Чай відносно важко завойовував симпатії киян. Так, на при кінці XVIII століття напій уже почали подавати в будинках заможних містян, одначе більшість людей і гадки не мала про користь та смакові якості дивної «сушеної трави».
Наприклад грабіжники, які вночі проникли до магазину на розі вулиць Андріївської та Братської, просто викинули ящики з чаєм, нерозуміючі ані призначення товару, ані ціни. Насправді ж в ті часи чай був доволі дорогим напоєм, дозволити собі його споживання щодня могли лише аристократи.
Та навіть в аристократичних родинах чайне задоволення вважалося неабиякою розкішшю. Тому заварювання напою було справою настільки серйозною, що її не доручали прислугі. Це, певно, одна з небагатьох речей, яку аристократичні господарки дому робили власноруч.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
У господинь були також крихітний ключик та спеціальна ложечка. Ключем відкривалася цукерниця, а ложкою смаколик розподілявся по чашкам, а потім господиня власноруч розмішувала цукор у чашках. Ця київська традиція зберіглася до середини ХІХ століття.
Чай по-київськи: аристократичний рецепт
У гарячий чай додавали шматочки яблук або груш певних сортів. Найулюбленішими були ананасні яблука, які різалися тонкими шматочками з шкірочкою та декілька хвилин настоювалися у кип’яченій воді. Серед груш користувався попитом рідкісний сорт – «лимонник». Ці груші вирощувалися у монастирських садах та мали аромат подібний до запаху лимона.
Читайте також: Київські контракти: життя прибуткове, життя ярмаркове
Поступово чай почав набирати популярності серед представників іншого прошарку киян – чиновників. Напоєм пригощали на міських банкетах, з нього починали підписання київських контрактів. Чиновники, повірені, судді та міські радники досить швидко уподобали європейський напій. Вони ж додали чаєві суто київський колорит, споживаючи його за особливим, хоч і трохи дивним, рецептом.
Чай по-київськи: діловий рецепт
Дізнавшись, що в Європі до чаю іноді подають ром, наші можновладці замінили алкогольний напій на знайому та рідну горілку. Її наливали в чашку з гарячим духмяним чаєм, але поступово така чайна церемонія переростала в споживання горілки у чистому вигляді.
Читайте також: У тіні Хрещатика: вулиця Архітектора Городецького або Париж посеред Києва
Неймовірно, але поголовну популярність чай здобув завдяки війні 1812 року. Саме воєнні, які пили чай виключно із зігріваючою метою та мали у своєму розпорядженні численні самовари, привчили киян до запашного напою. А от культура воєнного вжитку чаю у місті не прижилася. Аж надто вона була спартанською.
Чай по-київськи: генеральський рецепт
Герой Вітчизняної війни 1812-го року – генерал Василь Костянецький мав славу великого оригінала. Не дивно, що і чай він вживав по-своєму: засипав заварку у склянку, потім додавав окріп і давав напоєві час настоятися. Пив без цукру, потім жував чайне листя.
Читайте також: Великдень по-київськи: височенна «баба», букети для Богородиці та балаганчики на Хрещатику
Студентський прошарок суспільства завжди вартує особливої уваги. Роки навчання не рідко супроводжувалися скрутним матеріальним становищем, а від так студентам доводилося проявляти вигадливість у всьому, навіть у споживанні чаю.
Перша чайна, чайний трактир, відкрився у Києві на Подолі. Згодом подібних закладів стало досить багато. Студенти намагалися пити чай саме у трактирах адже тут діяло правило: кип’яток подається аж доти, доки є заварка. Так за один раз можна було випити десять склянок чаю.
Чай по-київськи: студентський рецепт
Лицарі науки віддавали належне традиції пити чай «вприкуску». Для цього купувався спеціальний цукор у вигляді шматочків, які в народі називали «головами». Таку голову ламали на крихітні кусюнчики і не клали в чай, а їли в прикуску з ароматним напоєм. Найбільшою перевагою цього виду споживання чаю була економічність.
В другій половині ХІХ століття чай став повноправним «учасником» київського гастрономічного життя. Його пили всі незалежно від статусу та соціальної приналежності. Тепер значну відмінність чайних церемоній у різних домах складав не стільки напій, скільки супутні смаколики.
Читайте також: Родина Булгакових: життя у будинку №13
З’явилася традиція чайних сніданків. На стіл виставлялася купа страв, починаючи з логічних тістечок та тортів, закінчуючи дещо неодинарними як для чаювання стравами: ковбасою, солоною рибою та ікрою. Вважалося, що кожний гість дому може обрати «прикуску» за власним смаком. Нерідко такі чайні сніданки переростали у повноцінні тривалі обіди з випивкою.
Нині різноманіття чаїв та чайних рецептів вражає. Практично кожний ресторан столиці пропонує щонайменше з десяток варіантів. Але, якщо ви хочете посмакувати чай з історією, то варто рушати не в ресторан, а в музей. Працівники музею Булгакова в Києві дбайливо зібрали родинні рецепти і з радістю пригощають відвідувачів на веранді легендарного дому №13. Тут кожен може спробувати і чай за рецептом бабусі Турбіної, і чай від Ларіосіка і ще купу унікальних смаколиків.