Про це в інтерв‘ю розповів поліцейський з Маріуполя Віталій, який пройшов російську фільтрацію і також, як і багато військових ЗСУ перебував у концтаборі Оленівка на території квазіутворення “ДНР”.
За його словами, загалом, у березні 2022 року на території концтабору перебувало біля 2 000 українських військовополонених – Нацгвардія, ВСУ, “Азов”, прикордонники, поліцейські. А також судді, представники ДБР та навіть волонтери. Але особливо погано наглядачі колонії ставилися саме до військових з полку “Азов”.
В інтерв‘ю на “Радіо НВ” поліцейський розповів, як з перших днів військові РФ цілеспрямовано знищували цивільтних у Маріуполі, проводили фільтрацію чоловіків, про що питали на допитах, як йому вдалося вибратися з російського полону та поділився спогадами про концтабір в Оленівці.
Як довго ви знаходилися у Маріуполі після наступу РФ? Якими для вас були ці місяці?
З лютого по березень з сім’єю перебував у Маріуполі. Дуже важкий час, адже з початку російського вторгнення, коли оточили місто, не було ні світла, ні води. Всі магазини були зруйновані. Я спочатку знаходився у центрі міста, потім з сім‘єю перейшли у село Мирне. Води не було, їжі не було. Воду набирали з пожежних гідрантів під постійними обстрілами. Російські війська обстрілювали місто зі всіх напрямів, з чого тільки можливо – важка артилерія, літаки постійно.
Що ви бачили навколо?
Найбільше були зруйновані багатоповерхівки. Приватний сектор не так сильно постраждав, адже били в основному по багатоповерхівках. Всі багатоповерхівки у місті, всі повністю спалені, розбиті. Стоять, як чорні свічки.
В чому логіка, там же багато цивільних людей?
Це було цілеспрямовано. Той же самий драмтеатр, який знаходився у центрі міста. Всі знали, що там сховище, де мирні люди. І вони цілеспрямовано туди скинули бомби. Дуже багато сховищ постраждало. На ЖД вокзалі знаходився притулок, де були близько 200 людей. Його також стали бомбити. Я розмовляв з людьми, які знаходилися в цьому сховищі.
До 1 березня, коли росіяни стали хаотично обстрілювали село Мирне, куди ми перебралися з сім’єю. Стріляли куди хотіли, міномети, артилерія, літаки. Ми пішли у сховище Ілліча, були там тільки 10 днів. У сховищі було світло і вода, адже там був генератор великий. У нас була можливість качати воду з водосховищ. Там було близько 160 осіб. Потім ми вийшли звідти, адже у всіх закінчувалася їжа. 10 березня російські війська вже взяли місто повністю. Українські військові залишилися тільки на “Азовсталі”. І з 10 числа у селі почали проводити зачистки. Вони ходили по домах.
Хто саме ходив – військові РФ, кадирівці?
Це російські кадрові військові. Форма, шеврони, герби, чорна форма. Також ще були поліцейські з “ДНР”. Мене забрали поліцейські з “ДНР”. Вони ходили по всіх домах. Забирала всіх чоловіків призовного віку від 18 до 54 років. Вони всіх виводили на вулицю і відводили до будинку, який облаштували як штаб. І звідти в основному чоловіків відвозили на автобусах в Сартану. Там був перевальний пункт. До мене прийшли цілеспрямовано, знали, що я співробітник поліції. На 80% впевнений, що їм хтось мене здав. З селища мене забрали 14 березня.
Далі фільтраційний табір?
Там був довгий шлях до самої Оленівки. Спочатку мене привезли у Сартану (смт на Донеччині, – ред.) у фільтраційний пункт. Фільтрували всіх чоловіків і направляли вже. Тобто цивільні, які раніше не служили ніде – їх вивозили в Безіменне (село на Донеччині, – ред.). І окремо вивозили військовослужбовців, поліцейських чинник і минулих.
Нас було чотири чоловіки. Приїхав конвой, зв‘язали нам руки скотчем і повезли у місто Новоазовськ (Донецька область, – ред.) до райвідділу. Завели й посадили в ізолятор тимчасового тримання. Зібрали особисті речі всі, нічого не сказали – ціль, навіщо. Закинули у камеру. Через 2-3 доби за нами приїхав конвой з Донецьку. Зв‘язали руки, закрили очі, погрузили нас в авто і відвезли у Донецьк в управління по боротьбі з організованою злочинністю.
