Керівник Українського центру вивчення історії Голокосту, канд. іст. наук, провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України Анатолій Подольський в інтерв’ю «Великому Києву» розповів, що насправді подібні заходи та уроки пам’яті про події Голокосту в Україні офіційно проводяться із перших днів незалежності.
Також він як історик не розуміє, навіщо Міносвіти України долучається до проєкту, де росіяни спробують нав’язати свої наративи тлумачення Голокосту.
«Складається враження, що для МОН України їхні репутація та ім’я не важливі…» – говорить Анатолій Подольський.
– У навчальних закладах України цю тему почали викладати відразу після розпаду Радянського Союзу як частину історії Другої світової війни та як власне історію України. І до цього дотична велика кількість українських істориків. День пам’яті жертв Бабиного Яру вже багато років існує в Україні. У цей день проводять уроки пам’яті. У чому новизна?
– Ви маєте на увазі шкільну та університетську програми?
– Так. В університетах України взагалі десятиліттями пишуть на цю тему наукові роботи та захищають дисертації. Якщо ми говоримо про середню освіту, то в Україні є два потужних освітніх центри з вивчення, викладання та підготовки методик, авторських програм та навчальних курсів з викладання історії Голокосту та долі євреїв України у часи Другої світової війни – Український центр з вивчення історії Голокосту у Києві та Інститут «ТКУМА» в Дніпрі.
Ці інституції вже понад 20 років видають книжки, навчальні посібники, програми, а також десятки тисяч учителів проходять тут курси підвищення кваліфікації із викладання даної теми. Чиновники Міністерства освіти добре про це знають. Прикро, що таким чином міністерство просто ганьбить себе. Вони б мали не підписувати меморандум, а сказати, що цю тему давно вивчають у нашій країні, її давно викладають.
Господарі з Росії наказали увійти представникам МЦГБЯ у всі сфери і бути там першими. Найгірше, що в цьому беруть участь українські чиновники з Міністерства культури та Міністерства освіти. А що їм робити, якщо нинішній Офіс президента підтримує проросійську фундацію? Це частина гібридної війни, яку веде Росія проти України.
Мені шкода, що у чиновників моєї держави таке ставлення. Насправді це гірше, ніж сама фундація. Це принизливо для України, як і все, що вони роблять зараз у Бабиному Яру. Це ставлення до нас, як до колонії, бо нам з іншої країни побудують меморіал і казатимуть, як досліджувати цю тему і як її викладати у навчальних закладах. Це сором для української культури пам’яті та для нашої науки.
– Хто з українських істориків причетний до написання концепції викладання теми Голокосту у школі, яку пропонує російська фундація?
– На сайті цього фонду є прізвища істориків – це українські науковці, і, як на мене, вони хороші вчені, але гроші, на превеликий жаль, для них не пахнуть. Вони навіть не уявляють, наскільки втрачають свою власну людську та професійну репутацію, співпрацюючи з приватним російським проєктом. Прикро, що вони не бачать нічого кримінального в тому, що є співробітниками російської фундації.
На жаль, ці люди не усвідомлюють, що їхніми руками Росія буде нав’язувати нам свою гуманітарну політику. Прикро, що українська влада: міністр освіти Шкарлет, міністр культури Ткаченко – дивляться на чинного президента і голову уряду, і продовжують співпрацю із фундацією, яка здійснює агресію, фактичне вторгнення в українську культуру пам’яті про жертви Другої світової війни, зокрема про жертви Голокосту.
Крім того, це загроза суб’єктності та ідентичності України. Для цього проросійського Меморіального центру Голокосту «Бабин Яр» (МЦГБЯ), для Хржановського, Яковера, а в першу чергу – для їхніх господарів з РФ Україна не є суверенною державою, а територією, де вони реалізують свої проєкти.
