У КМДА повідомляють, що київські бібліотеки мають носити імена визначних українців.
Так, у столиці перейменовано бібліотеки Централізованої бібліотечної системи Дніпровського та Шевченківського районів:
- бібліотека імені Костянтина Симонова – «Бібліотека на Воскресенці»;
- бібліотека імені Володимира Маяковського – «Бібліотека на Русанівці»;
- бібліотека імені Максима Горького – бібліотека імені Миколи Куліша;
- бібліотека імені В. Дубініна для дітей – «Бібліотека імені Дмитра Білоуса для дітей»;
- бібліотека імені М. Чернишевського – «Бібліотека на Дегтярівській».
Довідково:
Микола Куліш – один з найяскравіших та найбільш оригінальних українських драматургів першої половини минулого століття – народився 6 (18) грудня 1892 р. у селі Дніпровського повіту Таврійської губернії у бідній селянській родині.
У 1924 р. М. Куліш написав п’єсу «97», у якій розповів про голод 1921-22 рр. на Херсонщині. Постановки цього твору та п’єси «Комуна в степах» (1925 р.) на харківській сцені принесли йому загальне визнання й у 1925 р. Микола Гурович переїхав до Харкова. Творчою вершиною стали п’єси «Народний Малахій» (1928 р.), «Мина Мазайло» (1929 р.). Тема цих п’єс – облудність ідеалів комуністичної революції, національне пристосуванство і фальш міщанського середовища.
Розквіт його творчої активності припав на 20-ті – початок 30-х років – період відродження, розвитку та трагедії України. Переїзд до столиці спричинив справжню революцію у творчості М. Куліша, він один з засновників української модерної драматургії.
Дмитро Білоус – поет, перекладач, літ. критик, громад. діяч. Народився 24 квітня 1920 року в селі Курмани (тепер Сумської області).
За зовнішньою легкістю і простотою його дитячих віршів криється велика робота. Скажімо, готуючи книжку «Пташині голоси», письменник провів цілу дослідницьку роботу — як безпосередньо в лісі, на природі, так і зі спеціальною літературою. Збіркою зацікавилися навіть фахівці-орнітологи. Її перекладено білоруською та болгарською мовами. А вершиною дитячої поезії Д. Білоуса стала збірка «Диво калинове», удостоєна Національної премії імені Т. Г. Шевченка, та її своєрідне продовження — збірка «Чари барвінкові».