Хто це був? Російські військові чи “ДНР”?
Це вже була поліція “ДНР”. Коли нас везли, тих, хто шевелився, тих били. Коли привезли, так само з закритими очима, зв‘язаними руками нас просто били всіх. Протримали в цьому управлінні добу. Зранку повезли у лікарню, зробили флюорографію і відвезли у ізолятор тимчасового тримання у Донецьк.
Флюорографію навіщо?
Нас оглядали є травми чи не а. І не важливо чи є в тебе травми – ти завжди здоров. Знов відвезли до ізолятора у Донецьку. Там були три доби. Після цього приїхав конвой і вивіз нас у Волноваху у виправну колонію Оленівка.
Чи були допити? Які запитання? Що хотіли знати?
В основному цікавилися де працював, ким, чому не поїхав, скільки колег виїхало з Маріуполя, де вони можуть бути? Де можуть знаходитися військовослужбовці? В основному випитували інформацію про місцеперебування військових, може десь дезертири якісь.
Погрози були?
Так. Коли ми у колонії в Оленівці знаходилися, нам постійно розповідали, що вся Донецька та Луганська області вже під контролем “Д/ЛНР”, що вже там війська під Києвом, що це Україна бомбить Донбас. В інформаційному плані тиснули на психіку. З ранку до ночі грав гімн “ДНР”. Так, у них гімн є.
Розкажіть про колонію в Оленівці? Чи були звинувачення проти вас?
Мене затримали через те, що я був співробітником поліції. Ніякого звинувачення проти мене, вони знайти не змогли. Затримали по адміністративній статті – за підготовку й участь у бандитизмі.
У Оленівці були дві території, де перебували полонені. Перша – дисциплінарний ізолятор, там 17 камер, на скільки я пригадую, розраховані на шістьох, трьох і одну людину. І були 10 бараків по 50 осіб. В основному всі військовополонені перебували у бараках.
Скільки приблизно було полонених військових?
Приблизно півтори тисячі осіб. Це ті, що були на бараках. У СІЗО, де нас тримали, там десь чотириста осіб. Загалом, у колонії було близько 2 000 осіб.
Що це за люди?
Військовослужбовці, Нацгвардія, ВСУ, “Азов”, прикордонники, поліцейські, волонтери. Вони навіть волонтерів затримували. Затримували ще Національний корпус. З нами у сусідніх камерах сиділи хлопці, яким по 16-17 років. І волонтерів так, теж затримували й садили. Судді були, ДБР. Всі силові структури й тих, хто міг їм допомагати, всіх затримували. Вони навіть людей затримували у яких просто було татуювання на руках.
Розклад дня який був?
Не було розкладу особливого. Я не знаю, як було у бараках. Я весь час пробув у дисциплінарному ізоляторі. Нас закрили на 30 днів, ми там просиділи. Ми розуміли, що утро-вечір, коли приходили нас перераховувати. Могли випускати погуляти – така сама камера, тільки на вулиці. Нас туди виводили на 30 хвилин, максимум годину. І назад у камеру. Вона розміром 3 на 4 метри й в неї поліцейських 30-40 осіб. У сусідній камері сиділи “Азовці”. Їх по 70 осіб туди напіхували. Вони тільки або сидячи або стоячи. Це психологічно намагалися задавити.
Що можете сказати про тих поліцейських, які були з вами?
Я знаю, що багато з них вже виїхали в Україну. Але це менша частина.
Що відбувалося з “Азовцями”? Яке до них було ставлення?
Вони дуже погано ставилися до військовослужбовців і особливо до полку “Азов”. Могли й воду не давати, могли їжу не давати. Це стандартно. Питної води не було у колонії, могли по 3-4 дні не давати воду. Привозили технічну воду, може з водойми, вона постійно смерділа тинею. Ми її пили. “Азовцям” її могли взагалі не давати. Якщо у нас був доступ хоча б до якоїсь води, їм її не давали. Забороняли їм виходити на свіже повітря, їх просто закривали й все. До того ж неділя-дві, коли я знаходився було дуже спекотно на вулиці. Камери не провітрюються. І постійно ця жара, сморід. Вони ще могли військового чи Азовця виводити у коридор і змушувати співати гімн “ДНР”. Хто не співає – того б‘ють. Це стандартно.