Тобто продовжується тиск з боку ініціаторів російського проєкту меморіалу в Бабиному Яру на українську культурну та наукову спільноту, на українське громадянське суспільство. Представники і лобісти російського проєкту меморіалу в Бабиному Яру фактично тотально ігнорують той факт, що в Україні протягом 30 років вивчали історію Голокосту, викладали цю надскладну тему, проводили дослідження. Але влада нівелює всю цю працю, погоджуючись реалізовувати концепцію країни-агресора.
– Невже у Міносвіти справді не розуміють, що Україна ризикує таким чином отримати «троянського коня», який диктуватиме з Росії, як українським школярам і студентам вивчати тему Голокосту?
– Найгірше, що чиновники Міністерства освіти і науки не протистоять, а виконують ці речі. Вони продовжують поводитись, як в часи тоталітаризму. Тож замість того, щоб пояснити росіянам, що вони зайшли на чуже поле, а в України є свої досягнення у царині викладання історії Голокосту і не можна їх так просто і брутально ігнорувати, наші чиновники просто сліпо підписують меморандуми з проросійським фондом.
До речі, ані представники цієї російської фундації МЦГБЯ, ані наші горе-чиновники МОН навіть не згадали чи не знають, що між ними у 2018 році вже було підписано меморандум про співпрацю, такий собі пустий папірець?! Ні ті, ні інші не беруть до уваги дії своїх попередників, все виглядає як абсолютно безвідповідальні домовленості.
– Ви взагалі комунікували з цього приводу з представниками російського проєкту меморіалізації Бабиного Яру?
– Я є опонентом цього фонду вже 5 років як український історик. Щодо меморандуму, то прикро не за російську фундацію, а за наше Міністерство освіти. Прикро, що нинішня влада замість підтримки українського державного проєкту і власного громадянського суспільства підтримує ворожу фундацію.
– Чи буде якась реакція істориків, які розроблять державну концепцію вшанування жертв Бабиного Яру, на цю подію? Можливо, лист-звернення до Міносвіти з вимогою скасувати Меморандум?
– Я впевнений, що буде. У чому я бачу надскладність ситуації – це вторгнення росіян не лише в царину освіти, але й в культуру пам’яті України. Мені стало зрозуміло все ще у 2016-му році.
– Але ж цей російський проєкт підтримують не лише заможні євреї з Росії, але й українські. Наприклад, пан Пінчук, хоча він не робить жодних публічних заяв щодо цього.
– Залишу це запитання без коментарів. Для мене це український олігарх, якому абсолютно байдуже до створення української культури пам’яті про минуле, як і для його інших колег типу Фірташа, Ахметова, Коломойського тощо. Для них Україна – просто місце реалізації бізнесових інтересів та отримання надприбутку.
І якщо вони іноді підтримують деякі культурні проєкти, то лише тому, що їх цікавить покращення власного іміджу та прибуток, а зовсім не суть і значення того, куди вони раптом виділяють свої власні кошти, що мають дуже сумнівне походження. Вони не відчувають жодної відповідальності перед українськими громадянами. Їх не цікавить, як молоді українці будуть сприймати історію України, як будуть ставитись до власного дуже важкого минулого.
З цією фундацією нам стало все зрозуміло після першої зустрічі. Неважливо, які там прізвища. Важливі оця ганебна поведінка влади і прикрі підходи моїх колег-істориків, які погоджуються з ними співпрацювати і вважають, що нічого страшного у цьому немає.
– Ви причетні до цьогорічної підготовки заходів до 80-ї річниці трагедії у Бабиному Яру?
– Жодним чином. За словами моїх колег, організаційний комітет ще жодного разу не збирався. До нього увійшли Яковер та Хржановський, до яких є лояльним голова Офісу президента Єрмак. Державна влада зараз нам демонструє, що вона ігнорує державну концепцію вшанування пам’яті жертв Бабиного Яру, розроблену Інститутом історії України НАН України.
