Коли столицю України охопила хвиля захворювань на COVID-19, чоловік жодної хвилини не вагався. Він знав, що потрібен пацієнтам, адже його покликання – рятувати життя. Згодом пандемія набула нечуваних розмірів, і медики почали готуватись до можливого колапсу.
Майже так і сталось: біля лікарень стояли в черзі по 10-15 авто швидкої медичної допомоги, щоб госпіталізувати людей із легеневими ускладненнями від коронавірусної інфекції.
Тож Євгену доводилось чергувати в лікарні по декілька діб.
Тоді він вперше почув слова вдячності за свій простий героїзм від деяких сусідів, які до цього навіть не віталися з ним у під’їзді. Все тому, що Євген вже понад 10 років проживає зі своїм коханим хлопцем.
Вони разом винаймають квартиру та багато років заощаджують кошти для здійснення спільної мрії – придбання власного житла. Здавалося б, все йде по плану, але з кожним днем бажання нарешті переїхати у власну оселю зростало швидше, ніж накопичуються кошти для його придбання. Чоловікам було не комфортно перебувати в соціумі, який споглядаючи за їх відносинами, зневажає та говорить в їх адресу образливі слова. Подекуди звучали заяви про нібито наявність у них психічних розладів.
Переїжджати щопівроку до нової квартири в пошуках толерантнішого оточення було ані економічно, ані практично не вигідно. Доводилось із цих причин просто “закривати очі” на прояви несприйняття від агресивних сусідів. Та все це мало свої наслідки – часті емоційні переживання від переслідувань та знущань інколи доводили до майже депресійного стану.
Ситуація кардинально змінилась навесні 2022 року, коли жертвами повномасштабного вторгнення рф на територію України стали сотні мирних громадян, яких діставали з-під завалів зруйнованих будинків та тисячі військових з пораненнями, переломами та тяжкими психічними станами.
Лікарю знову довелось чергувати в лікарні по декілька діб аби не втрачати багато часу та врятувати якомога більше життя. Когось війна залишила без домівки, хтось буде проживати решту життя без руки або ноги, а у когось війна відібрала повністю життя. Супергероями сьогодення є, мабуть, кожен українець, який чинить опір загарбникам: військові – на полі бою, цивільні – в мережі інтернет, а медики – в лікарнях.
Цього разу Євгена не просто назвали героєм – через його відданість справі та людям йому тисли руку й навіть обійняли ті, хто ще до недавна навіть за психічно здорову людину його не вважали.
Саме в такі моменти оточуючі бачать у своїх співрозмовниках людину, забуваючи про їх вподобання чи усвідомлений вибір стилю життя та ін.
Тож навіщо нам ярлики, які ображають людей, заганяють їх у депресію, а подекуди підштовхують до суїцидів?
Можливо, потрібно поважати кожного? Адже ніколи не знаєш, ким ця людина є насправді….
Переслідування через сексуальну орієнтацію чи гендерну ідентичність – це злочин проти людини, а не її вибору чи вподобань.
Гомофобія руйнує мрії! Терпимість рятує життя!
Читайте також попередні публікації із цієї серії: