Як кияни катались на ковзанах сто років тому – 10 фактів

15:32 28.01

Катання на ковзанах – чи не найпопулярніша зимова розвага киян ще з кінця ХІХ століття.

Як кияни катались на ковзанах сто років тому – 10 фактів

Поєднати корисне з приємним

Колись давно роль ковзанів була суто практичною й аж ніяк не пов’язаною з дозвіллям і розвагами. Європейці освоїли їх як вельми зручний спосіб пересування замерзлими взимку річками. Одна справа – чалапати пішки з одного берега на інший, і зовсім інша – прикріпити щось слизьке до взуття і опинитися там за лічені хвилини.

На територіях сучасних Великобританії, Німеччини, Голландії, Швеції і Норвегії такий вид “транспорту” освоїли тисячі років тому. Він дуже допомагав у ключових сферах – військових походах та торгівлі.

Фото: wga.hu

Втім, кентерберійський чернець Стефаніус у своїй “Хроніці знатного міста Лондона” ще у 1174 році згадує й про ще одну корисну сторону катання на ковзанах: “Коли велике болото, що омиває з півночі міський вал у Мурфільдфі, замерзає, групи молодих людей йдуть туди займатися спортом на льоду”.

Перша хвиля народної любові

Зовні перші ковзани були більше схожі на вкорочені лижі, полози до яких виготовляли з гомілкових кісток великих тварин. Задля покращення щеплення з поверхнею їх добре
відшліфовували, а потім прив’язували шкіряними шнурками до взуття. На них пересувалися, відштовхуючись палицями.
На території сучасної України перші ковзани з кісток тварин звалися “нартами”, а палка на зразок лижної з металевим наконечником для полегшення ковзання – “джоґан” або “джигало”.

Фото: lara868.livejournal.com

Більш звичного сучасній людині виду ковзани набули завдяки голландцям. Вони почали виготовляти з металу тонкі леза з закругленою передньою частиною. Зверху в якості підставки під стопу кріпили дерев’яну дощечку. Саме такий екземпляр випробував в Голландії цар Петро І, після чого, ймовірно, і сказав: “Беремо!”

Вважається, що саме Петро І першим додумався стаціонарно закріпити дощечку-підставку з металевими лезами до підошви взуття, щоб кожного разу не в’язати мотузки.

Найімовірніше, простий люд використовував ковзани набагато раніше за царя. А Петро Олексійович хіба що поставив на них ще й чиновників та дворян. Добровільно чи аби лише догодити цареві, але вони дійсно стали популярними у вищих прошарків суспільства. Правда, до Києва любов до нового виду розваг дісталася набагато пізніше.

Частково й тому що після смерті Петра І виявилося, що прихильників у цієї розваги не так вже й багато. Дворянство видихнуло з полегшенням, знімаючи нестійкі ковзани і натягуючи на ноги нехай і дорогі, але зручні валянки.

Фото: britishmuseum.org

Як у Європі

Поштовхом до другої хвилі популярності ковзанів на території Русі послужила мода на все англійське. Вона вкрила й Київ.

Європа в середині ХІХ століття масово захоплюється фігурним катанням – це елегантно, красиво, видовищно і корисно для здоров’я. Врешті, ще просто модно.

Фото: Джексон Хейнз

На той час на європейських ковзанках вже гастролює американський фігурист Джексон Хейнз. Він показує публіці, що куди цікавіше дивитися не на перегони бігунів на ковзанах, а на складні захоплюючі дух фігури з обертаннями, присіданнями і стрибками на льоду. Особливо, якщо вони виконуються під музику. За однією з версій, саме він, а не Петро І, жорстко прикріпив полози до черевиків заради безпеки під час виконання своїх акселів і фліпів.

У Києві все благоволить новому захопленню широких мас. Ковзани – настільки просте спорядження, що їх запросто може зробити будь-хто без спеціальних знань, матеріалів та устаткування. Простенька модель доступна будь-якому хлопчиську. Багатії замовляють закордонні. Магазин зброї Бориса Віннера на Хрещатику, 41 торгує порохом, а заодно й ковзанами американського і німецького виробництва. Там же можна купити і лижі.

