За мною були тисячі людей, а тепер – мільйони: як машиніст столичної підземки пересів за штурвал РЛС-ки

Автор: Галина Ворона
17:14 03.08

Вадим – старший солдат. У мирному житті він був машиністом Київського метрополітену, а зараз служить оператором сучасної радіолокаційної станції українського виробництва. Його поле бою – повітряний простір України. Його зброя – комп’ютерна мишка в правій руці, клавіатура в лівій.

За мною були тисячі людей, а тепер – мільйони: як машиніст столичної підземки пересів за штурвал РЛС-ки

Про це розповіли в Командуванні Повітряних Сил ЗСУ.

До територіального центру комплектування Вадим пішов, коли сину виповнилось лише кілька місяців.

Дружина хвилювалась, що я не буду поруч, коли у неї немовля на руках. Та я пояснив, що залишаю її саму не тому, що хочу, а тому, що мушу. Бо люблю їх більше за життя. А ще я хочу, щоб мій син виріс у мирній незалежній Україні, а тому мушу забезпечити йому мирне майбутнє! Щоб не здригався уві сні від обстрілів! Я пішов заради майбутнього всіх українських дітей! І ні на хвилину не шкодую про це! Служба насправді виявилася цікавою і відповідальною, оскільки кожен мій день наближає нашу Перемогу!” –  згадує військовий.

Він без проблем перекваліфікувався на оператора РЛС, адже робота в Київському метрополітені навчила пильності, зібраності, відповідальності.

На своїй цифровій станції він проводить метеорозвідку для забезпечення польотів нашої авіації, фіксує та супроводжує цілі, їхні маршрути, характеристики.

Метрополітен – це відповідальність. Це не просто “двері відчиняються, наступна станція…” Це – півтори тисячі людей за твоєю спиною, особливо в час пік. І їхня безпека значною мірою лежить саме на твоїх плечах. Радіолокаційна станція – це шалена відповідальність. Це – не просто виявлення цілей та їх характеристик, це – мільйони людей за твоєю спиною, особливо під час масованих ракетних атак…” – ділиться чоловік.

Вадим розповідає, що днями за одне чергування виявив та супроводив понад 30 ударних дронів. Загалом за увесь час служби статистика давно вимірюється сотнями.

Уважно вдивляєшся в монітор, контролюєш, фіксуєш цілі, видаєш на командний пункт… Це може тривати по 7-8 годин суцільної концентрації уваги. Та втому як рукою знімає, коли бачиш, як ефективно відпрацювало ППО! Відчуваєш свою значимість та необхідність. Як на мене, коли летять російські ракети чи дрони, сидіти за РЛС-кою, краще, ніж в укритті. По-перше – береш участь у знищенні російських ракет та дронів. Щоб вони йшли, як кажуть, за курсом «російського корабля». По-друге – робиш благородну справу – захищаєш від ворожих обстрілів наших людей, міста, об’єкти інфраструктури”, – каже він.

Звісно, це не так просто. Ракети швидко змінюють курс, намагаються сховатися за рельєфом місцевості. Доводиться постійно підлаштовуватись та ловити їх. “Шахеди” ж рухаються повільніше, проте гірше фіксуються радарами. Тож і захисники підлаштовуються, вчаться, вдосконалюються, адже розуміють ціну помилки: за ними їхні рідні і близькі та усі українці.

Вадим пояснює, що РЛС – надважлива ціль для противника. Чимало підрозділів радіотехнічних військ були атаковані у перший же день війни. Ворог намагався “осліпити” наші Збройні Сили, щоб ми не бачили що відбувається у повітрі. Полювання за нами продовжується і зараз.

“Траплялось, що летіло повз нас чи навіть прицільно на нас… У разі загрози одразу отримаємо команду вжити заходів безпеки та протидії. Ще із перших днів служби мені чітко пояснили, що головна цінність – наші люди. Навіть найтехнологічніше, дороговартісне та дефіцитне залізо ніколи не замінить  людину. Та навіть у найскладніших і найнебезпечніших ситуаціях ми продовжуємо “вести” цілі”, – додає захисник.

Він зізнається, що йому та колегам значно приємніше спостерігати на екрані за нашими, українськими бортами, супроводжувати їх, оберігати в небі…

Хто знає, можливо, після Перемоги продовжу служити в РТВ… А метрополітен нехай ще почекає… Відверто кажучи, все частіше почав задумуватись про військову кар’єру”, – ділиться Вадим.

Читайте також: Потрібна наша допомога. Машиніст метро Києва з перших днів воював, пережив полон і втратив ногу, але не мрію знову керувати поїздом 

Зауважимо, метрополітен неодноразово заявляв про нестачу робітників та запрошував на курси машиністів, у тому числі жінок. Перша жінка-машиністка незабаром почне керувати вагоном. На другий навчальний курс менше ніж за тиждень надійшло понад 450 анкет кандидатів майбутніх машиністів і машиністок, тоді як кількість слухачів обмежена – група становить 30 осіб, тож прийом заявок припинили достроково. А поки майбутні машиністи навчаються, пасажирам доводиться довше чекати поїзди.

Великий Київ у Google News

підписатися