Різдвяна ялинка
У дореволюційному Києві Різдво святкували саме 25 грудня, але за Юліанським календарем. Оскільки свято передувало зустрічі Нового року, то ялинка вважалася саме різдвяною і з’являлася в домівках киян 24 грудня.
Ялинку прикрашали іграшками та гірляндами власного виробництва, а найвідомішими ялинковими прикрасами Києва були позолочені горішки, які в великій кількості продавалися на базарах напередодні свята.
Читайте також: Христос народився! Історія Різдва католицької громади Києва
Сочевник
Різдвяні традиції сповнені символізму. Так на маківку ялинки встановлювали зірку, яка собою символізувала Віфлеємську, що запала на небі на честь народження Спасителя.
Святковий стіл киян складався з 12 страв, за кількістю апостолів. Всі пригощання були пісними: без молока, яєць, масла та м’яса, адже Святвечір — останній день посту.
Вечір напередодні Різдва часто називають «сочевник», назва походить від головної страви вечора — «сочива». Рецептів її приготування дуже багато, як правило вона складається з соку в який додають мед, а потім розмочують у ньому зерна пшениці чи сочевиці, мак, горішки та сухофрукти. В український традиції «сочиво» називають куттєю.
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Вертеп
Найпопулярнішим вертепом у дореволюційному Києві був студентський. Його демонстрували студенти Київської духовної академії. Дійство проходило на двох ярусах: нижній був призначений для сатиричних замальовок за участю таких персонажів, як козак, шинкар чи москаль, а верхній — для різдвяних сюжетів.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
Святки та ворожіння
Майже два тижні після Різдва, до Хрещення Господнього, тривають Святки. В цей період кияни розважалися та намагалися за всяку ціну дізнатися майбутнє. Найчастіше ворожінням займалися незаміжні дівчата, але й молодим хлопцям важливо було вимолити собі гарну дружину. Як правило, хлопці вирушали до церкви молилися і просили нареченої.
Моторошним і саме тому дуже популярним було ворожіння за допомогою дзеркал. Обряд його проведення простий: три дзеркала треба було натерти до блиску, та поставити так, щоб вони відображали одне одного. У центрі розміщувалася нова свічка. Дівчина повинна залишитися у кімнаті одна та з настанням ночі запалити свічку, вдивляючись у зображення вона мала побачити свого судженого.
На «ворожку» чекали випробування, вважалося, що в відображення можна було побачити і жахливі картини. Часто за спиною дівчини починало коїтися щось химерне, лунали потойбічні звуки, але на це не можна було звертати увагу, а озиратися суворо заборонялося. Якщо ставало надто лячно, то дівчина повинна була сказати «Чур мене».
Читайте також: ТОП-7 кумедних фактів з історії Київського університету: лицарі науки, революціонери і шанувальники дівчат
Хитрощі з відгулами
У 1918 році відбувся перехід на Григоріанський календар, але священики вирішили продовжити користуватися Юліанським. Тому Різдво — 25 грудня за старим стилем, почало припадати на 7 січня за новим.
На честь Різдва всі службовці старого Києва отримували два додаткових вихідних, ця традиція певний час зберігалася і при більшовиках. Але робітники йшли на хитрість: вони заявляли, що воліють працювати 25-26 грудня, а натомість просили два відгули, які брали на 6-7 січня. Так вони отримували змогу святкувати Різдво у звичні для них дні.
Читайте також: ТОП-6 фактів про художника зі світовим ім’ям Сандро Фазіні
Різдвяна ялинка у шафі
Комуністична влада негативно ставилася до Різдва та всіх релігійних свят. З метою пропаганди організовувалися численні «комуністичні святки», на яких читалися доповіді про шкоду релігії та відсталість традицій.
Однак, лише на словах побороти святкові традиції не вийшло, тому в 1929 році Різдво офіційно заборонили. Киянам знову довелося йти на хитрість і святкувати народження Спасителя потайки. Різдвяні ялинки продовжили встановлювати та прикрашати, однак їх ховали від допитливого ока у шафах, щоб не було видно вогників.
Читайте також: Кіно і люди: ТОП-10 цікавих фактів про перші фільми у старому Києві
Ялинка на Софійській площі
У 1935 році ялинка отримала «амністію». Щоправда у країні «войовничого атеїзму» встановлювати її на честь Різдва було недоречно, тому Павло Постишев у своїй передноворічній статті газеті «Правда» наголошував: ялинка встановлюється новорічна і переважно для дітей.
Вже 1936 року зелена красуня була встановлена на Софійській площі. Приблизно в цей час починається масове виробництво радянських ялинкових прикрас: жодних янголят, тільки зрозумілі радянські символи, так як червоноармійці, парашутисти, аероплани та танки.