У 1922 році створили унікальну організацію — Всеукраїнське фотокіноуправління (ВУФКУ). Згодом головний редактор одеської кінофабрики Юрій Яновський прозвав ВУФКУ «Українським Голлівудом»:
«Таких технічних засобів, таких виробничих можливостей, які є в «Українському Голлівуді», ніде в Союзі більше немає. Та й за кордоном небагато фабрик можуть пишатися таким обладнанням, такою апаратурою, таким приміщенням», — цитує Яновського Бабель.
ВУФКУ дуже швидко стало місцем, де збиралися творчі люди з різних сфер — українські письменники, актори, театрали, драматурги, інженери, художники. Кіно їх приваблювало своєю новизною, а ще відносно мʼякою цензурою. У цей період експорт українських фільмів за кордон був вигідний і поліпшував імідж радянської влади.
У жовтні 1926 року ВУФКУ переїхало з тодішньої столиці радянської України Харкова до Києва, щоб курирувати будівництво великої кіностудії.
На ще недобудованій кінофабриців у жовтні 2027 ж року почали знімати перший фільм — дитячу пригодницьку кінострічку «Ванька і Месник» режисера Акселя Лундіна про пастушка та його вірного собаку, які спочатку рятують двох розвідників-червоноармійців, а потім вчиняють інші подвиги.
Кіноплівку завозили з-за кордону. Розподіляли її так: російський кіногігант «Совкино» отримував 65%, а ВУФКУ — 20%. Але навіть за таких умов Україна в 1926 році стала другим після США кінопостачальником для Німеччини.
Повноцінно працювати Київська кінофабрика почала з 1 грудня 1928 року. Знімальний павільйон площею понад три з половиною тисячі квадратних метрів, близько 100 метрів завдовжки, 40 — завширшки і 16 — заввишки.
У павільйоні могли одночасно працювати 15 режисерських груп і знімати фільми з декораціями різної складності та розмірів. На вʼїзді в павільйон стояли широкі автоматичні ворота, через які на знімальний майданчик можна було провезти не лише автомобілі, а й літак, танк або паровоз. По периметру павільйону спорудили кільце балконів, щоб можна було знімати сцени з різної висоти. На стелі змонтували сім підвісних тротуарів. Унікальною була і підлога павільйону: вона піднімалася і відкривала два басейни завглибшки два метри, розмірами 20х12 та 20х20 метрів.
Від 1957 року студія носить імʼя Олександра Довженка. Під час Другої світової війни Київська кіностудія продовжувала роботу в евакуації у Ташкенті. У цей період тут вийшов фільм «Райдуга» Марка Донського, який отримав найвищий приз Американської асоціації кінокритиків і премію газети Daily News за найкращий іноземний фільм, який демонструвався в США у 1944 році. Усього ж серед досягнень кіностудії нагороди 75 міжнародних та 65 всесоюзних кінофестивалів, 19 державних і 9 республіканських премій, нагороди республіканських і молодіжних кінофорумів.
Нагадаємо, Довженко писав про радянський одяг: «Ми перестали вже соромитись убожества. Хай мене Господь простить — ну добра свита краща від поганого бушлату чи мізерного пальтішка. Весела наївна плахта й вишита сорочка полотняна — царське вбрання порівняно з фуфайкою і іншим ширпотребом”.