“Кругла будова” – трохи ніяковіючи називає пан своє архітектурне творіння.
За допомогою дерев’яного шпателя він збудував щось середнє між юртою та іглу зі снігу, який він прибирає від інших будівель на території музею під відкритим небом у Пирогові.
Це я зробив для того, щоб було чисте подвір’я біля цього будинку. Багато снігу тепер”, – розказує пан.
В нього довга борода, хриплий тихий голос та доброзичливий погляд – не інакше, як ми зустрілись із самим Паном Лютим.
Споруда гладко оброблена з усіх боків, а всередині стоїть загадковий темний ящик, який, імовірно, виконує роль стільця.
Точно наче з казки, затишна юрта висотою в людський ріст немовби слугує місяцям залом для перемовин. Щоразу вони закінчуються одним і тим самим – весна близько.
Казка про 12 місяців надзвичайно точно підпадає під концепцію музею під відкритим небом у Пирогові.
Незмінний порядок чергування місяців, в кожного своя особлива магічна сила та повна підвладність силі природи абсолютно всього добре перегукується з українською народною обрядовістю.
Часник довкола дверей нагадує звичай в деяких регіонах України класти під скатертину на Святвечір по головці часнику, аби ніякі злі сили не потривожили сакральне домашнє дійство.
До того ж, подекуди стіл сервірують і на померлих членів родини. Спеціально для них після вечері їжу не збирають зі столу, а лишають до ранку, адже ніколи не знаєш, у формі чого та коли саме можуть явитись духи предків…
Читайте також: Наспівались і наколядувались. Як відсвяткували Різдво у Музеї просто неба
Втім, облишимо містику.
“12 місяців” – не лише про підвласність людського життя природі (типу, ти не знайдеш підсніжники зимою, хоч ти що роби…).
(Хіба що ти потоваришуєш з Березнем…)
Читайте також: Музей “Пирогово” – весняна прогулянка у минуле (ФОТОРЕПОРТАЖ)
Гостро в цій казці піднімається також питання сімейності та аб’юзивних стосунків.
Падчірка, яку класично в таких творах вічно гноблять та залякують, була настільки психологічно знищена тиранічною мачухою, що розуміла – або підсніжники серед зими, або смерть.
Раніше ми вже писали про схожий сюжет – Козетта зі “Знедолених”.
Ці образи та питання ми можемо відрефлексувати для себе, гуляючи засніженим просторим Пироговом.
Чи є в нашому житті така людина, для якої ми щиро шукали б підсніжники зимою, якби вона попросила? І чи є така, для якої ми робили б це зі страху?
Чи є в нас така людина, якій ми могли б довірити свої найпотаємніші забаганки?
А може ми просто зараз знаходимось в бездумних, автоматичних пошуках тих самих підсніжників серед зими і треба перестати шукати?
Як і боротись з повітряними млинами – щобільше зусиль ми докладаємо, то гірше в нас виходить.
(Лиш не показуйте це місце дону Кіхоту, якщо не хочете, аби почалась Третя Світова).
Читайте також: Територія психлікарні ім. Павлова повна дивних скульптур та картин. Тут – дон Кіхот, Демон та Ван Гог
Пирогово повен простору для фантазії та образів, які можна трактувати як завгодно і витягувати звідти що ви хочете та що вам потрібно.
Так найтрадиційніша та найісторичніша локація перетворюється в нас в голові на простір зовсім іншого мистецтва, простір для того, аби ставити собі питання.
Що ми цінуємо більше – затишну хатину з плетеним тином…
…чи юрту, дбайливо зліплену магічними руками Пана Лютого?
В когнітивно-поведінковій терапії є вправа, під час якої треба уявити себе деревом.
Суть вправи в тому, аби усвідомити, що попри дощі, морози, спеку, свята та історичні трагедії дерева стоять і цвітуть незалежно від умов довкола них.
Можемо модифікувати вправу під Пирогів і подумати, якби ми були будинком – то яким?
Який в нас фундамент, на що виходять наші вікна, чи не підтікає в нас дах? 🙂
Словом, подорож до Пирогова завжди може бути терапевтичною.
Головне – дивитись уважно і дослухатись до себе. Все решта – докладеться саме.
Читайте також: Чому люди ходять в парк?