Деякі картини атмосферою своєю відсилають нас до реальностей класичної літератури, як от “Знедолені” Гюго чи “Пригоди Олівера Твіста” Чарльза Діккенса, або ж до класичних хоррорів як “Дзвінок”.
Давайте з’ясуємо.
Ми проводимо ці паралелі не для того, аби похизуватись, ніби от які ми начитані. Пошук схожих історій на задвірках пам’яті дозволить нам сильніше, яскравіше відчути картини та вийти з мистецької зали з величезною купою емоцій, що не відпускатиме вас щонайменше день.
Бо для цього мистецтво і є.
Читайте також: “Зараз танцюй, революція потім”. Репортаж з виставки, яку треба побачити
Вони справляли враження розбещених, аморальних, грубих і навіть бридких створінь, але рідко буває так, щоб, збіднівши, людина не опустилась; до того ж, існує межа, за якою стирається різниця між нещасними та безчестними людьми. І тих, і тих можна визначити одним словом – фатальним словом “знедолені”. Кого ж в цьому звинувачувати? І хіба милосердя не повинне проявлятись з особливою силою саме там, де особливо глибоке падіння?”.
Так Гюго описував окрему категорію своїх персонажів у романі “Знедолені”. Він одразу приходить в голову при розгляданні картини з чотирма молодими жінками.
Була собі Фантін, дуже красива, але бідна молода жінка не буржуазного походження. Вона жила собі своє молоде життя, гуляла та розважалась з подругами, просто як дівчата на картині.
Пізніше в неї почали розвиватись стосунки з одним з багатих красивих студентів. Бум! – вона вагітніє, він втікає. Класика.
Новонароджену дівчинку назвали Козетта. Щоб забезпечити доньку, Фантін працювала, як могла та продавала, що мала – в тому числі тіло, волосся та передні зуби. Коли вона померла, маленька Козетта потрапила під “опіку” поганих людей і все стало геть погано.
В літературі Козетта стала символом нещасного важкого дитинства та дитинства, що експлуатується дорослими.
Ми могли б уявити, що вона одного дня взяла в руки своє життя, захистила себе, почала вчитись і досягла успіху…
Але цього не сталось.
“Атлант” не розправив плечі.
Як не розправили плечі величезна кількість дітей-сиріт, дітей позбавлених батьківського піклування або ж дітей з неблагополучних сімей.
Так само, як страждала Козетта, страждав і Олівер Твіст, лиш в ньому була присутня нотка гумору і це трохи полегшувало його страждання.
На одній з картин ми можемо роздивитись дуже юних людей, одягнутих за дорослою модою, у дорослих позах з цілком дорослими сигаретами у їх ротах.
У романі Чарльза Діккенса про Олівера Твіста блискуче описані кримінальні схеми, до яких залучали дітей. В цьому романі “старші” вчили менших жебракувати та цупити гаманці з кишень дорослих у людних місцях. В них навіть були тренування з цієї майстерності!
Тому ця картина цілком відсилає нас до дитячих кримінальних реалій. Крім того, до серіалу “Гострі картузи” із Кілліаном Мерфі у головній ролі.
Втім, відкинувши телевізійну критику, варто згадати, що “гострі картузи” означають головний убір, в козирок якого вшивали лезо, щоб потім картуз можна було використати як зброю.
Що ж. Діти бувають різні. І такі теж.
Можна побачити тут і портрети дітей, до яких ми більш звикли. Зрештою, якими були ми самі. Звичайними дівчатками з білими бантиками, що от-от вирушать до школи зі своїми портфеликами.
Втім, не для всіх похід до школи – це історія дружби, веселощів та спілкування.
Для когось з першого вересня почася справжній хоррор у прямому сенсі цього слова. Ми повинні пам’ятати, що школа – це також жорстокість, травля, образи, конфлікти і травми; щоденні стосунки, що величезною мірою формують нашу подальшу поведінку та психологічні установки.
Це також і вчителі, що охоче або не дуже діляться з нами своїм досвідом, своїми знаннями і уміннями.
І саме тут глядачам виставки картин Владислава Шерешевського відкривається ціла окрема ніша – портретів простих, робітничих.
Можемо уявити, що художнику подобались або ж він надихався ранніми творами Вінсента Ван Гога, коли той ще жив в невеличкому шахтарському містечку, планував стати священиком та спілкувався з робітниками. Однією з найвідоміших картин того періоду творчості Вінсента є “Їдці картоплі”.
Читайте також: Територія психлікарні ім. Павлова повна дивних скульптур та картин. Тут – дон Кіхот, Демон та Ван Гог
Присутні на виставці Шерешевського і інші відсилки до Ван Гога, але їх ми залишимо розгадати вам, як квест.
Портрет жінки, що пере, зачіпає найпотаємніші струни душі.
Яка вона? Що вона любить? Як вона відпочиває? Чи сильно втомлюються її руки? Чи доглядає вона якось за ними після того, як закінчить роботу? Чи є в неї діти? Чи любить вона жартувати? Чи подобається їй загравати з іншими людьми, чоловіками, жінками?
Читайте також: (Не)видимими нитками. Перформенс про жіночу працю, що залишається непоміченою
Судячи з її посмішки та лукавого погляду – так, щось таке є.
Є тут ще один прекрасний портрет, уявімо, що це друг пралі, і після важких робочих днів вони зустрічаються разом послухати музику, поговорити про здоров’я, погоду та сім’ї.
Це актор.
Нескладна дедукція – макіяж, найімовірніше, потік радше від сліз, аніж від поту, адже помада на губах на місці, та й бровам зовсім нічого не бракує.
Це привідкриває нам цілий культурний та соціальний пласт, як багатьом відомим та улюбленим нашим комікам було зовсім не до сміху.
Х’ю Лорі, найбільш відомий як Доктор Хаус, переважну частину свого життя пропрацював в жанрі комедії. З 90-х до щонайменше початку 2000-х актор змагався з депресією.
Пізніше він зазначав, що мистецтво та музика допомогли йому у його боротьбі. Актор випустив два альбоми з класичними блюзовими піснями, а Владислав Шерешевський красиво намалював музикантів та людей, що відпочивають.
Одвічний партнер Х’ю Лорі по комедії Стівен Фрай також падає у загальну скарбничну невеселих комедіянтів. У нього біполярний розлад, що характеризується різкими перепадами психічного самопочуття, від маніакальної, тобто піднесеної та ейфоричної, до депресивної фази.
До цього списку можна додати коміка Джима Керрі, що також зізнався у кількарічній боротьбі з депресією.
Читайте також: Чоловік повинен. Ця виставка на Подолі на тему стереотипів про мужність – репортаж
Сюди ж – стендапер Бо Бернем, що у своєму третьому та останньому спешлі Make happy підняв тему депресії та суїцидальних намірів (треки Kill Yourself, Can’t Handle This, Are You Happy?).
Історії мають бути розказані та почуті.
“Хтось збирається послухати мою історію?” – напис на картині.
Історії однозначно мають бути розказані та почуті.
Виставка живопису художника владислава Шерешевського триватиме до 29 вересня.
Галерея “Білий Світ” знаходиться за адресою вул. Пушкінська, 21 та працює з вівторка по суботу з 11:00 до 19:00.
Будь ласка, зауважте, що в неділю та понеділок галерея не працює.
Читайте також: “Випадкові зустрічі” в невипадковому Києві – репортаж, що змушує замислитись