Першотравнева традиція
Гуляння у Києві у перші дні травня жодним чином не були пов’язані з радянськими святами. Їх можна віднести до столітньої традиції киян зустрічати перші теплі дні весни прогулянками та розвагами у численних парках міста, зокрема одним з улюблених місць відпочинку був Кадетський гай.
Першими, хто вподобав місцину в районі Шулявки, Солом’янки та Чоколовки, були київські митрополити: на початку XVIII століття архієпископ Варлаам організував літню резиденцію саме в районі Кадетського гаю. Тоді територія, на якій вже росли берізки, була облаштована ще й фруктовим садом і озером, яке викопали монахи.
Але залишався місцем відпочинку суто святих отців Кадетський гай відносно недовго, уже в 1847 році він став власністю міста. І перші декілька років користувався шаленим попитом серед не досить респектабельних киян: тут панувало пияцтво та розгул. В 1852 році було побудовано Володимирський Київський кадетський корпус і присутність військових значно змінила публіку, що прогулювалася гаєм.
Читайте також: Харків ніколи не був “першою столицею України”. Що треба знати про цей міф
Згодом Кадетський гай став місцем проведення щорічних першотравневих масових гулянь на користь Київського благодійного товариства. Відтепер тисячі киян: інститутки, випускниці гімназій, батьки з дітлахами приходили сюди, щоб послухати оркестри, покататися на каруселях, пограти в кеглі, з’їсти морозива з фруктами та помилуватися традиційним феєрверком.
Нажаль, нищівного удару Кадетському гаю нанесла Громадянська війна, тоді більша частина дерев була вирубана на дрова, а в подальшому територія була забудована. Сучасний Кадетський гай — лише тінь колишньої величі.
Читайте також: Врятуватися від спеки: дачний відпочинок у дореволюційному Києві
Бразильському імператору дяка!
Сьогодні без парку ім. Шевченко (колишня назва «Миколаївський парк») Київ уявити важко, але все могло б бути інакше. Будівництво тодішнього Університету Святого Володимира викликало своєрідний будівельний бум в місті, тож влада вирішила віддати шмат землі прямо напроти Червоного корпусу під забудову. Ділянки були вже розділені і готові на продаж, місцева влада вирішила залишити лише невеличкий острівок для пам’ятника імператорові Миколаю І.
Але візит в 1876 році бразильського імператора Педро ІІ дещо змінив амбітні плани. Прогулюючись містом імператор зауважив далекоглядність місцевої влади, яка так дбайливо залишила місце під університетський парк. Важко сказати, що зіграло вирішальну роль: комплімент, який захотілося виправдати, чи статус поважної особи, якій не хотілося суперечити, але парк таки з’явився.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
І одразу ж він став улюбленим місцем прогулянок для аристократії та студентів. У парку біля пам’ятника Миколаю І з’явилися три фонтани, один з яких формою нагадував Чорне та Азовське моря і півострів Крим. А дитячий майданчик, облаштований прямо в парку, привертав увагу батьків та нянь, які з задоволенням водили дітлахів сюди гратися вдень. А от вночі починалася альтернативна реальність: під численними ліхтарями парку збиралися київські повії, вважалося, що саме тут у них було місце пошуку клієнтів.
Читайте також: Початок епохи споживання у Києві: Всеросійська виставка 1913 року
Як і у випадку з Кадетським гаєм, Миколаївському парку значної шкоди нанесла Громадянська війна: фонтани занедбали, дерева порубали на дрова, ліхтарі згасли. А пам’ятник Миколаю І знесли, з відбитою головою він ще довго валявся у парку, який в 1930-тих роках носив ім’я радянського публіциста Вацлава Воровського.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
Змінився і сам парк: тепер основними розвагами тут стало читання газет, прогулянки і купання. Не в тому сенсі, що з’явилися озера, а в тому, що радянська влада побудувала посеред парку душові кабінки. Скористатися ними можна було всього за 50 копійок. До послуг користувачів було 13 чоловічих і 7 жіночих кабінок, можливість самому регулювати температуру води і 20 хвилин на одне купання. За день душові кабінки у парку могли обслужити 600 чоловік.
У 1939 році на постаменті, який залишився ще від пам’ятника Миколаю І, з’явився новий пам’ятник — Тарасові Шевченку, практично з цього часу парк почав носити ім’я українського Кобзаря.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Зелений Майдан
У 1876 році з’явилася нова будівля київської міської Думи, саме тоді ж Хрещатицьку площу перейменували в Думську і почали розбудовувати. Панує думка, що тодішні можновладці задали направленість для архітекторів і Думську площу спроектували дуже схожою на Луб’янську площу в Москві.
Так чи інакше, але безпосереднім сусідом міської Думи був ринок, який завдавав багато клопоту і сильно впливав на презентабельність території. Саме як інструмент боротьби з цим ринком і було вирішено облаштувати сквер. А у 1909 році тут з’явився невеличкий фонтан. За одними джерелами він начебто був з чавуну, а за іншими — з мармуру з грифонами біля основи. Цікава деталь: киянам, що прогулювалися сквером та насолоджувалися відпочинком, суворо заборонялося брати воду з цього елітного фонтану.
Сквер на Думській площі значно постраждав під час революції, а фонтан в цей же період і взагалі зник. Згодом війна та 1941 рік абсолютно змінили обличчя сучасного Майдану Незалежності.
Читайте також: Бизнес на дореволюционном Крещатике: картье, выпить и закурить
Конкурент Царського саду
Кияни полюбляли прогулюватися Царським садом, його ще називали Міським парком. Але в 1882 році міська влада вирішила віддати частину території Купецькому зібранню Києва, практично з цього моменту і починається історія одного з елітних парків столиці.
Сьогодні ми називаємо його Хрещатим парком, а наприкінці ХІХ століття кияни знали його як Купецький сад. Напроти парку звели будівлю Купецького зібрання і спішно почали облагороджувати територію. Тут з’явилися численні ресторани та кафе, найвідоміший — кафешанталь «Шато де Фльор».
Читайте також: Чорні та білі смуги в історії Ботанічного саду імені О. Фоміна
Відомий архітектор Володимир Ніколаєв побудував тут багато дерев’яних будівель, що стали літніми клубами, концертними майданчиками та приміщеннями ресторанів. Був тут і заклад під назвою «Вокзал» — майданчик для концертів та проведення танцювальних вечорів, і літній театр, в якому виступали Садовський, Заньковецька та Кропивницький.
Читайте також: Михайло Булгаков, Іван Франко, Микола Гумільов та Анна Ахматова – всі вони вінчалися у Києві
До всього сад отримав і нові клумби з квітами, і сучасні ліхтарі для освітлення, і гарні скульптури, що милували око. Тож не дивно, що практично одразу парк став улюбленим місцем для прогулянок аристократії. Вдень прогулюватися і насолоджуватися краєвидами можна було абсолютно безкоштовно, а от ввечері вхідний квиток вартував 40 копійок. За ці гроші можна було не тільки повітрям подихати, але й музику послухати, часто у виконанні визнаних майстрів. До всього, платний вхід гарантував безпеку і вибране товариство.
Читайте також: Проклятые места Киева: взгляд скептика
Єдиним значним недоліком парку була багатолюдність, адже за розмірами він був досить маленьким, а за комфортом і попитом — досить популярним. Тож, поважні відвідувачі часто скаржилися на натовп.
І знову ж таки, історію приємних прогулянок і музичних вечорів припинила Громадянська війна: дерева пішли на дрова, парк занедбав. А концертну естраду зруйнували вже у 1970-х роках задля будівництва арки «Дружби народів».