Хочеш заміж — звертайся до незнайомця
Перші прояви святкової метушні у Києві починалися в День Святого Апостола Андрія, що за старим стилем припадав на 30 листопада, а сьогодні святкується 13 грудня. Як не дивно, але християнське свято супроводжувалося ворожінням, особливо «зловживали» ним незаміжні дівчата.
Згідно традиції, дівчина, яка хотіла дізнатися ім’я майбутнього чоловіка, повинна була в Андріїв день звернутися до першого зустрічного чоловіка. Як він представиться — так і зватимуть судженого.
А ті ж представниці прекрасної статі, які вже мали обранця, але ще не дочекалися пропозиції, повинні були виконати інший ритуал. Під час богослужіння у церкві треба було притулятися якомога ближче до коханого.
Читайте також: ТОП-7 кумедних фактів з історії Київського університету: лицарі науки, революціонери і шанувальники дівчат
Найпопулярнішим храмом у цей день ставала Андріївська церква. Дівчат, охочих влаштувати шлюб було в ній аж надто багато. За свідченнями істориків, Митрополит в цей день навіть просив керманичів міста посилити охорону.
Особливо галасно в цей день було у сім’ї Булгакових – у домі на Андріївському узвозі, 13. Справа в тому, що Варвара Михайлівна – мама майбутнього письменника, започаткувала традицію музичних вечорів, так званих журфіксів. Проводилися вони чи-то по непарним суботам, чи-то кожного 13-го числа місяця. Тож на Андрія в вітальні грали на фортепіано, проводили конкурси та ставили сценки.
Читайте також: Хобі сім’ї Терещенків, яке стало культурною спадщиною киян
Не вийшло з Андрієм — спитай у Варвари
Наступний святковий день, коли дівчатам можна ворожити, припадав на 4 грудня (за новим стилем — на 17-те) — День Святої Варвари. І знову ж, дівчат найбільше цікавило питання шлюбу. Тому під подушку на ніч клали три лаврових листки, на яких надписували імена: Ананій, Азарій, Мисаїл. Вважалося, що за таких обставин, дівчина обов’язково у сні зустрінеться з судженим.
Традиційним для цього дня були відвідини церкви, особливої популярності набував Михайлівський собор, в якому зберігалися мощі святої, сьогодні вони знаходяться у Володимирському соборі.
Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?
Не чекай подарунків від Миколая
День Святого Миколая припадав на 6 грудня (за новим стилем — на 19-те). Католики у цей день розвішували панчохи та шкарпетки, чекаючи на гостинці та подаруночки від доброзичливого Миколайчика.
А от православні сприймали святого зовсім інакше, він здавався їм досить серйозним. Не випадково на православних іконах Миколай має грізний вигляд. Єдиним «подарунок», який можна було отримати від Миколая, було здоров’я для близьких.
Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми
Лускунчики по-київськи
Традиція прикрашати оселю святковою ялинкою з’явилася у Києві в 1840-х роках, але вона не стосувалася Нового року, а більше значення мала для святкування Різдва. Ялинку встановлювали у переддень свята — 24 грудня. Коштувала вона 50 копійок. У ті часи за такі гроші можна було купити двох курчат.
Ялинкових прикрас було вкрай мало, тому майже всі родини займалися майструванням самостійно. Як правило, використовували вату та кольоровий папір, а особливою прикрасою вважалися золотаві горішки. Звичайний волоський горіх покривали фарбою вішали на ялинку.
Прикраса досить швидко стала традиційною, тому в Києві напередодні свят з’являлося чимало охочих поторгувати горіхами. Досить раціонально міркуючи, продавці вирішили, що якісні горіхи фарбувати немає сенсу, тому продавали трухляві. Велике розчарування чекало на тих, хто все ж наважувався поласувати смаколиком.
Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва
Традиція майструвати ялинкові прикраси поновилася в Києві у повоєнні роки (між 1945 роком та 1950-ми роками). Тоді теж здебільшого використовували вату, але на зміну горіхам прийшли соковиті мандарини. Їх продавали поштучно, вже загорнуті в папір, залишалося лише стягнути обгортку ниткою і повісити на ялинку.
Що стосується зірки на маківці ялинки, то вона ніколи не була суто радянським символом. Ще за довго до комуністів, кияни встановлювали її як символ Віфлеємської зірки, що своєю появою на небі ознаменувала народження Христа.
Ось як згадує святкову метушню Олександр Вертинський:
«На Різдво, в Святвечір, після ретельного прибирання в квартирі натирали підлоги. Здоровенний веселий мужик Микита танцював на одній нозі по кімнатах з ранку до вечора, возячи щітками по підлозі і заповнюючи всю квартиру скипидарним запахом мастики і власного поту. Потім той же Микита приносив з базару високу пишну ялинку».
Читайте також: Валентина Саніна-Шлее — киянка, що підкорила Нью-Йорк, полонила серця голлівудських дів та конкурувала з Гретою Гарбо
Почати рік з візиту
У дореволюційному Києві існувало чітке розмежування свят: Різдво — для сімейного відпочинку, а Новий рік — для поновлення дружніх стосунків. Саме тому перший день року відводився для візитів.
Це не були тривалі гостини. Вони обмежувалися кількома фразами і містили досить формальне привітання з Новим роком. Часом замість того, щоб розмовляти, гості просто передавали через прислугу свою візитну картку.
Трагікомічно, але іноді господарів дому так дратували відвідувачі, що вони йшли на хитрість. На дверях будинку розміщувалися написи, приблизно такого змісту: «У нас в квартирі дифтерія», іноді посилалися на зараження скарлатиною. Ясна річ, турбувати хворих, ніхто не наважувався.
Читайте також: Об’єднані Лук’янівською тюрмою: Богомолець, Петлюра, Рильський, отець Олександр
Розбиті на щастя чашки
Свята, як правило, найбільше радують дітей. У Варвари Михайлівни Булгакової було аж семеро дітей, і кожному треба було гарантувати святковий настрій. Тож мати започаткувала цікаву традицію: на Різдво «під ялинку» вона складала казки або цікаві оповідки.
Михайло Афанасійович продовжив традицію вже в своєму шлюбі з Оленою Сергіївною. Щороку на Різдво він писав невеличкі п’єси, а потім родина влаштовувала, такий собі, домашній театр.
А от інша традиція родини з літературою не пов’язана, хоч і дуже символічна. Спеціально до Нового року готувалися чашки, на яких надписували дату року, що минає. А в новорічну ніч влаштовували грандіозне побиття посуду.
Цитата з роману Михайла Булгакова «Біла гвардія»
«Итак, был белый, мохнатый декабрь. Он стремительно подходил к половине. Уже отсвет Рождества чувствовался на снежных улицах. Восемнадцатому году скоро конец. Над двухэтажным домом № 13, постройки изумительной… в саду, что лепился под крутейшей горой, все ветки на деревьях стали лапчаты и обвисли. Гору замело, засыпало сарайчики во дворе и стала гигантская сахарная голова».