Без дерева та не без зелені
Аби осягнути історію появи в українській столиці святкової ялинки, варто спочатку зануритися у атмосферу тогочасної зими. Зазвичай київські зими були не просто лютими, а й доволі сніжними.
Прибирання вулиць займало купу часу та сил. Двірники, арештанти та солдати цілими днями згрібали сніг, розчищаючи доріжки, але стихія виявлялася сильнішою. Кучугури наприкінці зими розкроювали місто і перетворювали його на своєрідний лабіринт. Снігу було аж так багато, що часто він заносив домівки по самі вікна.
Жити у сніжному полоні киянам допомагала домашня зелень. У багатих будинках влаштовували справжні оранжереї, а у менш заможних родинах облаштовували зелені куточки. Декоративні пальми, тропічні ялинки, фікуси, лимонні дерева – ось далеко не повний список рослин, які допомагали киянам справлятися з депресією.
Здавалося б, така прихильність киян до живих рослин повинна була б зробити ялинку головною принадою різдвяних свят. Але ні, традиція прикрашати ялинку наштовхнулася на шалений релігійних спротив киян.
Читайте також: Від Зимового Миколая з кулаками до доброго Миколайчика з подарунками
Релігійне протистояння
Це сьогодні ми вважаємо ялинку головним атрибутом новорічних свят. У старому Києві до Нового року ставилися стримано, головним зимовим святом було Різдво. Утаємниченість різдвяного дива та його релігійна основа були на першому плані, тож святкувати треба було так, як велить церква.
І тут починалися проблеми та протиріччя. Адже християни всього світу поділені на щонайменше три основні табори: православних, католиків та протестантів. Щодо ялинки, то традиції прикрашати її на Різдво була започаткована одним з лідерів протестантства – Мартіном Лютером. І довгий час побачити зелену красуню можна було виключно у протестантських родинах. Таких у Києві було небагато, в основному це були сім’ї німецьких офіцерів.
Аж до ХІХ століття кияни не наважувалися встановлювати ялинку на Різдво. Зламати спротив допомогли дітлахи, тож силу їх впливу на батьків недооцінювати не варто.
Читайте також: Чай по-київськи: легендарні рецепти з цукром, фруктами, горілкою
Ялинка завойовує серця киян
На початку ХІХ століття зв’язок з Європою став міцнішим. Все більше заможних киян рушали на відпочинок, шопінг чи навчання до різних європейських країн. Поступово почала з’являтися і поширюватися перекладна література, в тому числі і дитяча.
З казок київські дітлахи і дізналися про захоплюючу традицію прикрашати ялинку та отримувати «під нею» подаруночки. Саме на їх наполегливу вимогу дорослі і почали все більше і більше задумуватися про можливість встановлення ялинки.
Але й тут не обійшлося без спротиву. Спочатку пручалася офіційна православна церква. Зі священниками дійшли згоди тільки тоді, коли придумали освячувати ялинку. Потім настала черга ревнителів культури, які наполягали на тому, що для української традиції ялинка атрибут нехарактерний, чужий. Тут компромісним виявилося дещо еклектичне рішення: поруч з іноземною зимовою красунею встановлювати рідного дідуха.
Читайте також: Свята починаються з магії та ворожби
Ошатна та багата київська ялинка
На при кінці ХІХ століття ялинку можна було зустріти уже у більшості київських домівок. З нею було пов’язано одразу два святкових дійства, які умовно можна назвати оздоблення та пограбування.
Перші ялинкові прикраси були не надто вигадливими, зате безпечними і зробленими власноруч. Вся родина приймала участь у їх виготовленні. Більш менш вигадливі та блискучі прикраси робили з вати та канітелі (золотої чи сріблястої нитки для вишивання).
Типово київським ялинковим оздобленням вважаються золоті горішки, себто звичайні волоські горіхи пофарбовані блискучою фарбою. Такі прикраси робили власноруч вдома, на базарі купували хіба що самі горіхи, віддаючи перевагу зіпсованим. А ще на численних ярмарках та святкових базарах можна було придбати гірлянди з паперових квітів.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
Власне, папір був чи не найголовнішим матеріалом для оздоблення ялинки. Окрім гірлянд, з кольорового паперу робили ланцюжки, вирізали фігурки янголят, зірочок, пташечок і т.д.
Скляні ялинкові прикраси і вартували багато, і були рідкісним товаром. В кінці ХІХ століття в Російській імперії була всього одна фабрика, що випускала тендітні ялинкові прикраси. Тому частіше їх заміняли на самокили, якими доволі щедро обвішували головну «героїню» свята.
Щойно приготування закінчувалися дітлахи починали з нетерпінням чекати Різдва. Зазвичай святкування проходило за веселим, хоч і впорядкованим сценарієм.
Читайте також: Христос народився! Історія Різдва католицької громади Києва
Починали з вручення дітям головних і обов’язкових подарунків, тих, що нині ми ховаємо під ялинкою. Далі починався домашній театр талантів: дітлахи співали, декламували вірші, грали на музичних інструментах, танцювали. І робили вони все це доволі охоче, адже за успішне виконання номеру отримували прези – смаколики зняті безпосередньо з ялинки. Нарешті в кінці вечора дітям дозволяли остаточно «пограбувати ялинку».
Такою дещо варварською була фінальна різдвяна кода, нею закінчувалося свято, на яке діти чекали весь рік. Свято дійсно світле і радісне, сповнене дитячим сміхом, жартами, надіями та сподіваннями на краще.