Хто ці люди, які це роблять у колонії?
Це вертухаї. На жаргоні так називаються.
У них мізки “промиті”? Вони вірять, що в Україні нацисти і біолабораторії?
Так, вони яро в це вірять. І в основному ті наглядачі, які наглядали за полоненими – це всі наглядачі з інших колоній, які зараз знаходяться на території підконтрольні “ДНР”. Їх привозили на ротацію. Вони побудуть 2-3 тижні і їдуть, як військовослужбовці. І, відповідно, могли собі дозволяти все, що захочуть. Їм ніхто не заперечував. У них навіть керівництво дозволяло бити військових.
Керівництво яке було?
Тільки керівник колонії. Один раз прийшов, подивився і пішов.
Хтось щось говорив, що страчувати будуть?
Ні, ніхто не знав, що буде далі. При нас як-то поліцейських випустили. Дали їм довідку про звільнення і все, вони пішли. Волонтерів також звільнювали. Але у той самий час до тебе можуть прийти й дати листок, що тебе підозрюють у скоєнні злочину – і тебе етапують в ізолятор. Більшість військових, які знаходилися в Оленівці, їм оголошували підозри та вивозили у слідчий ізолятор Донецька. Де вони зараз я не знаю. Чув, що їх до Таганрогу, по російськім різним колоніям порозкидували.
Ви були свідком, коли привезли полонених з Азовсталі. Що ви побачили?
Було багато автобусів. Дуже багато. Військових російських, яки їх супроводжували багато було. Я тоді, звільнився і хотів максимально швидко виїхати звідти.
Як вам вдалося звільнитися?
Сутність того, що вони від нас хотіли – завербувати. У них було таке уявлення, що співробітника поліції легше завербувати, щоб він залишився служити у Маріуполі, Донецьку. Тому, це був, як вони люблять говорити “жест доброї волі”. Вони хотіли потримати поліцейського, “промити” йому мізки, випустити, але з тим розрахунком, щоб він залишився у Маріуполі.
Що пропонували?
Залишитися у Маріуполі, все буде відмінно у місті, гарна заробітна плата. Зараз у Маріуполі поліцейські, які працюють, працюють за пайку. Тобто їм дають сухпайок, гроші не платять. І вони говорили, попрацюєте трохи за пайку, потім буде заробітна плата гарна. І багато хто на це вівся. Мене також намагалися вмовити. Я добрався до дому, зібрав сім‘ю і поїхав звідти.
Чи було легко поїхати після окупації?
Важко, адже багато блокпостів і через ці блокпости випускають тільки з фільтрацією. Без неї неможливо проїхати. Ну і питання на кордоні: чому, куди, чому не працюєш, не воюєш. І ці питання були на кордоні “ДНР”-Росія і Росія-Білорусь. І постійно, зупиняють вони автобус, мене бачать, виводять на вулицю і починають ці питання ставити. Росія-Білорусь-Польща. З Польщі я в’їхав в Україну.
Нагадаємо, в Оленівці загалом утримується близько 10 000 маріупольців, які не пройшли фільтрацію. Ці люди і є той самий проукраїнський актив міста, які не встигли евакуюватися та були фактично арештовані росіянами. Про це розповів радник міського голови Маріуполя Петро Андрющенко.
Як повідомляв “ВК”, захисники Маріуполя на південному сході тримали оборону 82 дні. За домовленостями України та РФ, українські бійці, у тому числі члени полку “Азов”, були вивезені на територію, яку контролює РФ, після чого російські війська захопили завод “Азовсталь” у Маріуполі.
За наявною інформацією, більшість поранених бійців “Азову” росіяни утримують у в’язниці в селі Оленівка на території самопроголошеної “ДНР”, а менша група важкопоранених бійців перебуває в лікарні міста Новоазовськ – також на окупованій частині Донецької області