Чому не 1914-го?
Історія будівництва в Києві спортивної арени світового рівня нерозривно пов’язана з війнами. Так ще в 1914 році керманичі Києва нарешті зрозуміли, що місту потрібний новий стадіон і вже навіть почали планувати будівництво на території Пушкінського парку. Але не так сталося, як гадалося. Почалася Перша світова війна і замість спортивних у місті стартували зовсім інші, більш криві, змагання.
Читайте також: Перші лікарні Києва
«Червоний стадіон»
Після того, як містом прокотилася спочатку світова війна, а потім і громадянська, подекуди Київ було важко впізнати. Зокрема нищівної руйнації зазнала Троїцька площа. Її вирішили не відновлювати, а скористатися нагодою та збудувати неподалік новий стадіон. Місце підходило як найкраще, адже можна було скористатися схилами Черепанової гори. Так 12 серпня 1923 року відбулося урочисте відкриття «Червоного стадіону ім. Л. Троцького». Яке відношення революціонер Лейба Бронштейн, більш відомий за прізвищем Троцький, мав до спорту – питання риторичне, однак радіємо вже з того, що столиця отримала спортивну арену на 14 тис. місць.
Читайте також: Звіринецька катастрофа: вітчизняний «останній день Помпеї»
Він міг би бути у Харкові
Певний час «Червоний стадіон» був головним спортивним майданчиком столиці, але у 1933 році відрився стадіон «Динамо», розрахований на 18 тис. місць. Від тепер всі значні спортивні події проводилися там.
Паралельно з цим у Харкові, тодішній столиці УСРС, планувалося будівництво стадіону дійсно республіканського масштабу імені Г. Петровського. Однак, у липні 1934 року приймається історичне рішення – Києву повертають його столичний статус. Від так, будівництво у Харкові припиняється, а у Києві поновлюються розмови по необхідність великої арени.
Читайте також: Чому кияни почали святкувати День прапору раніше за всіх?
22 червня 1941 року
Від ідей до реальних дій перейшли у 1936 році, тоді на місці морально застарілого «Червоного стадіону» почалося будівництво нової арени. Вона повинна була вміщати 50 тисяч уболівальників. Планувалося, що новий стадіон матиме освітлення та радіофікацію, поповниться новими приміщеннями, спортивними залами та навіть готелем. Вхід до стадіону проходитиме через арку з 22-ма колонами, а оточуватиме арену монументальний паркан та алея кленів.
Відкриття стадіону призначили на 22 червня 1941 року, тоді мав відбутися матч між динамівцями та московською командою ЦДЧА. Уболівальники та футболісти вирушили на стадіон, однак за годину до початку змагання по радіо виступив В. Молотов і оголосив про початок війни. Цікаво, що тоді матч не відмінили, а перенесли, уболівальникам сказали, що квитки будуть дійсними.
Читайте також: Батьківщині-матері сьогодні 40: історія і таємниці легендарного монументу
Окупований
І так, офіційного відкриття стадіону не відбулося, натомість почалася війни. Уже в вересні 1941 року Київ окупували німецькій війська, а через рік тимчасові керманичі міста вирішили таки відкрити спортивну арену. Тому 12 липня 1942 року «Олімпійський» відкривають з дозволу штадткомісаріату. Ця дата стане уже третьою в історії арени, але далеко не останньою.
В 1943 році німці покинуть Київ, залишивши по собі понівечене місто. Нищівного удару зазнав і стадіон: він залишився без воріт, огорожі, вікон, дверей, водопостачання, світла та радіозв’язку. Офіційно ще навіть не відкритий стадіон вимагав капітального ремонту.
Читайте також: В’язні Сирецького концтабору: змушені порсатися у трупах, їсти пацюків та просити смерті
25 червня 1944 року
Нашвидкуруч відремонтований стадіон вирішили відкрити і таки провести матч між динамівцями і московською «командою лейтенантів». Сталася ця значна і символічна подія 25 червня 1944 року, динамівці тоді програли з рахунком 4:0. Але прикрий спортивний рахунок не можна й порівнювати з рахунком військовим.
