“Якось давно видатний актор і режисер Мар’ян Крушельницький зауважив, що жодному нашому артистові немає пам’ятника, хіба що на цвинтарі. А літ через сорок у сквері навпроти театру імені Франка постав пам’ятник акторові, якого Крушельницький, принаймні в кінці свого життя, вважав низькопробним лицедієм. Серйозні мистецтвознавці питали: чому пам’ятник – саме Яковченку? Адже в цьому сквері гуляли колись і більші артисти, що їх і сам Яковченко вважав вищими…”, – згадують в Театрі Франка.
Актори кажуть, що за іронією долі, сам Крушельницький удостоївся лише меморіальної дошки неподалік.
У 1973 році на кіностудії імені О.О. Довженка був знятий фільм про прекрасний Київ за участі Миколи Яковченка за сценарієм Івана Драча та режисури Леоніда Осики «Старий київський романс». Пісню у виконанні актора “Прилетіла канарейка” пам’ятають досі.
@ukraine_history_ Старий київський романс 1973 із кінофільму “Дід лівого крайнього”
Головний герой фільму Трохим Бесараб, якого грає Микола Яковченко, усе життя пропрацював маляром. А його онук – гравець футбольної збірної, гордість старого. Онука зіграв киянин, футболіст «Динамо» Анатолій Бишовець (нажаль, через 10 років після зйомки в фільмі Бишовець виїхав до Росії грати за московську команду та зросійщився).
Кияни плавають на човнах могутнім Дніпром, ходять на стадіон дивитися футбольні матчі, купують квіти на великому київському базарі та збираються за великим столом у колі родини.
Радянська влада показ стрічки не дозволила, назвавши її неінтелігентною та невідповідною тогочасній політиці. Проте саме в цьому фільмі збереглася справжня історія Києва – культурного, освіченого та амбітного.
Народився Яковченко у Прилуках, які нині є в Чернігівській області. Його батько був помічником керуючого рибним промислом, у сім’ї було 5-ро дітей. Творчий шлях починав з Театру аматорів в Прилуках. А згодом грав у Театрі Франка, в Харківському українському драматичному театрі імені Т. Шевченка.
Усі свої життєві сили вкладав в театр. Кажуть, що якось після прем’єрних показів вистави «Фальстафа» Яковченко так виснажився, що його примусово відправили в будинок відпочинку «Світлий» у Місхорі на південному березі Криму.
Згодом актор знімався у кінофільмах «За двома зайцями», «У ніч перед Різдвом», «Королева бензоколонки», «Максим Перепелиця», «Дід лівого крайнього» та інших. Біографи згадують, як під час зйомок фільму Івана Пир’єва «Наш спільний товариш» Яковченко спробував накласти собі на обличчя грим, коли Пир’єв на це відповів:
«Миколо, таку морду, як у тебе, Бог дає один раз в сто років, та й то на Великдень. Не псуй!»
Обличчя актора дійсно відоме багатьом глядачам.
1950 року з театром гастролював у Польщі — в Кракові та Лодзі. Вільно володів грецькою мовою. З 1968 — брав участь у радіопередачах «Від суботи до суботи», і свій виступ завжди починав словами «Вітаю добірне товариство».
Нагадаємо, «ВК» розповідав, що у столиці в 1900-х роках на місці театру Франка розташовувалися Київський Париж і водойма. А в наші дні на площі Івана Франка поблизу драматичного театру знаходиться пам’ятник Гнату Юрі.