У 1950 році Виконком Київської міської ради ухвалив рішення заповнити Бабин яр відходами виробництва Петровських цегляних заводів. Технічний проєкт розробили московські фахівці, схоже, без виїзду на місцевість, без урахування київських гідрологічних і геологічних особливостей.
З водою змішували породи, непридатні для будівництва, та відводилися по трубах до Бабиного яру. Таким чином, за 10 років намили понад 10 млн кубометрів ґрунту. Роботи із закачування пульпи в яр велися цілий рік, замість передбачених восьми місяців у році, здійснювалися в дві зміни на добу, замість однієї, без перерви на освітлення і відведення води. При цьому поставили не цементну, а земляну дамбу, яка одного дня не витримала навантаження та прорвала. Відео тих часів можна побачити за посиланням.
У 1959 році київська громадськість відкрито обурювалась варварським замивом і знищенням Бабиного Яру. 10 жовтня того року письменник В. Некрасов написав статтю «Чому це не зроблено?», опубліковану в Літературній газеті:
«Чи можливо це? Кому це могло прийти в голову — засипати яр глибиною в 30 метрів і на місці найбільшої трагедії розважатися і грати в футбол? Ні, цього допустити не можна!»
Як наслідок, у березні 1061 року величезний потік густого бруду заввишки 4 метри та шириною 20 метрів зі швидкістю 3-5 метрів за секунду стрімко понісся вниз у бік вул. Фрунзе (зараз вул. Куренівська), зносячи на своємо шляху будівлі.
За офіційною версією тогочасної влади загинуло 145 людей. Однак, враховуючи, що в СРСР традиційно приховували масштаби трагедій, за неофіційними підрахунками померлих було біля 1500 людей. Жертв ховали на різних кладовищах, встановлювали дати смерті та причини, які не відповідали дійсності.
Потік непотребу зруйнував 68 житлових та 13 адміністративно-виробничих будівель. 298 житлових квартир стали непридатними для проживання, у тому числі 163 у приватних домоволодіннях, в яких мешкали 353 сім’ї із загальною кількістю 1228 осіб.
Нагадаємо “ВК” розповідав про історію трагедії у Бабиному яру та розправи, які почалися майже одразу після окупації Києва — 29 вересня 1941 року.