Це робота багатьох українських істориків, і я пишаюся, що є серед них. Як сказав один із авторів державної концепції професор Олександр Лисенко – в українській культурі відбувається абсолютний нонсенс, коли розроблену Інститутом історії з 2017 по 2019 рр. державну концепцію меморіалізації Бабиного Яру (інтелектуально-наукова громадськість та українське громадянське суспільство схвально поставилися до цього) не підтримала державна влада, надаючи натомість перевагу російському фонду.
Зараз усі заходи на меморіальних теренах Бабиного Яру контролює російська фундація. Наприклад, за Мінорою були залишки православного цвинтаря, і вони додумалися зробити там синагогу. Піднявся шум, і тепер синагога в документах стала «Місцем роздумів».
Чинний президент, голова уряду і керівник Офісу президента говорять щось типу того, що вони найняли російський фонд… Таке їхнє ставлення до пам’яті про минуле цілком можна порівняти із ситуацією, коли, наприклад, наймають турецьку фірму для будівництва доріг. Я бачу порожнечу в їхніх очах і ставлення до меморіалізації Бабиного Яру як до бізнес-проєкту.
– Чому у російського фонду є підтримка?
Тому що не було Нюрнбергу над ГУЛАГом. Йдеться про те, що коли світ засудив націонал-соціалістів, то пострадянський простір не засудив сталінський комуністичний режим. Тому ми й досі у цьому просторі, де можна зустріти киян, які не бачать нічого страшного в тому, що на кістках загиблих будують будинки й дороги, або «какая разніца», хто будує Національний меморіал у Бабиному Яру – українська держава чи олігархи з Російської Федерації, що почала й продовжує війну проти нас.
На жаль, хіба когось хвилює, що це антиукраїнська концепція чи колоніальний підхід до України? Хіба когось хвилює, що це гроші тих, хто фінансує зброю, яка вбиває українських воїнів. Тепер росіяни нам ще й в освіті розкажуть, який пам’ятник побудувати, як викладати тему Голокосту у школах. Це неприпустимо, і ми маємо зупинити їх.
Читайте також: Йосиф Зісельс: київська влада ігнорує українських вчених і їх бачення музею у Бабиному Яру
Нагадаємо, Київрада кілька разів переносила розгляд проєкту “Бабин Яр” від скандального російського режисера Хржановського. Кличка і Київраду закликають не підтримувати російський проєкт меморіалу “Бабин Яр”. А СБУ заявляє про можливе використання центру Голокосту “Бабин Яр” для дискредитації України.
У зв’язку з цим українські євреї почали збір протестних підписів проти нової наруги над історією народів. Вони звернулися до громадянського суспільства з закликом захистити православний цвинтар від будівництва, яке загрожує міжнаціональним та міжконфесійним конфліктом в Україні.
Як повідомлялося, в 2020 році довкола Меморіального центру виникло одразу кілька скандалів.
У лютому новопризначений художній керівник проєкту росіянин Ілля Хржановський запропонував перейменувати станцію метро “Дорогожичі” на “Бабин Яр”. #ВК писав, що це викликало гнівну реакцію містян. Тоді ж з’ясувалося, що пан Хржановський – людина зі “складною” біографією. Раніше він займався кіновиробництвом й потрапив до скандалу після екранізації фільмів “4” та “Дау”. Більше ви можете прочитати в цій нашій статті.
Хржановському, який створюватиме меморіал Бабин Яр, готували підозру у зв’язку з фактами катування немовлят, скоєних під час зйомок в Харкові фільму “Дау. Дегенерація”.
У вересні, перед відкриттям аудіовізуальної інсталяції, керівництво приватного проєкту «Меморіальний центр Голокосту «Бабин Яр» назвало журналіста «BigKyiv» «пропагандистом» через незручні питання, адресовані художньому керівнику Меморіального Центру Голокосту «Бабин Яр», скандальному режисеру Іллі Хржановському.