Традиція київського паломництва нараховує кілька століть, але сьогодні повторити маршрут вірян неможливо — «безбожна п’ятирічка» стерла з лиця Києва декілька важливих храмів. А було так: паломники починали свій шлях з Києво-Печерської лаври, потім слідували до Михайлівського Золотоверхого собору, Софійського собору, Церкви Іоанна Златоуста, Андріївської церкви, Десятинної церкви, а далі рушали на Поділ.
Приблизно такий шлях долає героїня поеми Тараса Шевченко «Наймичка». Цікаво, що особливого значення вона надає «перстенику Варвари» і не дарма. Адже у Михайлівському соборі зберігалася одна з найцінніших релігійних святинь — мощі Святої Варвари. Вважалося, що персні, які доторкалися до мощів, набували цілющої сили.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
В найкращі роки до Києва приїздило по сотні тисяч паломників на рік, і всі вони намагалися придбати перстеники для рідних та близьких. Тож, київські ювеліри виготовляли прикраси в неймовірній кількості. Відомо, що дві імператриці Анна Іванівна та Єлизавета ІІ навіть обмінювали власні дорогоцінні прикраси на недорогі сріблясті перстеники Варвари, а Катерина ІІ, під час візиту до Києва, придбала три таких.
Обов’язковою традицією Михайлівського собору був хресний хід навколо храму, який здійснювали 17 грудня (за старим стилем — 4-го). Цікаво, що в народі Варварин день вважався першим справді зимовим, коли починаються сильні морози, тож проводити хресний хід зазвичай було непросто.
Читайте також: Хобі сім’ї Терещенків, яке стало культурною спадщиною киян
Мощі у придане
Дати точну відповідь на питання, як же у столиці України опинилися мощі Святої Варвари — неможливо, історія овіяна таємницями. Існує декілька припущень, кожне з яких вартує уваги, але поки що не може бути доведеним.
Мученицьку смерть Варвара Іліопольська прийняла у 306 році — їй відтяли голову. Певний час тіло і окремо голова зберігалися у Константинополі. А потім голова нібито була передана візантійським імператором його племінниці і перевезена до Італії.
Тіло святої теж стало подарунком і частиною приданого дочки імператора Олексія Комніна — царівни Варвари. Саме наречена князя Святополка-Михайла у 1108 році, нібито, і привезла мощі до Києва. Святослав Ізяславович того ж року будує на місці Дмитрівського монастиря Михайлівський Золотоверхий собор, куди і поміщають раку з мощами. Ця романтична історія виглядає досить логічною, однак історики не знайшли підтвердження навіть тому, що існувала сама царівна Варвара.
Згідно другої версії, мощі були привезені іншою царівною — Анною Візантійською, яка стала дружиною князя Володимира. І хоча Анна цілком реальна історична постать, знайти підтвердження того, що серед її приданого була священна реліквія поки що не вдалося.
Читайте також: Емілія та Олена Прахови: жінки, що надихали до божевілля або на кого моляться кияни?
Під час «безбожної п’ятирічки»
Комуністи, як відомо, сповідували свою релігію, а християнству оголосили війну. Величезна кількість храмів у Києві була зруйнована, а частина — перепрофільована. Так з маршруту київського паломництва у 1934 році зникла Церква Іоанна Златоуста, у 1936 році остаточно розібрали на цеглинки Десятинну церкву.
Трагічна доля спіткала і Михайлівський собор, який зруйнували у 1934 році. Цінну мозаїку з храму перенесли до Софійського собору, а мощі Святої Варвари передали до музею, який організували у Києво-Печерській лаврі.
У 1949 році мощі перевезли до Андріївської церкви, а вже в 60-х роках — до Володимирського собору, де й зберігаються сьогодні.
Читайте також: Об’єднані Лук’янівською тюрмою: Богомолець, Петлюра, Рильський, отець Олександр
Бабин день
У свідомості киян християнство часто досить гармонійно поєднувалося з язичництвом, тому не дивно, що Варварин день в народі називали «бабиним». Варвара вважалася покровителькою жінок, особливо вагітних. Цього дня заборонялося виконувати будь-яку хатню роботу, окрім вишивання та в’язання. За легендою свята була досить справною господаркою і мала «золоті» руки, тому вважалося, що вишивка цього дня виходила особливо гарною.
Але найголовніша містерія Бабиного дня — ворожіння. Особливо сильно дізнатися майбутнє прагнули незаміжні дівчата. Вони збиралися разом і кидали дерев’яні ложки у відро з водою, потім перемішували і чекали, яка з ложок першою відійде від краю. Її власниця і повинна була вийти заміж найпершою серед присутніх.
Читайте також: ТОП-7 кумедних фактів з історії Київського університету: лицарі науки, революціонери і шанувальники дівчат
Ще одне нехитре ворожіння на Варварин день теж стосується одруження. Дівчина повинна була розсипати на підлогу жменю зерна, а потім сумлінно його перерахувати. Якщо кількість зерняток була парною, то в наступному році дівчина мала неодмінно стати чиєюсь дружиною.
Із застосуванням зерна проводилося і ще одне гадання, цього разу можна було питати будь-що. Лівою рукою треба було взяти жменю зерна і висипати його на лист паперу, якщо більша частина зерняток впаде на правий бік — відповідь позитивна, а якщо на лівий, то – негативна. Наступного разу це ж саме питання можна поставити лише через рік.
А найромантичніше ворожіння на Варварин день пов’язане з квітами. Для того, щоб дізнатися чи збудеться бажання, треба вночі відрізати від вишні гілочку, принести її до дому та поставити у воду. Якщо до Різдва на ній з’являться квіти, то все буде добре: достаток та радість пануватимуть у домі весь рік.