Доля гравців «Динамо», які повинні були вийти на поле в 1941 році, склалася дуже невтішно. Тільки двом вдалося вийти на поле у 1944 році. У перші ж дні війни загинули П. Дишкант, М. Рейнгольд, В. Трофимов, у Бабиному Яру розстріляли Когана і керманича команди Чорнобильського. Сирецький концтабір став місцем смерті гравців М. Трусевича, І. Кузьменко, М. Коротких, О. Клименко.
Читайте також: Місто-герой: якою ціною? Історія в цифрах
Численні перебудови
Історія «Олімпійського» фактично почалася з перебудови, тож не дивно, що і подальші роки арену частенько перебудовували і переоснащували. Згадаємо лише найбільші з них. У 1966 році добудували другий ярус трибун і стадіон почав вміщувати 100 тисяч уболівальників. У 1977 році стадіон модернізували у рамках підготовки до Олімпіади-80. В 90-х роках, уже за часів незалежності, на трибунах встановили індивідуальні сидіння. Сидіти стало зручніше, а от вмістимість арени зменшилася до 83 тисяч. І нарешті у 2008 році «Олімпійський» в черговий раз перебудовували, цього разу для проведення Євро-2012.
Читайте також: Легендарні київські мости святкують День народження: Русанівський, Міст Метро та Міст Патона
Легендарна колонада
Вражаюча колонада з 22-х колон мала з’явитися згідно проєкту архітектора М. Гречіна ще у 1941 році, але тоді її не встигли побудувати за браком коштів. До ідеї повернулися вже в повоєнні роки, в 1954-му перед західною трибуною колонада таки з’явилася. Довгий час вона була своєрідною візитівкою стадіону, але у 2008 році вона назавжди зникла з мапи Києва.
Читайте також: Якими могли бути і якими стали перші п’ять станцій київської підземки
Спортивні події
Спортивних подій дійсно світового рівня в історії «Олімпійського» стадіону було щонайменше три. Перша – боротьба за «Суперкубок УЄФА» 1975 року. Тоді за трофей боролися київське «Динамо» та мюнхенська «Баварія». В перемогу наших хлопців майже ніхто не вірив, однак у першому матчі Олег Блохін забив переможний гол і доля суперкубку мала вирішуватися на київському полі. До події готувалися старанно, а бажаючих потрапити на стадіон було щонайменше в п’ять разів більше, ніж вмішували трибуни. Ажіотаж був цілком виправданий, того року динамівці на власному полі змогли забити аж два голи і стали володарями «Суперкубку Європи».
Інші дві міжнародні спортивні події, які проходили на теренах «Олімпійського» стадіону це, звісно ж, Олімпіада-80 та Євро-2012.
Читайте також: Про роль Хрущова в історії Київського зоопарку і чому одного разу вижило лише 4 тварини із тисячі
Наостанок про назву
За свою не таку вже і довгу історію головний спортивний майданчик Києва змінив чимало назв. І так все почалося з «Червоного стадіону ім. Л. Троцького», але стосунки влади і Льва Троцького досить скоро погіршилися, тому ім’я вождя революції стадіон носив недовго – один рік. А з 1924 по 1935 роки був просто «Червоним».
В 1935 році стадіон став називатися «Республіканським ім. С. Косіора». Перший секретар КПУ теж скоро попав в опалу, тому вже з 1938 року стадіон став просто «Республіканським».
А далі почалася історія М. Хрущова в двох актах. У 1941 році спортивна арена отримала офіційну назув «Республіканський стадіон ім. М. Хрущова», однак важно навіть сказати, скільки протрималася ця назва. Відомо, що з того ж таки 1941 по 1943 роки стадіон був просто Всеукраїнським, а потім знову – імені Микити Хрущова. Ну, що сказати від вождя нації так просто не відкараскатися.
Минаючи ще декілька незначних перейменувати, у 1996 році стадіон отримав ту назву, якою ми послуговуємося сьогодні – Національний спортивний комплекс «Олімпійський».