж проходили історичні події на футбольному полі.
В ефірі радіостанції «Ехо» пролунало бентежне повідомлення, про завищений рівень радіації. Швейцарці й подумати не могли, що той рівень, який зафіксували їх прилади — це лише відголоски радіаційного фону Чорнобиля.
Тому в першу чергу звернули увагу на АЕС Форсмарк і спішно евакуювали її працівників, доправивши на футбольне поле за 20 кілометрів від станції. Встановлюючи причини підвішеної радіації, швейцарці не могли збагнути, чому рівень опромінення тих працівників, що були на станції не відрізняється від рівня тих, хто ще не встиг потрапити на робоче місце.
І тільки наступного дня страшна картина почала вимальовувати, пролунало повідомлення ТАСС:
«На Чорнобильській атомній електростанції стався нещасний випадок. Один з реакторів отримав пошкодження. Вживаються заходи з метою усунення наслідків інциденту. Постраждалим надана необхідна допомога. Створено урядову комісію для розслідування того, що сталося».
Читайте також: Батьківщина-мати: День народження сталевої пані столиці
1 травня: усі на демонстрацію!
Під тиском міжнародної спільноти влада наважилася розказати про аварію в програмі «Время», повідомлення тривало 14 секунд. Такою ж сміховинно коротким була й замітка в газеті за 29 квітня — всього 6 речень. А поруч з цією «незначною» новиною на все шпальто майоріла патетична стаття про те, що в Києві пройде традиційна першотравнева демонстрація.
Треба сказати, що анонс першотравня у газеті за 29 квітня був передчасним. Читачі й гадки не мали, що вже декілька днів точиться суперечка між Михайлом Горбачовим та Першим секретарем ЦК КПУ Володимиром Щербицьким.
Щербицький був в епіцентрі подій, від ніс відповідальність за трагедію, що розгорталася навколо столиці і рішуче вимагав відміни масштабної акції. Однак Горбачов не хотів слухати аргументів. Навіть після того, як вчені «виклали на стіл» факти про рівень небезпеки, про те, що Хрещатик знаходиться в низині і тому тут радіаційний фон надвисоким.
Читайте також: Київська долина смерті: історії тих, хто вижив
Секретарі партії радилися і сперечалися аж до вечора 30 квітня. І весь цей час київські школярі старанно готувалися до демонстрації і репетирували на «свіжому повітрі». Під час цих тренувати вони вже отримали значну дозу радіації. А попереду на них чекала епічна кульмінація — першотравень на Хрещатику, де фон перевищуватиме норму у 500 разів!
Треба сказати, що Володимир Щербицький не зміг протидіяти Михайлові Горбачову, однак все ж намагався мінімізувати катастрофу. Тому дійство на радіоактивному Хрещатику тривало рекордно мало — всього 1 годину 20 хвилин, а планувалося свято тривалістю в 5 годин. Зменшили і кількість учасників, якщо спочатку від кожного району міста мало бути 4-5 тисяч представників, то врешті влада затребувала тільки 2 тисячі людей.
Читайте також: День 1 травня 1986 року. Якою була першотравнева демонстрація на Хрещатику
Тодішній голова Київського міськвиконкому Валентин Згурський через багато років після аварії коментував подію так:
«Володимир Васильович сказав мені, що доведеться виходити на Хрещатик і взяти з собою сім’ї, щоб показати людям, що немає причин для паніки. На першотравневу демонстрацію Щербицький взяв свого онука Володю, а я трьох синів і двох онуків. Загроза для всіх учасників демонстрації була дуже серйозною. Повітряні радіоактивні потоки з боку Дніпра йшли прямо на Хрещатик. На той час в атмосфері був йод, який сильно впливав на щитоподібну залозу людини».
Отже влада чітко розуміла масштаби аварії і могла спрогнозувати наслідки активностей у Києві, але вперто продовжувала вдавати ніби нічого не сталося.
Читайте також: День 4 травня 1986 року. Члени політбюро ЦК КПРС поїхали на місце аварії на Чорнобильській АЕС
6 травня: усі на велоперегони!
Матчу за участю 82 тисяч глядачів та тисячної першотравневої демонстрації було недостатньо, тому 6 травня 1986 року пройшла ще одна масова акція — перший етап 39-го міжнародного Велопробігу Миру.
І тут знову здоров’я киян пожертвували заради політичних ідей. Справа в тому, що Велоперегони Миру зазвичай не проходили на території Радянського Союзу. І тільки у 1986 році вдалося все зорганізувати так, щоб перший етап перегонів стартував у Києві. Відміняти таку подію через радіацію для влади було неприпустимим.
Тому вже заданий голова міськвиконкому Валентин Згурський 6 травня провів урочистий мітинг і спортсмени рушили, незнаючи наскільки шкідливим може бути спорт.
Читайте також: День 26 квітня 1986 року. Яким він був для Києва?
Вакханалія урочистостей і масових зібрань почала вщухати в Києві тільки 9 травня. Тоді Володимир Щербицький таки домігся евакуації дітей з міста. І потроху до киян почала доходити інформація, а з нею й усвідомлення того, що сталося. Осиротіла столиця, в якій більше не лунав дитячий сміх, справляла гнітюча враження. Дорослі без кінця повинні були прати одяг, в якому виходили на вулицю, заради профілактики пити червоне вино і сподіватися на краще. Бо після всього, що сталося киянам залишалася одна лише надія.