Фатальний постріл на дуелі
Міський театр не викликав особливого захоплення у киян. Традиційно, у більшості європейських столиць оперний театр є окрасою і принадою ландшафту, а у Києві на Театральній площі знаходився невеличкий і простенький театр архітектора Івана Штрома.
Кияни жартували так: начебто губернаторові української столиці помилково надіслали проєкт оперного театру Житомира, не розібравшись, керманич дав вказівку будувати його в Києві.
У 1896 році у Міському театрі давали оперу «Євгеній Онєгін», після вистави спалахнула пожежа, яка повністю зруйнувала будівлю. Винуватцем визнали все того ж Онєгіна, начебто постріл на дуелі став причиною не тільки вдаваної смерті Ленського, а й дав фатальну іскру.
Читайте також: Топ-10 фактів про пам’ятник Володимиру Великому
«Велика черепаха»
Після пожежі, в якій на щастя ніхто не постраждав, постало питання будівництва нового оперного театру. І тут вирішили будувати з розмахом, щоб більше не жартували. Керманичі міста оголосили міжнародний конкурс і розглядали аж 30 проєктів. Переміг архітектор Віктор Шретер, а відповідальним за будівництво призначили Володимира Ніколаєва.
Цікаво, що першочергово розглядався варіант зведення нової опери на Бессарабці, проте зрештою вирішили місце не змінювати. Загальна вартість будівництва склала 400 тисяч рублів. Не обійшлося і без зриву дедлайнів: замість 1900 року, глядачі змогли оцінити театр тільки в 1901-му.
Новий, вдвічі більший театр, спочатку киянам не сподобався: його охрестили «великою черепахою», що отаборилася на площі, а газети писали про «бідність» в оформленні інтер’єрів. Однак критика не вплинула на жагу мистецтва, бажаючих придбати квиток на прем’єру опери М. Глінки «Життя за царя» було так багато, що декілька місяців в оперному був аншлаг.
Читайте також: «Люди втрачали розум, намагалися покінчити з собою. Київ потонув у трупному смороді». Спогади очевидців про Бабин Яр
Оголені німфи чи Архангел?
Віктор Шретер використав в оздоблені фасаду оперного театру чимало символізму. Так сім арок являють собою уособлення семи нот. Між арками знайшли своє місце і дві традиційний маски: сумної музи трагедії Мельпомени та усміхненої музи комедії Талії.
Над входом у театр розміщені два крилатих духи, що ніби охороняють оперний театр. Але в цих фігурах вгадуються оголені крилаті жінки. Духовним отцям того часу і представникам церкви ввижалися саме безсоромні жінки, що з двох боків оточують герб міста Києва, на якому зображений Архангел Михайло. Таке сусідство вважалося недоречним і духівництво рішуче вимагало «жінок» прибрати з фасаду. Тривалі суперечки призвели до того, що пожертвували гербом Києва — прибрали Архангела.
Читайте також: Гендерна нерівність або як киянки колись дорогоцінну освіту здобували
Тест на міцність стільців
Якщо до фасаду та оформлення інтер’єрів і були дорікання, то зала театру одностайно викликала захват відвідувачів. Але мало хто знав, як сильно різні компанії та підрядники прагнули отримати замовлення на її оформлення.
Так австрійські виробники меблів вирішили провести своєрідну акцію на перевірку міцності крісел: жбурляли свій товар з гальорки вниз. Важко сказати, чому саме такий спосіб перевірки якості був обраний, адже в жодному театрі світу глядачі не кидаються меблями. Але достеменно відомо, що перевірку пройшла київська меблева фабрика Йосипа Кімера і саме вона стала постачальником комфортабельних і витривалих глядацьких крісел.
Читайте також: Валентина Саніна-Шлее — киянка, що підкорила Нью-Йорк, полонила серця голлівудських дів та конкурувала з Гретою Гарбо
Стрілянина у театрі
В оперних театрах стріляють доволі часто, адже сцени з дуелями й досі користуються успіхом. Проте в 1911 році у київські опері розігралася не вдавана, а цілком реальна трагедія, мотиви якої достеменно не встановлені й досі.
У вересні 1911 року цар Микола ІІ разом з родиною, міністрами та Прем’єр-міністром Петром Столипіним приїхали до Києва з нагоди 50-ти річчя відміни кріпосного права. Програма поважних гостей була дуже насиченою, а охороною займалися всі силові відомства столиці.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
Візит вже добігав кінця, коли 14 вересня (1 вересня за старим стилем) гості відправилися до театру на оперу «Казка про царя Салтана». Петро Столипін займав місце за номером 5 у першому ряду, а його вбивця місце за номером 406 у останньому ряду партеру. У антракті між другою та третьою (найкоротшою) діями Петро Столипін встав, пройшовся по проходу та зупинився біля оркестрової ями. Саме в цей час його наздогнав терорист Дмитро Богров та двічі вистрілив. Перша куля ледь зачепила міністра, проте поранили музиканта, а друга — поцілила у Володимирський хрест на грудях Столипіна, а потім рикошетом ввійшла в тіло і розірвала печінку.
Київська опера не стала місцем смерті Петра Столипіна, прем’єр помер за кілька днів у лікарні, однак кривава трагедія тепер вже назавжди буде асоціюватися з театром.
Читайте також: Кривавий вересень 41-го або 778 днів окупації Києва: в яких умовах виживали кияни?
Тут міни не зриваються
Втратити оперний театр кияни могли щонайменше двічі: у 1941-му та 1942-му роках. Спочатку його замінували працівники НКВС, щоб не дістався фашистам. Але навчені гірким досвідом вибухів на Хрещатику, гітлерівці 27 листопада розмінували підвали Оперного театру.
Вдруге бомба поцілила в театр 20 квітня 1942 року як раз у ту пору, коли гітлерівці святкували день народження свого вождя. Під час вечірнього концерту для німецького командування бомба впала прямо у партер, але з невідомих причин не розірвалася.