Воєнна атака на ялинку
Вперше різдвяна ялинка з’явилася в Європі з легкої руки Мартіна Лютера, який ще на початку XVI століття запропонував зустрічати свято в компанії ошатної зеленої красуні. Трохи згодом традицію намагався перехопити та запровадити на території Російської імперії Петро І. Однак зусилля імператора ще за його життя не зустріли великого ентузіазму у народу, а по смерті Петра І про ялинку надовго забули.
Певний час різдвяну ялику у Києві можна було побачити виключно в лютеранських, переважно німецьких, родинах. І тільки на при кінці ХІХ століття кияни таки взяли нову традицію на озброєння. Починаючи з цього моменту уявити собі київське Різдво без запаху хвої, гірлянд з горішків та подарунків під ялинкою було просто неможливо.
Читайте також: Від Зимового Миколая з кулаками до доброго Миколайчика з подарунками
Але перемога нової традиції виявилася короткостроковою і не такою безапеляційною як здавалося. Нищівний удар по ялинці нанесла Перша світова війна. Здавалося б, прямого зв’язку між світлими традиціями Різдва та буремними воєнними подіями немає ніякого, одна знайшлись охочі цей зв’язок встановить.
Справа в тому, що лютеранська ялинка не давала спокою православним священникам. Вони рішуче виступали проти нової символіки суто релігійного свята. Війна дала привід поновити полеміку навколо ялинкового питання. Російська імперія воювала з Германською, а значить ялинку можна було назвати ворожою. Користуючись моментом, Синод заборонив встановлювати та прикрашати дерево на Різдво.
Однак, чи то дух протесту зіграв свою роль, чи то світла традиція вже встигла укорінитися, але кияни на заборону не зважали. Не тільки у приватних будинках, а й у навчальних закладах продовжували прикрашати ялинку та влаштовувати навколо неї веселі різдвяні свята. Так ялинка витримала перший удар до долі, наступний був більш агресивним.
Читайте також: Чай по-київськи: легендарні рецепти з цукром, фруктами, горілкою
Даєш атеїзм!
З приходом радянської влади справи релігійні, а з ними і ялинкові, пішли значно гірше. Спочатку змінили календар – у нас з’явилися «новий» та «старий» стилі, а з ними і шалена плутанина. Різдво почало припадати не на 25 грудня, а на 7 січня. Кияни кинулись у різнобій: хтось продовжував святкувати у грудні, хтось намагався угнатися за змінами нового часу і облюбував січневу дату.
І все це можна було б якось витримати та узгодити, якби на те була воля влади. А влада, тим часом, воліла не дату закріпити, а стерти з пам’яті свято як таке. З цією метою у 1923 році з’явилося нове небачене і дещо дивне свято – пролетарські святки. Вони «за збігом» обставин відмічалися саме 25 грудня. Святкова традиція була наступною: виголошення урочистих промов, концерт народної самодіяльності, застілля.
Читайте також: Свята починаються з магії та ворожби
Паралельно з цим з’явилося і ще одне свято, у тому ж таки антирелігійному дусі: «комсомольське різдво». Воно теж припадало на 25 грудня, але святкувалося масштабніше. Тут було місце і для урочистих доповідей, і для сатиричних куплетів на тему молитов, і для карнавалів за участю таких негативних героїв як кулак, непман, білогвардієць.
Зусилля влади щодо переорієнтації на новий лад успіху не мали. Народу не хотілося нових та дивних свят взамін старим – зрозумілим та звичним. Зрештою у цьому двобої переміг компроміс: пролетарські світки та комсомольські різдва відмінили, а з ними заборонили і християнське Різдво з ялинкою.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
Ялинка у підпіллі
У 1929 році Різдво оголосили святом контрреволюційним, а 7 січня зробили звичайним робочим днем. Але прямою забороною побідні питання не вирішуються. Кияни згуртувалися навколо забороненого Різдва і таємно продовжували його святкувати.
