Вперше в Києві!
Так звані «живі картини» братів Люм’єр досить швидко набували популярності, через два роки після першого кіносеансу, 3 січня 1897 року, відбувся прем’єрний показ і у столиці України. Тоді кіно для обраних демонстрували у приміщенні Київського дворянського зібрання. Відома і точна адреса історичної події: на розі Думської площі та вулиці Хрещатик.
Читайте також: Київська опера: легенди, міфи та криваві драми
Майже кінотеатр
Чи не найпершим офіційним представником братів Люм’єр в Україні став відомий режисер Микола Соловцов. Саме він почав демонструвати кінострічки на загал в театрі Бергоньє (перетин вулиць Фундуклеївської і Ново-Єлизаветинської), перший показ відбувся вже 20 грудня 1897 року.
Цікаво, що на той момент кінострічки були дуже короткими, тож Микола Соловцов фактично поєднав театр та кіно, продаючи квитки на видовища, де «живі картини» перемежовувалися театральними виступами. Тоді ніхто й подумати не міг, що кіно згодом стане загрозою для театру, спочатку кіносеанси сприймалися як несерйозна та швидкоплинна розвага.
Читайте також: Непристойні адреси старого Києва: життя повій
«Полуничка» та цензура
Неймовірно, але «кіно для дорослих» виникло з блискавичною швидкістю. Вже в 1898 році до нічних розваг Києва додався ще один атракціон — можна було сходити на відвертий кіносеанс. Щоправда у залу пускали не всіх: обмеження поширювалися на дітей та підлітків.
В той час, як оголених жінок демонструвати на екранах було дозволено, діяли і обмеження: Священний синод забороняв зображати Богоматір, Хреста та угодників Божих.
Читайте також: Христос народився! Історія Різдва католицької громади Києва
Безпечний атракціон
Далекий від кіно Антон Шанцер для початку переобладнав свою крамничку жіночого одягу на вулиці Хрещатик, 25 в невеличкий кінотеатр. Але згодом бізнесмен переконався в тому, що справа приносить пристойні гроші, а конкуренція постійно зростає. Тоді, так звані, ілюзіони з’являлися у Києві масово.
Шанцер вирішив долати конкурентів сервісом. Свій перший кінотеатр «Експрес» він переобладнав і перетворив у найкращій в імперії. Справа в тому, що під час показів постійно спалахували пожежі, тож Шанцер обладнав свій заклад попільничками та зробив вентиляцію зали. На випадок, якщо пожежа все ж станеться, у кінотеатрі «Експрес» було 10 виходів, які гарантували безпеку.
Читайте також: Київські традиції на Варварин день: «і перстеник у Варвари невістці дістала»
Справжній кінопалац
На одному кінотеатрі Антон Шанцер вирішив не зупинятися. У 1912 році він побудував заклад на 1000 місць в глядацькій залі. Обладнаний гардеробними, кав’ярнями та зручними кріслами «Кіно-Театр» Шанцера був зразковим закладом, одним з найбільших в імперії. Для того, щоб оцінити масштаб, варто сказати хоча б те, що озвучували фільми тут не поодинокі музики, а цілий симфонічний оркестр.
Читайте також: Загадкова смерть Петра Столипіна у Києві: аналіз версій
І сміх, і гріх
Маючи першокласний заклад, Антон Шанцер задумався над питаннями постачання і в 1911 році відкрив власну студію. На той час попитом користувалися документальні кінострічки, тож студія «Експрес» фільмувала головні події в житті Києва.
Одна з найперших кінокартин мала назву «Київські торжества», в неї ввійшли і кадри з похорон Петра Столипіна. Як відомо, міністра вбили в Києві і його похорони стали страві значною подією, але ж вони абсолютно не вписувалася у фільм з такою веселою назвою — розгорівся скандал. Втім, розмови навколо Антона Шанцера і його кіноіндустрії не тільки не нашкодили, але й привернули ще більше уваги до нового атракціону.
Читайте також:Валентина Саніна-Шлее — киянка, що підкорила Нью-Йорк, полонила серця голлівудських дів та конкурувала з Гретою Гарбо
Кіно рухає маси
Наступна робота кіностудії «Експрес» теж була пов’язана з похоронами, але цього разу спровокувала події ще більш масштабніші. У 1912 році помер відомий український композитор Микола Лисенко, кіностудія зафільмувала і його останній шлях.
Численні прихильники творчості українського генія прийшли на показ, який раптово переріс у стихійно демонстрацію сил національно-визвольного руху. Ясна річ, що керманичам міста така реакція на мистецтво не припала до смаку, тож демонстрацію розігнали силою, а кінотеатри Шанцера закрили.
Читайте також: Об’єднані Лук’янівською тюрмою: Богомолець, Петлюра, Рильський, отець Олександр
Кіно для ворога
Володимир Добржанський був оператором і кінострічки про похорони Лисенка, і наступного скандального фільму кіностудії Шанцера. На думку більшості істориків, саме Доброжанський став першим у світі оператором, який знімав у повітрі, але не лаври, а підозри у шпіонажі чекали на митця.
У 1913 році відбувався груповий переліт, в якому приймав участь і відомий льотчик Петро Нестеров. З кабіни його літака Доброжанський зняв історичні кадри — Київ і околиця з висоти в півтори тисячі метрів.
Прорив у кіноіндустрії обернувся провалом, адже всю знімальну групу та самого Шанцера, який був австрійським підданим, запідозрили у шпигунстві. Як наслідок, на все майно кіномагната наклали арешт.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
«Людина з кіноапаратом»
В 1929 році, продовжуючи свої експерименти в області кіно, режисер Дзиґа Вертов почав змітати документальний фільм «Людина з кіноапаратом». Це кіно, яке складається з різноманітних замальовок, типових картин, з життя міста. Знімав Вертов у трьох містах: Києві, Одесі та Москві.
І сама кінострічка, і ім’я її режисера назавжди ввійшли в скарбничку світового мистецтва. Сьогодні кожен студент кінофакультету в будь-якому університеті світу просто зобов’язаний переглянути цей фільм. У 2012 році один з найповажніших журналів про кіно «Sight & Sound» назвав «Людина з кіноапаратом» восьмим у списку фільмів всіх часів.
Читайте також: 126 років із дня народження генія. Олександр Довженко називав Київ “убогим” і водночас мріяв про нього
Безсмертна «Земля»
Поповнила скарбничку світових шедеврів і кінострічка українського режисера Олександра Довженко — «Земля». Вона стала одним з перших фільмів, який було відзняті на Київській кінофабриці. І хоча за життя автора «Земля» зазнала нищівної критики та була заборонена, все ж у 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі картина була продемонстрована та мала шалений успіх. А сьогодні вона входить в п’ятірку шедеврів світового кіно ЮНЕСКО.