22 травня відмічають день перенесення мощів святого Миколая Чудотворця, свято називають «літнім». А от день Миколи Зимового припадає на 19 грудня (6-те за старим стилем). Наявність одразу двох святкових днів підкреслює особливе ставлення народу до святого Миколая.
У дореволюційному Києві Миколай вважався досить грізним. Наважитися стати на молитву перед його іконою було непросто, це могла дозволити собі лише людина впевнена в тому, що не надто нагрішила. Водночас щира молитва Миколі Чудотворцю вважалася досить дієвою. В народі існувало вірування, що цей святий – «скорий заступник», він неодмінно допоможе, особливо якщо просити здоров’я для дітей.
Саме з заступництвом дітей пов’язана одна з київських легенд про Миколая. Начебто невтішні батьки молилися святому та просили, щоб він врятував їх утоплену дитину. Миколай зжалівся: дістав малечу з дніпровського дна, воскресив та поклав біля власної ікони в Софійському соборі. Вода з пелюшок намочила ікону, через це її в народі почали називати Миколаю Мокрим.
Ця легенда і звичай молитися святому за дітей – ось фактично і все, що пов’язувало Миколу Зимового з діточками у православній традиції. Загалом свято Святого Миколая відмічалося за аж надміру дорослим сценарієм.
Факт: церква Миколи Набережного побудована навпроти того самого місця, де за легендою дитинка, яку врятував святий, впала в воду. Спочатку храм був дерев’яним, перебудований у кам’яний в 1782 році.
Читайте також: Свята починаються з магії та ворожби
Миколайчик з кулаками
У дореволюційному Києві 19 грудня можна було зустріти силу силенну людей напідпитку і їх в цей день ніхто не засуджував. Навіть студентів, котрі теж не пасли задніх у шумних та п’яних веселощах. Дивно, але вшанування такого грізного і суворого святого супроводжувалося великою кількістю алкогольних напоїв. Неписаним правилося дня було таке: чим більше пошановаєш святого, тим більше можеш дозволити собі горілки у його іменини.
Ступінь алкогольного сп’яніння підвищувався ще й тому, що святковий стіл на Миколу Зимового мав бути виключно пісним. Адже святий славився тим, що був дуже стриманим та суворим постником.
Ще однією особливістю свята було те, що воно викривало сезон кулачних боїв. Традиція йти «стінка на стінку» має язичницьке коріння, вона зберіглася навіть через декілька століть після прийняття та укорінення християнства. Знайомі, сусіди, друзі, жителі одного району або вулиці влаштовували справжні бійки, нерідко мотузячи один одного до крові.
При цьому негативу чи ненависті тут не було, просто народу потрібна була розрядка. Додати до цієї потреби ще горілку та зимові морози і маємо вікову традицію «підігрівати один одного». Цікаво, що вуличні кулачні бої у Києві починалися на Миколая і тривали аж до весни.
Факт: козаки теж шанували святого, так Самійло Кішка звів у Києві храм Миколи Доброго. Згідно однієї з версій «добрим» храм назвали через близькість до лікарні, яку теж збудували на гроші гетьмана. В 1807 році церкву перебудували на кам’яну, а в 1913 році у ній вінчалися Михайло Булгаков та Тетяна Лаппа.
Читайте також: Святковий марафон у старому Києві: ворожба, епідемія, побиття посуду та не комуністична зірка
Миколайчик з мандаринками
У православній традиції свято Святого Миколая не мало жодного стосунку до таємного підкладання подаруночків дітлахам. Шкарпетки та панчішки наповненні смаколиками – це католицька традиція, основана на легенді про трьох сестер.
Начебто ще за життя єпископа Миколая поблизу з його церквою жив батько-одинак, який виховував трьох донечок. Грошей на придане не вистачало і тоді старша сестра вирішила продатися у рабство, аби на виручені гроші забезпечити придане для двох інших дівчат. Обговорення ідеї було гучним, кожна з сестер воліла сама продатися і тим врятувати родину.
Проходячи повз будинку Миколай підслухав розмову і вирішив допомогти. Вночі він підклав мішечок з золотом у панчохи, що сушилися надворі. Так вийшла заміж старша донечка. Наступного року такий само трюк провернув вигадливий священник, але вже для того, щоб заміж змогла вийти середня дочка. На третій рік, коли настала черга наймолодшої, батько підстеріг добродія і історія святого Миколая стала відомою людям.
Саме так у католиків і з’явилася традиція таємно дарувати подарунки дітлахам. Ясна річ, підкладали не гроші, а солодощі та фрукти – найчастіше три мандаринки, що символізували трьох сестер.
Читайте також: Христос народився! Історія Різдва католицької громади Києва
Факт: на Аскольдовій могилі у всі часи були храми, присвячені святому Миколаю. За легендою князь Мстислав Володимирович якось заблукав у місцині. До ночі безуспішно шукав дорогу, аж раптом побачив світло – своєрідним дороговказом виявилася ікона Миколая, яка незнамо звідки взялася.
Католики з’явилися у Києві ще в ХІІ столітті, а вже в середині ХІХ їх громада стала дуже потужною та численною. Щонайменше 30 тисяч киян були прихожанами Олександрівського костелу, а це приблизно 15% від усього тодішнього населення столиці. Майже половина студентів Університету Святого Володимира та 20% викладачів – були вихідцями з Польщі, а значить католиками.
Тісне життя пліч-о-пліч католиків та православних неминуче призвело до запозичення певних традицій. Через гувернанток із Європи, родичів або друзів сім’ї католицького віросповідання, православні кияни все більше і більше дізнавалися про поблажливу сторону суворого Миколая.
Поступово традиція кулачних боїв відходила у минуле, а от панчішки та чобітки, виставлені на ніч, почати з’являтися ледь не у кожному домі. На початку ХХ століття Миколайчик приносив смаколики вже практично усім київським дітлахам. Добрі традиції народ переймає охоче, особливо якщо вони приносять стільки радості та щастя.
Факт: Костел Святого Миколая авторства Владислава Городецького нині є однією з візитівок Києва. Збудований у 1909 році, був освячений саме 19 грудня.