Водночас і влада не пасла задніх: відряджала спеціальні команди активістів, які ночами мали видивлятися у вікна чи не відмічає, бува, хто контрреволюційне свято. Якщо порушників знаходили, то, окрім громадського осуду, їм загрожувала ще й втрата роботи.
У цьому двобої особливу роль відігравала саме ялинка. Прикрашена гірляндами та блискучими іграшками, вона була досить примітною і видною з далека.
Киянам доводилося вдаватися до неймовірних хитрощів аби вирішити таке просте питання як встановлення різдвяної ялинки. Саму принаду свята заносили до осені під покровом ночі, часто загорнуту у ковдру чи килим. Вікна завішували щільними шторами і тільки тоді приступали до оздоблення. У менш заможних родинах, прикрашали маленькі ялиночки і від очей ховали їх у шафу.
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Реабілітована ялинка
У 1935 році влада переглянула ялинкова питання. Історик Анатолій Макаров наголошує на тому, що реабілітація ялинки у Радянському Союзі відбулася заме завдяки активним діям українців.
У 1934 році Києві повернули його столичний статус, а від так всі партійні установи переїхали з Харкова. Зокрема звільнився і будинок ЦК КП(б)У, в якому незабаром мав запрацювати Палац піонерів. Проблема полягала у тому, що колишній осередок партії знаходився у будинку, м’яко кажучи, непривітному. Стиль конструктивізм не додавав позитиву навіть дорослим, а на дітей і взагалі міг справити лячне враження.
Аби змістити акцент та відвернути увагу українські партійці запропонували встановити у палаці ялинку. Самостійно приймати таке рішення вони не наважилися і рушили до Москви, щоб отримати відповідний дозвіл. Подейкують, що ялинкове питання розглядав сам Йосип Сталін. Проблем було дві: як виправдатися за заборону ялинки, що діє з 29-го року та як позбавитися від релігійного підтексту різдвяного символу?
Читайте також: Христос народився! Історія Різдва католицької громади Києва
Врешті вчинили досить елегантно: ялинку назвали символом не свята народження Христа, а суто світського – Нового року. Від тепер «нарядная на праздник» вони приходила ближче до 31-грудня.
Що ж до ідейного обґрунтування реабілітації ялинки, то його на себе взяв секретар ЦК КП(б)У Павло Постишев. 28 грудня 1935 року вийшла в друк його стаття:
«У дореволюційний час буржуазія та чиновники буржуазії завжди влаштовували на Новий рік своїм дітям ялинку. Діти робітників із заздрістю через вікно поглядали на ялинку і на те, як веселяться навколо неї дітей багатіїв. Чому в нас школи, дитячі будинки, ясла, дитячі клуби, палаци піонерів позбавляють цього чудового задоволення дітлахів трудящих Радянської країни? Якісь, не інакше як ліві загибщики ославили цю дитячу розвагу як буржуазну витівку. Настав час цьому неправильному осуду ялинки, яка є прекрасною розвагою для дітей, покласти край. Комсомольці, піонерпрацівники повинні під Новий рік влаштовувати колективні ялинки для дітей. В школах, дитячих домах, в палацах піонерів, в дитячих клубах, в дитячих кіно і театрах – всюди має бути дитяча ялинка!»
Читайте також: Ялинка у шафі: Топ-7 цікавих фактів про Різдво
Так одна нехитра стаття у «Правді» в черговий раз перевернула все з ніг на голову. Комсомольці, які до того проводили серед дітей роз’яснювальні роботи щодо шкоди ялинкової традиції, тепер призначалися відповідальними за встановлення дитячих ялинок. Треба сказати, що з цією задачкою справилися блискуче: в деяких містах ще в 1935 році встигли порадувати дітлахів. А починаючи з наступного року ялинка стала невід’ємною частиною новорічних світ.
Її встановлення та оздоблення теж супроводжувалося сміхом та радістю. Як і у дореволюційному Києві, так і радянському дітлахи читали вірші, показували сценки під ялинкою та чатували на подарунки. І тільки одна обставина змінилася на довго – зникла асоціація зеленої красуні зі світлим святом Христового народження.