Сьогодні видається досить логічним прагнення покинути спекотну столицю і виїхати на дачу. Але до середини ХІХ століття кияни, особливо заможні, прагнули будувати дачі прямо посеред міста.
Так, відомий професор медицини Ф. Меринг мав дачну ділянку розміром аж в 10 га. І розташована вона була прямо в серці української столиці — неподалік від Хрещатика (сьогодні район вулиці Владислава Городецького).
Облаштована дача медичного світили була з розмахом: власний сад, оранжерея та навіть ставочок для купання.
Читайте також: Початок епохи споживання у Києві: Всеросійська виставка 1913 року
Давид Марголін, будучи керівником Дніпровського пароходства, облаштував собі райський куточок на Трухановому острові. Цікаво, що діставався він до дачі на власному судні під назвою «Ліліпут».
Приклади сильних світу цього надихали і киян з середнім рівнем доходу, тож спочатку дачі будувалися практично в межах міста. Але попит на ділянки під забудову постійно зростав і врешті призвів до того, що ділянки почали вартувати досить дорого. Так кияни почали все більше звертати увагу на передмістя.
З іншого боку, дачному відпочинку дуже посприяла і залізна дорога. Підприємливі селяни, що жили поруч зі станціями Боярка, Мотовилівка, Ворзель, почали будувати прямо на власних подвір’ях невеликі дачки на одну-дві кімнатки і здавати в оренду за 50 рублів.
Кияни охоче користувалися такими пропозиціями, адже виїжджати на курорт було дуже дорого, а на дачі можна було прожити все літо.
Читайте також: Київ Городецького: завод на Куренівці, «Ленінська кузня», Будинок з химерами і не тільки…
Пуща-Водиця
Ідеально для оздоровлення та відпочинку підходила територія неподалік від Києва під назвою Пуща-Водиця.
Поєднання заповідних лісів та річки від самого початку зацікавило двох лікарів: Ф. Яковсього і Г. Рубінштейна, які посприяли будівництву тут перших санаторіїв для лікування хворих з легеневими хворобами.
Читайте також: Бизнес на дореволюционном Крещатике: картье, выпить и закурить
У 1883 році з ініціативою облаштування дачного поселення у Пущі-Водиці виступив гласний Київської міської думи Микола Чоколов. Реалізовувати ідею почали лише через 10 років, тоді була виділена територія під забудову на 600 ділянок!
Земля офіційно належала Київській міській думі, але здавалася в довготривалу оренду.
Одна ділянка під забудову мала розміри 2,7 квадратних кілометри, а орендатор зобов’язувався побудувати на цій території будиночок розміром від 72 квадратних метри і не пізніше як через два роки після укладення договору оренди.
Вартувала дача у Пущі-Водиці від 45 до 90 рублів на рік.
Читайте також: Воду киянам! Як 149 років тому в Києві почали будувати водопровід
Активній забудові та популяризації Пущі-Водиці, як курорту, посприяв розвиток інфраструктури. Дістатися до місця відпочинку можна було трамваєм з Подолу, при чому поїздка була досить комфортною і живописною, адже значна частина маршруту проходила через ліс.
До всього, влада провела у Пущу-Водицю ще й телеграфні лінії. З часом з’явилися численні ресторани, купальні і навіть театр у парку. А архітектор Едуард Брадтман побудував у Пущі-Водиці церкву Св. Серафима Саровського.
Читайте також: Чорні та білі смуги в історії Ботанічного саду імені О. Фоміна
Святошино
У 1896 році Відомство державного майна вирішило віддати частину лісів неподалік Брест-Литовського шосе під забудову дачами.
Ясна річ, що частину лісів потрібно було зрубати, але заради відпочинку і оздоровлення киян влада пішла на такі міри.
Втім, можливо, рішення було обумовлене ще й очевидним профітом, адже ділянки здавалися в довготермінову оренду на 99 років. Всього в районі Святошина було виділено 450 ділянок під забудову.
Читайте також: Михайло Булгаков, Іван Франко, Микола Гумільов та Анна Ахматова – всі вони вінчалися у Києві
Доволі скоро, після початку будівництва, вирішилося й транспортне питання. З’явилася нова трамвайна лінія, яка везла дачників за 20 копійок, а інтервалові руху можна позаздрити і сьогодні — кожні 8-15 хвилин.
Була й альтернатива — залізною дорогою можна було дістатися до станції з київського вокзалу всього за 14 копійок.
Для комфортного відпочинку дачників у Святошино було організовано: санаторії, бібліотека, пошта та телеграф, ринкова площа і численні магазини, а також пожежна охорона і водопостачання.
Діяв літній театр, ресторани, купальні та станція з човнами.
До всього на території дачного масиву були облаштовані і навчальні заклади, оскільки відпочивали тут не тільки влітку, а й взимку.
Щоправда, наплив дачників у зимовий період зменшувався приблизно учетверо.
Читайте також: Батьківщина-мати: День народження сталевої пані столиці
Своєрідною традицією дачних масивів стало будівництво церкви, якщо в Пущі-Водиці за спорудження храму взявся архітектор Брадтман, то у Святошино власну дерев’яну церкву збудував архітектор Микола Гарденін — храм імені св. Миколая.
Щодо самих дач, то їх можна умовно поділити на два види: ті, що власники будували для власного відпочинку; ті, що будувалися для здачі в оренду. Цікаво, що архітектори О. Хойнацкий та О. Кривошеєв розробили 24 типів фасадів для дач у Святошино.
Читайте також: Світлини старого Києва: Ланцюговий міст, фотографи-шпигуни та листівка з видом на тюрму
Оренда на літо невеличкої двокімнатної дачі з власною кухнею вартувала 150 рублів. Більш комфортні дачі на дев’ять кімнат, три кухні, чотири веранди і з власним фруктовим садом обходилися в 700 рублів за сезон. А дачу придатну для проживання й взимку можна було придбати за 7,5 тисяч рублів.
Значним попитом серед киян користувалися і інші дачні масиви.
Відпочинок у Дарниці вартував від 75 рублів до 275 рублів за сезон. А передмістя Китаєво взагалі було відносно дешевим місцем літнього відпочинку — розташовані поруч цегляні заводи знижували ціну — до 15 рублів за кімнату на все літо.
Читайте також: Дореволюционная медицина: кого, чем и где лечили в Киеве?
Дача Булгакових
Про те, як відпочивалося дачникам можна судити зі спогадів сім’ї Булгакових. Загально відомо, що Булгакови орендували житло у Києві, але в 1900 році придбали у Бучі невеличку ділянку під будівництво дачі. Згодом з’явився дерев’яний п’ятикімнатний будинок з двома верандами. Професор Афанасій Булгаков (батько письменника Михайла Булгакова) власноруч саджав плодові дерева, а його дружина Варвара Михайлівна займалася квітами.
Дітей в родині було багато. Навіть на дачі влітку вони повинні були займатися уроками: кожен ранок розпочинався з вивчення латини, французької, англійської мов. А потім діти отримували завдання від Варвари Михайлівни: кожен мав облагороджувати свою грядку.
Втім, завжди було багато веселощів, гостей і домашні вистав. Кожного вечора лунала музика, адже Булгакови обов’язково брали з собою на дачу фортепіано.