Про пережите розповів в програмі Неймовірні.UA.
«24 лютого, коли почалося все в Гостомелі, ми з сім’єю евакуювалися в Макарівський район. Через 3 дні туди заїхали окупанти. Приїжджав танк, щось йому було не сподобалось в нашому будинку, то пройшов кулеметною чергою, ледь бабусю нашу не застрелили. Потім була «зачистка». Ховались в погребі, але вони виломили, зайшли – це були десантники. Обшукали, забрали телефони», – згадує чоловік.
Каже, чинили окупанти і демонстративні візити – приносили дітям українців цукерки з магазину, який самі ж розграбували. І та цьому ж тлі – були жорстокими до мешканців.
«Я навіть спілкувався з двома головними, які фігурують по Бучі, що розстрілювали людей. Був полковник та підполковник з Кемеровської бригади. Підходили до них, ризикували життям: «Дайте виїхати, дайте коридор». А вони казали: «Ні, стаєте завтра з нами в колону і їдете на Білорусь». Відповідав, що ми там нікого не знаємо, сказали лишатися тут», – розповідає Максим.
Виїхати з села згодом родині таки вдалося. Що врятувало їм життя. Бо опісля в населеному пункті розстріляли біля 30 молодших чоловіків. Коли Максим та його близькі дочекалися визволення області та повернулись в деокуповане село, побачили, що хата тещі була знищена.
Дізналися, що хату спочатку зайняли росіяни, а коли втікали – зруйнували.
Через потрапляння кількох боєприпасів новий дім у Ірпені також вщерть згорів та тепер не підлягає відновленню.
Втративши два будинки, люди поселилися в орендованому помешканні.
«Дім підлягає демонтажу та заново відбудови. І стіни потріскані, вигоріла вся комунікація, газ. Ми прості люди, якби мали статки, самі б відновили. Але не маємо як. Багатоповерхівки відновлюють в місті, а ми приватний сектор – в комплексі 8 родин, тому чекаємо. Усі делегації та представники вдади їздять попри наш дім, бо ми на в’їзді у місто, проте про відновлення не йдеться», – каже Максим.
Нагадаємо, за даними ООН від початку повномасштабного вторгнення у Київському регіоні ворог забрав життя та травмував понад 1500 людей.