Київський клімат підходить якнайкраще. Наприкінці ХІХ століття зими в місті стоять морозні. У січні 1889 року температура тримається в межах від 1,5 до 22 градусів зі знаком мінус. Лютий видався трохи теплішим, але весною ще навіть не пахне – лід точно не розтане. До цього для катання на ковзанах використовували тільки природні водойми.

Всі на ковзани!

Вважається, що саме з 1889 року в Києві почали заливати штучні льодові катки та заробляти. Міська влада надає бізнесменам землі в оренду, підприємці продають вхідні квитки та віддають площі у субаренду під розміщення ларьків з гарячими напоями, ковзани можна орендувати прямо тут – і це ще один вид бізнесу.

Щоб вмістити всіх бажаючих покататися з вітерцем і покрутити “дзиги”, в останні роки ХІХ століття в місті заливали штучні катки та ковзанки та користувалися щедрим на природні водойми київським ландшафтом.

На околицях це не дуже великі майданчики, які народ облаштовує під собі сам. У центральній частині Києва на катки перетворюються озера та заливаються штучні.

Костянтин Паустовський, який жив у той час на Лук’янівці, так описує місце зимових розваг для дітвори між вулицями Львівською та Глибочицькою: “Вікна виходили на вирубаний сад. У ньому залишилося всього два-три дерева. Взимку в цьому саду влаштовували каток… Каток був дешевий, для хлопчиків з Львівської вулиці. На ньому не було навіть оркестру, а грав грамофон з величезною бузкового кольору трубою. Дикий провулок був дійсно диким. Він нікуди не вів. Він губився в пустирях, завалених снігом і купами сажі…”

Для студентів і гімназистів – внутрішній двір Першої київської гімназії – суцільний каток.

Фото: Каток в усадьбе Меринга. Фото Н.Прахова. (nv.ua)

Багаті ковзають під вальси Штрауса. Один з найвідоміших льодових майданчиків для розташовувався на місці сучасної площі Івана Франка. До кінця XIX століття тут знаходився маєток професора медицини Київського університету Фрідріха Мерінга. Його територія простягалася від Хрещатика до Банкової. Влітку місце приваблювало гостей затишним садом з ставком і купальнею. Взимку велика водойма замерзала, утворюючи природний каток.

Тут пані вигулювали свої наряди – в модних журналах костюмам для катання на ковзанах присвячували окремі розділи. Для розваги грав міський оркестр, гостям подавали десерти і ігристі вина.
Коли садибу продали, а на місці водойми почалося будівництво театру, місцем катання стала Михайлівська площа, де заливали штучний каток.

Ще одне культове місце для катання на ковзанах під звуки оркестру – кафе-каштан “Шато-де-Флер”, який займав частину колишнього Царського саду. Влітку тут ресторан, літній театр і пивний бар, а публіка гуляє навколо штучно створеного озера. Взимку водойма перетворювався в льодовий каток. Вхід до парку розваг платний, але цікаво, що у вихідні та святкові дні вартість квитка була нижчою: у будні – 40 копійок, у вихідні – лише 7 коп. Все інші послуги – за додаткову плату.

Ковзани можна взяти в оренду, в буфеті на березі перекусити під звуки музики, тут же для зігріву пропонують гарячий чай і пунш.

Фото: retroua.com

Зараз на цьому місці стадіон “Динамо”. Він був побудований на місці частини парку в 1933 році. За радянських часів його теж заливали льодом під катання на ковзанах та гри в хокей.

Фото: kyivpastfuture

У 50-ті роки в зимовий час на колонаді головного входу в стадіон з’являвся плакат з написом-закликом “Всі на ковзани!”

Читайте також: Життя київських студентів: сповідь, карцер та заборона на вишиванку

Великий Київ у Google News

підписатися
    загрузка...