Найдовша київська ніч
Найдовша ніч в історії Києва тривала 13 днів. 1 лютого 1918 року кияни пішли спати, а прокинулися уже вранці 14-го. Радянська влада, яка на той момент панувала у місті, вирішила відмовитися від Юліанського календаря і перейти на новий — Григоріанський. Розбіжність між двома способами обрахунку часу була як раз у 13 днів, цим і поясняється тривалий «летаргічний» сон киян. Але така неординарна подія ставалася в житті міста аж двічі, і обидва рази у 1918 році. Ще одну ніч, довжиною в 13 діб, оголосила влада УНР: заснули 16 лютого, а прокинулися вже навесні — 1 березня.
Рішення про введення Григоріанського календаря було не досить своєчасним, адже вся Європа перейшла на більш точний спосіб обрахунку часу ще в 1582 році. Так, понад 300 років Європа та Російська імперія жили у різних часах. При цьому і православні кияни, і кияни католицького віросповідання визнавали, що Христос народився саме 25 грудня, однак дати не співпадали.
Але й після введення Григоріанського календаря справа не роз’яснилася, а тільки ще більше заплуталася. Радянська влада опікувалася не тільки заміною календаря, але й досить активно боролася зі «шкідливим атавізмом» — релігією. Тому всі її дії викликали непокору з боку православної церкви, логічно, що священики вирішили продовжити керуватися Юліанським календарем. Так де-факто Київ почав жити у двох часових проміжках — за старим та новим стилем, а Різдво стало припадати не на 25 грудня, а на 7 січня.
Цікаво, що сьогодні в світі існує навіть не дві, а три можливі дати святкування народження Спасителя. Католики, протестанти і частина православних славлять Хреста 25 грудня, друга частина православних вірян, греко-католики та деякі протестанти чекають настання 7 січня. А от вірменські православні святкують 6 січня, при чому свято об’єднує у собі одночасно і Різдво, і Хрещення.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
Католицька громада Києва
Католицька громада у столиці України завжди була досить значною, проте її чисельність постійно змінювалася, в залежності від політичної ситуації. Здебільшого католиками Києва були поляки за національністю. У цьому плані досить показною є історія перебування у столиці України домініканця Якова Одровонжа (Святого Гіацинта).
Яків Одровонж прибув до Києва на початку ХХІІІ століття, з дозволу князя Володимира, який на той момент прихильно ставився до місіонера. Спочатку католицька громада Одровонжа об’єднувалася навколо монастиря Пресвятої Богородиці, заснованого в 1159 році братами католицького ордена бенедиктинців. Де саме розташовувався цей храм досі невідомо, але вже у 1228 році з’явився перший домініканський костел — Діви Марії на Подолі.
Одровонж мав особливі повноваження, надані Папою Римським, і повинен був активно заохочувати православних переходити у католицизм. Вочевидь, місіонерська робота проводилася досить успішно, так як католицька громада збільшувалася на очах. Але князь Володимир швидко змінив свою прихильність на неприязнь і вже в 1233 році Яків Ондровонж був вимушений покинути Київ.
Читайте також: ТОП-7 кумедних фактів з історії Київського університету: лицарі науки, революціонери і шанувальники дівчат
Приблизно так, як скалилася стосунки Володимира та Ондровонжа, і складалися відносини між офіційною владою та католиками у Києві: бували часи потепління, а бували й періоди гоніння. Однак, чисельність католицької громади зростала. Це видно на прикладі одного з найвеличніших католицьких храмів Києва — Кафедрального собору Святого Олександра, вул. Костельна, 17.
Ідея будівництва храму з’явилася ще в 1814 році, тоді ж розпочався і збір коштів. У 1815 році відомий та впливовий граф Потоцький звернувся до царя з проханням дозволити будівництво, на той момент отримати згоду вдалося. Вже у 1817 році розпочалися будівельні роботи, але на їх швидкість значно вплинуло Польське повстання 1830-1831 років, як відомо, левову частину католиків Києва складали саме поляки.
Тому будівництво найбільшої католицької святині в столиці України вдалося завершити поспіхом лише в 1842 році, а в 1849 році будівництво завершилося остаточно. Відомо, що число прихожан становило 30 тисяч, а всього в Києві на той момент проживало близько 189 тисяч людей. Цікаво, що серед прихожан Олександрійського костелу були і батьки майбутнього видатного художника Казимира Малевича, якого і похрестили у цьому храмі.
Читайте також: Київські легенди: безутішна вдова, утоплена та коти на службі зла
Вплив католиків на життя міста
На межі ХІХ-ХХ століть кількість тільки одних поляків у Києві становила 10%, а значить католиків було приблизно стільки ж, якщо не більше. Особливо помітною була їх присутність у культурному житті міста.
Так, майже 50% студентів Університету Святого Володимира були поляками, а серед викладачів їх було 20%. Саме тому при університеті відкрили католицьку капличку, при чому досить велику, адже в ній розміщувався навіть орган. Прецедент став поштовхом до того, що і при інших навчальних закладах почали відкриватися невеличкі католицькі храми, які функціонували аж до придушення січневого повстання у Польщі в 1863 році. У віру знову втрутилася політика.
Окрім викладацької діяльності, католики у Києві займалися видавництвом журналів та книжок, найвідомішим фотографом міста був поляк Володимир Висоцький, засновником першої поліклініки став професор Никонор Хржонщевський, відомим аптекарем був Адольф Марцинчик. Важко переоцінити вклад поляків в архітектуру міста, серед зодчих найбільш відомим є архітектор Владислав Городецький, який, до речі, подарував Києву величний Миколаївський костел, вул. Велика Васильківська, 77.
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Святкування Різдва
Одним з найголовніших свят християнського світу є Різдво. Щоправда, для католиків воно має більшого значення, ніж для православних. Так як православні вважать центральним святом все ж Великдень. Але, за виключенням цієї розбіжності і плутаниці у датах, святкові традиції мають багато спільних рис.
У дореволюційному Києві ялинки прикрашали саме напередодні Різдва — 24 грудня. У цей день заборонялося не те, що їсти, а навіть сідати за стіл. Господині метушилися на кухні та готували пісні страви. Традиційно до різдвяного столу подавали 12 страв, серед яких обов’язково повинне було бути частування з рибою.
Сідати за святковий стіл можна було лише з настанням ночі, коли зірки спалахували на небі. При чому перш, ніж перейти до частування, треба було відвідати храм. На Різдво у католицьких храмах проходить три меси: о півночі, на світанку та о півдні.
Цікаво, що саме на Різдво католики дарують подарунки один одному, особливо ця традиція подобається дітям, які з нетерпінням чекають настання ранку 25 грудня.